- •Питання з історії України до державної атестації
- •Виникнення Київської Русі: гіпотези та дискусії.
- •Прийняття християнства на Русі та його історичне значення.
- •Розквіт та занепад Київської Русі.
- •Занепад Києва
- •Давньоруські князівства на теренах України та їх боротьба з кочівниками.
- •Галицько-Волинське князівство, його політичний та соціально-економічний розвиток. Данило Галицький.
- •Причини та наслідки приєднання українських земель до Великого князівства литовського.
- •Люблінська унія, причини та наслідки.
- •Наслідки Люблінської унії для України.
- •Виникнення козацтва в Україні.
- •Українська козацька держава: формування, система органів влади, тенденції розвитку.
- •Берестейська унія. Релігійне питання в Україні у XVI ст.
- •Запорізька Січ у XVI - на початку xvіi ст.
- •Розвиток національно визвольної боротьби в Україні наприкінці XVI – у першій третині xviі ст.
- •Українська національна революція середини xviі ст.: причини, характер, особливості.
- •Українсько-московська угода 1654р. Та наступні правові документи про союз України з Росією.
- •Гетьманування і.Мазепи. Проблема оцінки діяльності Мазепи в історичній літературі.
- •Ліквідація Запорізької Січі та подальша доля козацтва.
- •Приєднання та економічне освоєння Півдня України в кінці XVIII ст.
- •Культура України в другій половині XVII -XVIII ст.
- •Українське національне відродження у хіх ст.: характеристика основних етапів.
- •Український національний рух в 60-70 рр. Хіх ст. М. Драгоманов.
- •Українці в загальноросійському і польському революційно-визвольному русі хіх ст.
- •Соціально-економічний розвиток українських земель у хіх ст.
- •Суспільно-політичний та національний рух в Україні на початку хх ст. Виникнення українських політичних партій.
- •Столипінська аграрна реформа в Україні.
- •Історіографія, джерела та основні проблеми вивчення історії Української національно-демократичної революції 1917-1921 років.
- •Причини поразки та уроки Української національно-демократичної революції 1917-1921 років.
- •Національно-демократична революція у Східній Галичині. Зунр.
- •Нова економічна політика: причини, суть, особливості впровадження в усрр.
- •Радянська модернізація Україна у 1930-ті рр.
- •Особливості сталінського тоталітарного режиму в Україні у 1930-ті роки.
- •Український націонал-комунізм як історичне явище.
- •Урср у перші повоєнні роки. Ждановщина.
- •Хрущовська «відлига» й Україна. Шістдесятники.
- •Наростання кризових явищ в суспільно-політичному і духовному житті урср (друга половина 60-х – середина 80-их років хх століття).
- •Дисидентський рух в Україні.
- •Україна в умовах «перебудови»: шлях до незалежності.
- •Державне будівництво і формування громадянського суспільства в незалежній Україні.
- •Революція Гідності: причини, сутність, наслідки.
- •Українці за межами України: чисельність, розміщення, політичні, громадські організації й релігійні центри.
- •Предмет, методологічні засади української історіографії.
- •Основні напрями, школи, видатні представники української історіографії хіх – першої чверті ххi ст.
Занепад Києва
Політична роздробленість. Не викликає подиву те, що через порівняно короткий період створене першими київськими правителями об'єднання земель почало розпадатися. Аналогічна доля спіткала інші середньовічні імперії Європи, зокрема державу Карла Великого. Цим величезним, хоч і примітивним, політичним утворенням просто бракувало відповідних технічних засобів та організаційних структур для того щоб утримувати обширні території протягом тривалого часу. На Русі Рюриковичі через членів своєї розгалуженої династії забезпечували принаймні позірну єдність земель. Хоч це тривало рівно стільки, скільки між князями була згода щодо того, хто серед них найстарший і, отже, мав право на верховну владу. З порушенням такої одностайності різко слабшали родові та особисті узи між різними князівствами. Проте існував іще один аспект проблеми політичної роздробленості. З перемогою принципу спадкового престолонаслідування (вотчини) над системою старшинства або ротації Ярослава Мудрого княжі роди все глибше пускали коріння у своїх батьківських землях, для них дедалі очевиднішим ставав той факт, що їхнє майбутнє пов'язане з удільними володіннями, а не з Києвом, за який точилася безперервна боротьба. Протягом XII ст. виникло від 10 до 15 таких удільних князівств, найбільшими з яких були Галицько-Волинське, Володимиро-Суздальське, Новгородське, Чернігівське та Смоленське. Кожне мало незалежний політичний, економічний і навіть культурний статус. Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними спільними релігійними та культурними традиціями, династичними узами. Проте центри ці були значною мірою самостійними й часто ворогували між собою. З відокремленням нових і нових князівств багатства, населення та землі Києва зменшилися до такої міри, що перед ним мало чим поступалися інші князівства.Власне тоді місто Київ з прилеглими територіями стало називатися «Руською землею» — у вузькому розумінні слова. Та незважаючи ні на що, Київ залишався великою принадою. Той, хто завойовував його, не тільки пишався престижем правителя «матері міст руських», а й міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Оскільки в Києві жив митрополит і знаходилися головні храми й монастирі, він лишався незаперечним культурним і релігійним, якщо не політичним, центром усієї
Проте переваги Києва були водночас і його нещастями. Продовжувалися невщухаючі чвари між князями за місто. Український історик Стефан Томашівський підрахував, що між 1146 і 1246 рр. 24 князі 47 разів правили в Києві. З них один сім разів займав престол, п'ять князів правили по три рази кожен, а вісім — по два рази. Характерно, що 35 князювань тривали менше року кожне. Один князь посвоєму підійшов до проблеми Києва. Побоюючись втратити владу над завойованим Києвом, а також намагаючись не допустити, щоб місто затьмарювало його власні зростаючі володіння на північному сході, володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, цей попередник московських князів, у 1169 р. напав на Київ і по-дикунському пограбував його. Місто так ніколи вже не досягло колишньої величі.
Монголо-татари. Справжньою Немезидою для Києва були його давні вороги — кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях затятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв'язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари величезної військової сили та агресивності цих племен проти сусідніх некочових цивілізацій. Монголо-татарські війська, що ніколи не були багаточисельними (найбільше від 120 до 140 тис. воїнів), зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, Середню Азію та Іран. У 1222 р. монголо-татарський загін перейшов Кавказ і напав на половців. Половецький хан Кобяк звернувся по допомогу до кількох руських князів, що підтримали його. У 1223 р. об'єднані русько-половецькі сили зустрілися біля річки Калки з монголо-татарами й у жорстокій битві зазнали страшної поразки. Але монголи, надто розпорошивши свої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому. Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Проте у 1237 р. на кордонах Русі з'явилося сильне монголо-татарське рійсько на чолі з онуком Чингізхана Батиєм. Вогнем і мечем зруйнувало воно міста Рязань, Суздаль і Володимир, а у 1240 р. дійшло до Києва. Хоча місцевий князь Михайло втік, городяни на чолі з воєводою Дмитром, що його послав Данило Галицький, вирішили оборонятися від нападників. Облога міста була тривалою й жорстокою, й навіть коли монголо-татари подолали міські мури, бої точилися за кожну вулицю й за кожний будинок. Нарешті на .початку грудня 1240 р. Київ упав під ударами монголо-татар.Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами ознаменувало собою трагічний кінець Київського періоду історії України.