Org_med_zabezpe4_vijsk_Paska_2005
.pdf1941-1945 рр. вони складали 34,7% усіх санітарних втрат. У 40 Армії під час війни в Афганістані співвідношення цих втрат дорівнювало 10:1 — 8:1.
Необхідно враховувати великий психологічний вплив на особовий склад сучасних засобів збройної боротьби. У структурі санітарних втрат певне мі сце займуть так звані психологічні втрати, під якими розуміють особовий склад, який залишився в строю, але втратив боєздатність внаслідок дії си льних психотравмуючих факторів. Так, під час Ізраїльської війни (1973 р.) кожний четвертий евакуйований мав тільки психоневрологічну травму. Треба відмітити, що вказана категорія санітарних втрат втрачає боєздат ність у більшості випадків на 2-3 доби, а біля 70% відновлюють її протягом першої доби. Від швидкого виводу цих осіб із стану нервово-психічного шоку в значній мірі залежать строки відновлення боєздатності частин, які постраждали від ударів противника.
Таким чином, застосування нових засобів ураження та пов'язані з цим зміни у засобах та характері збройної боротьби зумовлюють, по-перше, зна чне зростання санітарних втрат перш за все за рахунок військ (сил), що зна ходяться в оперативній глибині; по-друге, якісні зміни характеру поранень та уражень, різке зростання числа осіб, що потребують невідкладних та трудомістких методів інтенсивної терапії і протишокових заходів.
Зрозуміло, що приведені показники можливих санітарних втрат слід роз глядати творчо, з урахуванням характеру бойових дій, засобів ураження, що застосовує противник, стану військ, кліматогеографічних та інших умов об становки. Слід враховувати також, що показники величини і структури са нітарних втрат є варіабельними. Вони підлягають значним змінам у зв'язку з удосконаленням засобів та способів збройної боротьби. Зневажання у ста вленні до тенденції розвитку теорії і практики військової справи, взаємної зумовленості засобів та способів ведення бойових дій може призвести до втрати чітких уявлень про співвідношення санітарних втрат від різних видів зброї, про характер, структуру та особливості виникнення і клінічного пе ребігу сучасних бойових уражень.
Фахівці медичної служби Збройних Сил України повинні постійно ви вчати досвід всіх війн та збройних конфліктів, щоб розуміти особливості ведення сучасних бойових дій, закономірності виникнення втрат особового складу в різних умовах бойової діяльності військ (сил) та накопичувати власний досвід щодо удосконалення всієї системи надання медичної допо моги потерпілим у воєнний час та на випадок екстремальних ситуацій.
Контрольні питання для самоперевірки:
1. Поняття про загальні втрати особового складу військ, визначення. 2. Класифікація санітарних втрат, їх характеристика.
3. Величина санітарних втрат, фактори, які впливають на їх розміри.
4.Сучасна структура санітарних втрат, її залежність від зброї, яку ви користовує противник.
110
5. |
Загальна характеристика ядерної зброї та її вражаюча дія. |
6. |
Загальна характеристика радіологічної зброї та її вражаюча дія. |
7. |
Загальна характеристика хімічної зброї та її вражаюча дія. |
8. |
Загальна характеристика бактеріологічної зброї та її вражаюча дія. |
9. |
Загальна характеристика вогнепальної зброї та її вражаюча дія. |
10.Загальна характеристика боєприпасів вибухової дії та їх вражаюча дія.
11.Загальна характеристика боєприпасів із стріловидними елементами, касетних боєприпасів та їх вражаюча дія.
12.Загальна характеристика мінної зброї та її вражаюча дія.
13.Загальна характеристика високоточної зброї та її вражаюча дія.
14.Загальна характеристика боєприпасів об'ємного вибуху та їх вра жаюча дія.
15. Загальна характеристика запалювальних сумішей та їх вражаюча дія.
16.Вплив величини санітарних втрат на організацію медичного забез печення військ.
17.Вплив структури санітарних втрат на організацію медичного забез печення військ.
111
Глава 4
ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНО-ЕВАКУАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬК
4.1. Поняття і зміст лікувально-евакуаційного забезпечення військ. Головні етапи розвитку системи лікувальноевакуаційного забезпечення
Вирішення завдань, які стоять перед медичною службою Збройних Сил України досягається вмілою організацією і чітким здійсненням медичного забезпечення військ. Воно включає: лікувально-евакуаційне забезпечення, санітарно-епідемічне забезпечення, забезпечення підрозділів, частин і за кладів медичним майном та заходи медичної служби щодо захисту особово го складу від зброї масового ураження.
У комплексі заходів медичного забезпечення, які здійснюються медич ною службою в умовах сучасної війни, найскладніша і найвідповідальніша роль належить лікувально-евакуаційному забезпеченню.
Л і к у в а л ь н о - е в а к у а ц і й н е забезпечення — це розділ медичного забезпе чення Збройних Сил України у воєнний час і в умовах надзвичайних ситуа цій мирного часу, яке являє собою систему взаємопов'язаних заходів з на дання медичної допомоги пораненим і хворим, їх евакуації, подальшого лі кування та реабілітації. Лікувально-евакуаційне забезпечення є одним із найважливіших складових частин медичного забезпечення збройних сил у воєнний час. Основна його мета — збереження життя і найшвидше віднов лення боєздатності і працездатності у можливо більшої кількості військово службовців, які вибули із строю в результаті бойового ураження або захво рювання, що є в умовах сучасної війни найбільш ефективним способом по новлення масових бойових втрат особового складу військ.
Досвід медичного забезпечення Збройних Сил Радянського Союзу в пе ріод Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., а також досвід організації медичного забезпечення 40-ї Армії під час війни в Афганістані 1979-1989 рр. та інших збройних конфліктах переконливо доводить, що добре і чітко організоване проведення лікувально-евакуаційного забезпечення є факто ром, який в значній мірі визначає ефективність діяльності медичної служби по забезпеченню бойових дій військ.
Головні етапи розвитку системи л і к у в а л ь н о - е в а к у а ц і й н о г о забезпе ч е н н я . Історія військової медицини знає багато різних форм і методів організац:: лікувально-евакуаційного забезпечення у військах. Воно змінюва лось і удосконалювалось зі зміною факторів, які мають вирішальний вплив на діяльність медичної служби. До них зокрема: соціально-економічний та політичний лад держави; організація збройних сил, їх технічне оснащення, особливо засобами ураження; рівень розвитку воєнного мистецтва, медич ної науки і системи охорони здоров'я; економічний потенціал країни.
112
Дуже важливу, перманентно зростаючу роль для визначення найбільш ефективної організації лікувально-евакуаційного забезпечення у військах з
кінця |
XIX століття почали відігравати величина і структура санітарних |
втрат |
військ. |
Особливості тієї чи іншої лікувально-евакуаційної системи, які залежать від конкретних умов ведення війни (окремих операцій), дуже різноманітні й визначаються двома основними тенденціями в організації лікувальноевакуаційного забезпечення.
Перша з них характеризується намаганням організувати лікування пора нених і хворих поблизу від зони бойових дій ( " л і к у в а н н я на місці"); друга,
— навпаки, намаганням евакуювати із зони бойових дій якомога більше ура жених і хворих в тил. Ця тенденція одержала назву "евакуаційної"".
При цьому, "лікування на місці" одержало широке розповсюдження в період становлення військової медицини, коли малочислені за кількістю особового складу армії використовували малорухомі лінійні бойові поряд ки, самі були маломаневрові, а доля війни вирішувалася під час однієї або кількох генеральних битв, що проводились на порівняно обмеженій терито рії, коли шляхи і засоби сполучення були недосконалими, а методи лікуван ня ще досить примітивними.
Організація лікувально-евакуаційного забезпечення за евакуаційним ти пом зумовлена неможливістю здійснювати лікування великої кількості ура жених і хворих поряд з лінією фронту перш за все у зв'язку з підвищенням небезпеки повторного ураження потерпілих і необхідністю забезпечити ви соку рухомість засобів медичної служби при маневровому характері бойо вих дій.
Великий вплив на зростання ролі евакуаційної тенденції мало удоскона лення шляхів і засобів сполучення, особливо поява спочатку залізничного, а потім автомобільного й авіаційного транспортів.
Не менше значення мало і удосконалення самого процесу лікування по ранених і хворих, зумовлене розвитком медичної науки і технічним осна щенням медичної служби. У зв'язку з цим виникла (особливо при великих санітарних втратах військ) необхідність евакуації значної-частини поране них і хворих до лікувальних закладів, які розташовані не тільки на театрі воєнних дій, а й поза його межами, тобто там, де можна було створити на лежні умови для їх повноцінного лікування, яке відповідало б вимогам ме дичної науки.
Слід відзначити, що евакуаційна система, як і система лікування на міс ці, рідко зустрічались у практиці медичного забезпечення військ у "чисто му" вигляді. В залежності від конкретних умов обстановки в деяких випад ках переважало лікування поранених і хворих " н а місці" - поблизу зони бо йових дій, а в інших - евакуація в тил.
Особливо чітко поєднання лікувальних і евакуаційних заходів почало проявлятися у війнах XX століття. У 1916 році професор Військово-
113
медичної академії (С.-Петербург) Володимир Андрійович Оппель вперше обґрунтував необхідність тісного зв'язку лікувальних та евакуаційних захо дів в єдиній системі і назвав сукупність лікувальних і евакуаційних заходів, які взаємно пов'язані одне з одним, етапним лікуванням. З приводу цього він писав: "Під етапним лікуванням я розумію таке лікування, яке не пору шується евакуацією і в яке вона входить як обов'язкова складова частина".
Вагомий внесок у розвиток медичного забезпечення військ зробив один із перших докторів медичних наук в галузі медичного забезпечення військ — наш співвітчизник Павло Ілліч Тимофіївський. У ряді його наукових праць, зокрема таких, як: "Санітарна тактика передових перев'язувальних пунктів: денний, оборонний бій", 1909 р., "Схема санітарної служби у період опера тивних дій", 1909 р., "Побудова і обладнання лікувальних установ і саніта рного транспорту у воєнний час", 1914 р. і, особливо, в підручнику "Саніта рна тактика", який, до речі, витримав цілий ряд перевидань, - зроблено ва гомий внесок в розробку теорії організації і тактики медичної служби.
Плідно працював над проблемами медичного забезпечення військ, а та кож у створенні радянської медико-тактичної школи професор Військовомедичної академії (Ленінград) Борис Костянтинович Леонардов. У своїх працях ("Військово-санітарна служба у військовому районі", "Методика і техніка оперативної роботи військових санітарних начальників") Б.К. Леонардов обґрунтував необхідність перебудови системи етапного лі кування на принципах евакуації поранених і хворих за призначенням. В 1931 році він писав, що на дивізійних перев'язувальних медичних пунктах поряд з наданням невідкладної медичної допомоги "... повинно даватись призначення на той чи інший тиловий етап санітарної евакуації в залежнос ті від стану евакуйованого, часу, що пройшов з моменту поранення, термі нів, протягом яких той чи інший вид медичної допомоги зберігає ефектив ність його використання і термінів його доставки наявними засобами сані тарного транспорту".
Теоретичні положення системи етапного лікування з евакуацією за при значенням були розроблені напередодні Другої світової війни, організацій не ж оформлення цієї прогресивної системи лікування поранених і хворих у воєнний час відбулося лише під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 РР-
Вагомий внесок в розвиток системи етапного лікування з евакуацією за призначенням вніс Юхим Іванович Смирнов. У кінці 1940 року він писав: "...система етапного лікування з евакуацією за призначенням вимагає: чіткої та єдгної військово-медичної польової доктрини, особливо для пересувних польових санітарних закладів, які б дозволили здійснювати у військовому тилу всю хірургічну роботу з обов'язковою госпіталізацією поранених і хворих, яким вона життєво необхідна; госпіталізації пораненого після опе рації; організованого забезпечення начальника медичної служби армії ліку вальними закладами та транспортом для здійснення маневру; спеціалізації 114
ліжкового фонду; відповідності ліжкового фонду тилових етапів медичної евакуації потребам даного етапу. Без цих заходів не може бути і мови про систему етапного лікування з "евакуацією за призначенням".
Теоретичною базою системи етапного лікування з евакуацією за призна ченням стали положення військово-медичної польової доктрини. Суть її по лягає в наступному: єдине розуміння етнології та патогенезу хвороби, єдине розуміння принципів хірургічної і терапевтичної роботи у польових умовах; спадкоємність у лікуванні поранених і хворих на різних етапах медичної евакуації; обов'язкова наявність стислої, чіткої і послідовної медичної до кументації, що дозволяє здійснювати повноцінне сортування поранених і хворих та забезпечувати єдину систему лікування та її послідовність на різ них етапах медичної евакуації; наявність єдиної школи і єдиних поглядів на методи профілактики і лікування поранених та хворих на різних етапах ме дичної евакуації; розчленування єдиного лікувального процесу на ряд по слідовних, взаємопов'язаних заходів, які характерні певним етапам медич ної евакуації, поєднаних з евакуацією поранених і хворих; спеціалізація ме дичної допомоги (головним чином хірургічної) шляхом створення комплек су спеціалізованих лікувальних закладів та евакуацію до них потерпілих за призначенням; залежність обсягу роботи і методів лікування на етапах ме дичної евакуації від стану справ на фронті, величини і структури санітарних втрат, кількості лікарів, наявності транспорту, тощо.
У основі системи етапного лікування з евакуацією за призначенням пе ріоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. були покладені наступні ос новні принципи: розчленування (ешелонування) медичної допомоги, своє часність надання і максимальне її наближення до поранених і хворих, поєд нання заходів з надання медичної допомоги і лікування з евакуацією, спад коємність і послідовність у наданні медичної допомоги пораненим і хворим та їх лікуванні, спеціалізація медичної допомоги, здійснення евакуації за призначенням.
Під час війни вказані вище теоретичні положення були не тільки реалі зовані на практиці, а й отримали подальший розвиток та удосконалення.
Організацією медичного забезпечення військ передбачалось поступове розгортання від фронту в тил низки медичних пунктів і лікувальних закла дів: батальйонний медичний пункт (БМП), полковий медичний пункт (ПМП), медико-санітарний батальйон (Медсб), хірургічний польовий пере сувний госпіталь (ХППГ) 1-ї лінії, госпіталі 1-го та 2-го ешелонів госпіта льної бази армії, госпіталі 1-го та 2-го ешелонів госпітальної бази фронту (ГБФ) та госпіталі тилу країни. При цьому медичні пункти і лікувальні за клади (госпіталі) забезпечували надання визначених видів медичної допо моги пораненим і хворим: на Б М П пораненим і хворим надавалась долікар ська допомога, на П М П - перша лікарська допомога, в Медсб (дивізійному медичному пункті) - кваліфікована, у госпіталях - кваліфікована та спеціа лізована медична допомога.
115
У системі етапного лікування з евакуацією за призначенням на медичну службу частин покладалася організація швидкого збору і виносу поранених з поля бою, надання їм першої медичної, долікарської і першої лікарської допомоги. Особлива увага зверталась на своєчасне надання першої медич ної допомоги і безперервний виніс уражених з поля бою при будь-яких умовах бойової обстановки.
На дивізійні засоби медичної служби покладалося здійснення евакуації поранених і хворих з частин "на себе" та надання кваліфікованої медичної допомоги. Евакуація уражених і хворих із окремого медичного батальйону здійснювалась засобами медичної служби армії в лікувальні заклади армії, де здійснювалося надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної до помоги і лікування тих, у кого не було необхідних показань для евакуації далі в тил. Для вирішення вказаних завдань медична служба армії та фронту мала у своєму розпорядженні госпіталі різного профілю (хірургічний польовий пересувний госпіталь, терапевтичний польовий пересувний госпі таль, госпіталь для легкопоранених, інфекційний польовий пересувний гос піталь, евакуаційний госпіталь та ін., автосанітарні роти, військовосанітарні потяги тощо).
Евакуація поранених і хворих у спеціалізовані лікувальні заклади пови нна була виключати інші проміжні етапи. Для цього передбачалося у складі госпітальної бази армії мати спеціалізовані госпіталі. Таким чином, прийня та система медичного забезпечення передбачала розчленування медичної допомоги і лікувальних заходів. Кожному етапові медичної евакуації були властиві певний вид і обсяг медичної допомоги, типовий для даного етапу і відповідний його місцю у системі етапного лікування та штатноорганізаційним можливостям.
Ю.І. Смирнов, визначаючи сутність цієї системи, вказував, що вона по лягає у проведенні послідовних лікувальних заходів на етапах медичної евакуації у поєднанні з евакуацією поранених і хворих за показаннями, при значенням та в залежності від бойової і медичної обстановки.
Як показав досвід Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., науковотеоретичні погляди та організаційні принципи, що були покладені в основу системи етапного лікування з евакуацією за призначенням, були успішно реалізовані і зумовили високу ефективність медичного забезпечення, що проявилось у поверненні до строю мільйонів поранених і хворих (72,3% по ранених і 90,6% хворих військовослужбовців). Протягом всієї війни пора нені і хворі, вилікувані в лікувальних закладах, були важливим джерелом людських ресурсів для армії.
Система етапного лікування з евакуацією за призначенням передбачала швидку доставку пораненого на той етап, де йому могла бути надана спеці алізована медична допомога і проводилось лікування до визначеного ре зультату, пропускаючи при цьому проміжні етапи.
116
Разом з тим досвід Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. показав ви ключно велику залежність конкретних форм організації лікувальноевакуаційного забезпечення від бойової, тилової та медичної обстановки, що неодноразово підкреслювалось протягом війни в директивних вказівках і службових листах начальника Головного військового санітарного управ ління (ГВСУ) Червоної Армії Ю.І. Смирнова. Така залежність у відношенні змісту і обсягу медичної допомоги на етапах медичної евакуації знайшла чітке відображення у "Вказівках з військово-польової хірургії"", де зазнача лось, що в умовах польової медичної служби обсяг роботи і вибір методу хірургічного втручання та лікування визначаються, головним чином, поло женням на фронті, кількістю поранених і хворих що надходять на етап ме дичної евакуації, їх станом, кількістю лікарів, особливо хірургів, на даному етапі, наявністю автотранспортних засобів, польових лікувальних закладів і медичного оснащення, пори року і погодних умов.
При усіх своїх перевагах система етапного лікування з евакуацією за призначенням періоду Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. мала і певні недоліки.
До них слід віднести необхідність повторного надання хірургічної допо моги пораненим, що було обумовлено неможливістю проведення вичерп них хірургічних втручань на військових етапах медичної евакуації і в хірур гічних польових пересувних госпіталях першої лінії. Цьому перешкоджали не тільки умови обстановки, а й недостатня в деяких випадках кваліфікація хірургів, які працювали в медико-санітарних батальйонах стрілецьких диві зій та в хірургічних польових пересувних госпіталях першої лінії. На той час не було також засобів, що затримували розвиток інфекції в рані, своєча сне використання яких дозволяє проводити відкладену хірургічну обробку в спеціалізованих лікувальних закладах.
Другим найбільш суттєвим недоліком лікувально-евакуаційної системи періоду Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. була багатоетапність при евакуації поранених (хворих) і наданні їм медичної допомоги. Більшість поранених і хворих в той час проходила послідовно не тільки всі військові етапи медичної евакуації (полковий медичний пункт, дивізійний медичний пункт або хірургічний польовий пересувний госпіталь першої лінії), а й ни зку ешелонів госпітальних баз армії і фронту, які виконували той же самий обсяг медичної допомоги. Така багатоетапність була обумовлена не тільки неможливістю одночасного вичерпного надання хірургічної допомоги, а й існуючим порядком евакуації. Основним засобом транспортування поране них і хворих у фронтовому тилу і у тилу країни був залізничний транспорт. При цьому були різні його типи (військово-санітарні летючки, тимчасові і постійні військово-санітарні потяги), які працювали на різних ділянках залі зничних доріг, що незмінно призводило до послідовного перевантаження поранених та хворих з одного виду залізничного транспорту на інший і по
117
необхідності розгортання у місцях цього перевантаження відповідних еше лонів госпітальних баз армії або фронту.
Медична служба під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. мала обмежену кількість санітарних літаків, що виключало можливість такої ор ганізації евакуації тяжкопоранених, при якому вони безпосередньо надхо дили б в ешелони госпітальних баз, що розташовувались на великій відстані від лінії фронту, не потрапляючи на попередні етапи медичної евакуації. Багатоетапність евакуації негативно впливала на результати лікувального процесу, при якому збільшувались терміни лікування і погіршувались нас лідки. Про це зокрема свідчать дані В.Ф. Петрова, який вивчав залежність термінів лікування від кількості етапів медичної евакуації, що пройшли по ранені. Так, при пораненнях верхніх кінцівок з пошкодженням кісток із збі льшенням кількості етапів медичної евакуації від трьох до семи термін лі кування збільшувався на 48,9, а при пораненнях нижніх кінцівок - на 58,5 діб. До надходження до лікувального закладу, де завершувалось лікування і визначались наслідки, кожний поранений проходив 4-5 етапів медичної евакуації (починаючи з полкового медичного пункту). У складній обстанов ці кількість етапів досягала 8-9. В.Ф. Петров (1943р.) приводить дані про розподіл уражених за кількістю пройдених ними етапів. Так, три етапи пройшло 19%, чотири етапи - 31,9%, п'ять етапів — 25,4%, шість - 13,8%, більше шести - 4,7%. Основною причиною такого положення було відста вання від військ передових ешелонів госпітальних баз і значним їх відда ленням від переднього краю.
Згідно даних І.Д. Крупко частота повторних хірургічних оброблень у лікувальних закладах госпітальної бази складала: при вогнепальних пере ломах стегна - 64,6%, гомілки - 72,7%, плеча - 50,0%, передпліччя - 34,0%.
Серйозним недоліком роботи медичної служби періоду Великої Вітчиз няної війни 1941-1945 рр. виявилась проблема своєчасної евакуації ураже них і хворих із військ на етапи медичної евакуації. А це в свою чергу при водило до пізнього надходження уражених до лікувальних закладів, затри мки з наданням кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги. А причиною цього була невідповідність штатних евакуаційно-транспортних засобів характеру операцій, темпам наступу військ, санітарним втратам і, у зв'язку з цим обсягу евакуації.
Мала рухливість сил і засобів медичної служби перешкоджала перегру пуванню лікувальних закладів та виконанню ними маневру.
4.2. Сутність сучасної системи лікувально-евакуаційного забезпечення, її принципи
Необхідність подальшого розвитку та удосконалення лікувальноевакуаційної системи обумовлювалась не тільки її недоліками, а й умовами медичного забезпечення військ, що змінилися у післявоєнний час. Поява на
118
озброєнні сучасних армій засобів масового ураження, нових видів вогнепа льної зброї, в'язких запальних сумішей типу напалму призводить до зміни характеру і структури санітарних втрат. При цьому особливе значення для організації лікувально-евакуаційного забезпечення має можливість одноча сного виникнення осередків масових санітарних втрат. Висока швидко плинність бойових дій і часті зміни обстановки будуть вимагати від частин і закладів медичної служби значно більшої рухомості і маневреності, ніж це було під час минулих війн.
Поряд з вказаними змінами умов діяльності медичної служби великий вплив на систему лікувально-евакуаційного забезпечення обумовили успіхи у розвитку медичної науки, що мали місце у післявоєнному періоді, особли во в таких її розділах, як медична радіологія, імунологія, анестезіологія і ре аніматологія, трансфузіологія та токсикологія.
Застосування антибіотиків дозволяє при необхідності (наприклад, при масових втратах або при неможливості за умов бойової обстановки надава ти хірургічну допомогу) здійснювати хірургічні втручання в значно пізніші строки, ніж це було під час Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. А це в свою чергу дозволяє досить успішно вирішувати завдання з надання одно часної вичерпної хірургічної допомоги пораненим в спеціалізованих хірур гічних госпіталях.
Комбінований характер більшості поранень в результаті можливого за стосування нових видів зброї і труднощі у визначенні головного синдрому поранення (захворювання) підводять до висновку про необхідність залучати до надання спеціалізованої медичної допомоги і наступного лікування по ранених представників різних медичних спеціальностей. Збільшується по треба поранених в терапевтичній допомозі, оскільки значне місце серед бо йових уражень займають радіаційні ураження (променева хвороба) і ура ження отруйними речовинами, які можуть часто поєднуватись із різними травмами.
Дуже перспективним для удосконалення порядку евакуації за призна ченням і зокрема для усунення багатоетапності в евакуації поранених і хво рих необхідно вважати широке використання авіаційного транспорту - літаків і вертольотів. Це дозволяє, крім того, значно ширше і легше розосе редити потоки поранених і хворих, що підлягають евакуації до лікувальних закладів, які розгорнуті на театрі воєнних дій.
Нові умови діяльності медичної служби призвели до необхідності пере будови системи лікувально-евакуаційного забезпечення у військах на су часному етапі розвитку військової медицини.
Лікувально-евакуаційне забезпечення військ (сил) являє собою складну високоорганізовану систему, успішне функціонування та удосконалення якої можливо тільки на основі розвиненої матеріально-технічної бази війсь кової та цивільної охорони здоров'я і загальних, прийнятих на воєнний час, принципів організації та єдиної методики управління їх силами та засобами,
119