12. Розвиток національно визвольної боротьби в Україні наприкінці XVI – у першій третині xviі ст.

Існує багато причин, які призвели до виникнення війни: -релігійні, -економічні, -географічні, -стратегічні, -культоронаціональні;-релігійні- протиріччя між греко- і римо- католиками. Однією фразою всі ці причини можна назвати- звгроза націрнальної самобутності (мова, культура), загроза ліквідації державності. Ваиажки тих часів відчували це на інтуітивному рівні. Основними причинами першої хвилі народного гніву були посилення кріпосницького та національного ,енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані «уходниками» та запорожцями; зіткнення інтересів шляхетської та козацької верств; намагання офіційної влади Речі Посполитої взяти під контроль козацтво. Повстання К. Косинського (1591—1593) — перший великий селянсько-козацький виступ. Приводом до нього стало захоплення білоцерківським старостою К. Острозьким козацьких земель. Даючи відсіч зухвалому шляхтичеві, загін реєстрових козаків на чолі з К. Косинським у грудні 1591 р. захопив замок і місто Білу Церкву. Цей виступ, підтриманий міщанами та селянами, незабаром переріс у масштабний повстанський рух, який протягом 1592—1593 pp. охопив Київське, Волинське, Брацлавське і частково Подільське воєводства. Успіхи повстанців налякали офіційну владу. Київський воєвода Костянтин Острозький, зібравши численне шляхетське військо та загін німецьких найманців, у серпні 1593 р. завдав поразки козацькому війську у вирішальній битві під П'яткою на Житомирщині. К. Косинський з частиною козаків змушений був відійти на Запорожжя. В травні 1593 р. розпочали новий наступ. Під час облоги Черкас загинув К. Косинський .Залишившись без лідера, повстанці зазнали поразки. Весною 1594 р. почалося нове повстання під керівництвом Северина Наливайка. Об'єднавшись із загонами запорожців на чолі з гетьманом реєстрових козаків Григорієм Лободою, Наливайко почав боротьбу проти польсько-шляхетського гніту. Почавшись на Брацлавщині, повстання 1595—1596 рр. поширилось на Київщину, Волинь і Поділля, а також охопило територію Білорусії. Однак стихійність, неорганізованість повстання, неузгодженість дій козацьких загонів, суперечності між простими козаками і реєстровими, погана озброєність війська, а також зрадницький арешт Наливайка та його спільників призвели до поразки повстання. У квітні 1597 р. С. Наливайко був страчений у Варшаві.

У визвольному русі українського народу брала участь і значна частина козацької старшини, шляхти і духовенства, які були незадоволені всевладдям магнатів, воєвод і старост. Велику роль у цій боротьбі відігравав гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Він віддавав перевагу не збройній боротьбі, а дипломатичним методам. Скориставшись тим, що Польща на початку XVII ст. вела війни з Росією, Швецією і Туреччиною, він через переговори домігся збільшення козацького реєстру до 1000, а потім до 3000 козаків. Завдяки підтримці Сагайдачного 1620 р. була відроджена православна ієрархія, що була ліквідована після Брестської унії 1596 р. Велику підтримку він надав Київському православному братству, записавши в нього весь Запорозький Кіш. Подальше посилення кріпосницького гніту, закріпачення селян і нереєстрових козаків, обмеження прав реєстровців призвели у 1620—1630 рр. до нової хвилі селянсько-козацьких повстань. 1625 р. таке повстання підняв гетьман Марко Жмайло. Оскільки поляки не змогли його розгромити, то змушені були піти на поступки. В обмін на відсторонення Жмайла з гетьманської посади і припинення повстання вони розширили реєстр до 6 тисяч.

Нове повстання 1630 р. підняв гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило). Його 10-тисячне військо у травні 1630 р. оволоділо Переяславом. Незважаючи на успішні дії повстанців, верхівка козацької старшини, сподіваючись одержати від польського уряду деякі привілеї, пішла на переговори з поляками, внаслідок чого був підписаний договір, за яким реєстр збільшився до 8 тис. козаків. Т. Федорович повернувся на Січ з нереєстровими козаками, а значна частина повстанців, що була невдоволена діями старшини, продовжувала боротьбу. Щоб завадити зв'язкам запорожців з Україною, поляки побудували на Дніпрі фортецю Кодак, розмістивши там гарнізон. 4 серпня 1635 р. загін запорожців на чолі з гетьманом Іваном Сулимою оволодів і розорив цю фортецю. Але скоро повсталих було розбито, а захопленого в полон Сулиму було страчено. Влітку 1637 р. почалося повстання під проводом гетьмана Павла Бута (Павлюка) і полковників Карпа Скидана та Дмитра Гуні. Повстання охопило все Подніпров'я. Однак у грудні 1637 р. повсталі зазнали поразки під Кумейками і Боровицею (на Черкащині). Павло Бут, що потрапив у полон, був страчений у Варшаві, а Гуня і Скидан з частиною повстанців відійшли на Січ. Після цих подій польський сейм у лютому 1638 р. затвердив «Ординацію Війська Запорозького», спрямовану на скорочення прав і привілеїв реєстровцям. Реєстровці були позбавлені самоуправління і підпорядковувались польському комісарові, а реєстр скорочувався до 6 тисяч. У Запорозькій Січі мав знаходитись польський гарнізон.