44. Державне будівництво і формування громадянського суспільства в незалежній Україні.

З проголошенням незалежності України розпочався перехідний період, у який потрібно було досягти докорінних перетворень у всіх сферах життя, нового ступеня суспільного розвитку. Потрібно було здійснити рішучі кроки шляхом системного оновлення всіх сфер суспільного життя, прилучення українського народу до надбань сучасної цивілізації. У перші місяці незалежності в Україні склалася своєрідна політична ситуація. Правляча Комуністична партія була позбавлена владних функцій: її діяльність була заборонена. Нова система державної влади ще не була створена. Для здійснення виконавчої влади був сформований уряд України - Кабінет Міністрів. Загальне керівництво його діяльністю здійснював Президент як глава виконавчої влади. Верховна Рада приступила до творення нового законодавства. Важливе значення для розбудови демократичної держави, втілення у життя верховенства права мало б проведення судово-правової реформи, покликаної забезпечити створення сильної, незалежної судової влади. Однак формування судової влади відбувалося досить повільно і не в повному обсязі. Державний лад України поєднував елементи парламентської республіки, президентського правління та радянської влади. Особливо слабкою й неефективною виявилася вертикаль виконавчої гілки влади. Натомість у березні 1992 р. було утворено інститут представників Президента - голів місцевої державної адміністрації, сформованої на базі колишніх виконкомів місцевих Рад. Представникам Президента надавались досить широкі повноваження, вони були покликані здійснювати виконавчу владу в областях і районах, контролювати органи місцевого самоврядування в плані виконання наданих їм державницьких функцій.

26 червня 1994 р. відбулися вибори Президента, а також голів місцевих рад. На основі Закону про вибори 10 липня 1994 р. було проведено повторне голосування по двох кандидатурах, які одержали найбільшу кількість голосів - Л. Кравчука і Л. Кучми. Переміг Л. Кучма, набравши понад 52% голосів виборців. Конституція України, прийнята у 1978 p., зазнала істотних змін: до неї Верховна Рада внесла більше 200 доповнень. В Україні приймалися закони, що нерідко вступали у протиріччя з існуючою Конституцією, a це підривало принципи законності, негативно впливало на стабільність у державі. 28 червня 1996 р. Верховна Рада прийняла нову Конституцію України. В Основному Законі Україна проголошена суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою.

Вибори до Верховної Ради України були проведені 29 березня 1998 р. Уперше в історії українського парламентаризму вони відбулися на принципах змішаної (пропорційно-мажоритарної) системи, що надала можливість політичним партіям реалізувати надане їм Конституцією право. Жодна політична партія не дістала явної переваги у парламенті. Третина народних депутатів - позапартійні, більша частина з них увійшла до різних депутатських фракцій. Вибори Президента відбулися 31 жовтня 1999 р. Однак у першому турі жоден із претендентів не набрав необхідної кількості голосів. У другому турі, що відбувся 14 листопада 1999 p., за Л. Кучму було подано понад 56% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Президентом України на п'ятирічний термін було обрано Леоніда Кучму.

16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% тих, хто взяв участь у референдумі, висловились за необхідність формування двопалатного парламенту, a також — за зменшення конституційного складу Верховної Ради. Виборці висловились за те, щоб Президент мав право достроково припиняти повноваження Верховної Ради, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючу парламентську більшість або у разі незатвердження нею протягом трьох місяців підготовленого й поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України.

Основними напрямками здійснення державного будівництва і місцево¬го самоврядування в Україні на сучасному етапі є такі: оновлення правової основи державного будівництва і місцевого самоврядування з урахуванням новітніх наукових розробок, вітчизня¬ного й зарубіжного досвіду; адаптація національного законодавства до законодавства Євросоюзу; подальша деконцентрація та децентралазація влади; забезпечен¬ня правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування; поглиблення демократичних тенденцій в управлінській діяль¬ності; запровадження нових форм залучення громадськості до процесу вироблення й обговорення владних рішень; оптимізація структури і штатів органів державної влади та місце¬вого самоврядування; чітке розмежування функцій і компетенції між «рівнями» і «підси¬стемами» публічної влади; забезпечення «прозорості» державної політики, боротьба з бюро¬кратизмом і волюнтаризмом в системі органів публічної влади; запровадження чітких процедур політичної та юридичної відпо¬відальності при здійсненні публічної влади; створення системи адміністративних судів, їх кадрове та ма¬теріально-технічне забезпечення. удосконалення системи підготовки кадрів для державної служби та служби в органах місцевого самоврядування; удосконалення правових та організаційних форм і методів діяль¬ності органів публічної влади; запровадження технологій «електронного врядування»; раціоналізація документообігу в органах публічної влади; упорядкування системи дорадчих, координаційних та інших до -поміжних структур при органах публічної влади; упорядкування й оптимізація системи оплати праці в органах публічної влади та їхньому апараті, забезпечення її «прозорості».

Становлення та розвиток громадянського суспільства нерозривно пов’язані з новими політичними та економічними умовами життя країни. Це залишається одним із актуальних питань упродовж усього пострадянського періоду історії України. Воно є не стільки метою реформ, що проводяться в нашій державі, скільки неодмінною умовою їх успішної реалізації.

Громадянське суспільство як суспільство громадян, що є рівними в своїх правах, суспільство, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею заради спільного блага, є базисом держави, де держава, в свою чергу, захищає демократичні принципи самоврядування всіх недержавних організацій, які безпосередньо формують громадянське суспільство. При розгляді питання становлення в Україні громадянського суспільства і правової держави в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, головним завданням держави є насамперед реалізація прав і свобод особи. Але, аналізуючи цей аспект конституційного права в сучасній Україні, є всі підстави стверджувати, що права і свободи особи, незважаючи на ґрунтовне їх закріплення та детальну регламентацію в Конституції України, поки що не стали дійсно вищою соціальною цінністю для держави (стаття 3 Конституції України), що, по-перше, зумовлено колишньою історією нашої держави, яка упродовж тривалого часу була тоталітарною, а, по-друге, нинішніми складними політичними та соціальними проблемами.

В Україні, що вже має розвинене і соціально стратифіковане індустріальне суспільство, проблема побудови громадянського суспільства співпадає в часі з процесом розбудови держави. Але, на жаль, соціокультурним тлом для цих процесів є залишки радянського світогляду. Тому інструментом побудови нового суспільства може бути лише держава, точніше, демократична держава. Бо саме діяльність держави є серцевиною, ядром, центром, домінантою, концептом організації та трансформації соціуму у громадянське суспільство.

При цьому, безумовно, необхідно враховувати той факт, що місцеве самоврядування є важливою функціональною складовою громадянського суспільства. Саме через органи місцевого самоврядування бере початок реалізація всього того, що відноситься до поняття місцевої (локальної) демократії. А місцева демократія є основою демократії в цілому. І від рівня її розвитку та практичної реалізації у відповідних територіальних громадах села, селища, міста залежатиме й рівень реалізації важливих демократичних процесів, що відбуваються в державі, а саме – проведення виборів на якісно інших засадах (повернення до мажоритарної виборчої системи на рівні місцевих виборів). Слід мати на увазі, що перехідна стадія до правової, соціальної держави в часі може зайняти не одне десятиліття.

Гармонійна взаємодія існуючих у єдиному соціумі держави, місцевого самоврядування та громадянського суспільства необхідна також і для зміцнення загально гуманістичних ідеалів, відродження в індивідів та їхніх об’єднань віри в справедливість державних інститутів. У сучасних умовах для забезпечення успішного просування України шляхом становлення й ефективного функціонування громадянського суспільства є потреба наукового вивчення його природи і суспільного призначення як цілісного соціально-філософського та політико-правового феномену, а також окремих його інститутів у різних соціальних та історичних умовах, осмислення ґенези громадянського суспільства в різних країнах. Слід зазначити, що в певних колах українського суспільства (політична еліта, інтелігенція, мале та середнє підприємництво тощо) поступово зріє розуміння того, що становлення інститутів громадянського суспільства має вирішальне значення не тільки для позитивних наслідків політичної модернізації в Україні, а й для рішучих перетворень в економічній сфері, а головне – для створення умов функціонування соціальної, а потім і правової демократичної держави. При цьому домінантним тут є формування в суспільній свідомості розуміння того, що основні функції громадянського суспільства проявляють себе через інтеграцію соціуму, введення можливих соціальних конфліктів у цивілізовані рамки, створення середовища, в якому формується суспільно активний індивід.

Для України проблема співвідношення громадянського суспільства і влади має виключно практичний характер, зумовлений тим, що становлення громадянського суспільства проходить у досить напруженому протиборстві з державою, яка має надзвичайно неоднозначну і внутрішньо суперечливу соціально-політичну, ідеологічну й правову конфігурацію. У такій ситуації надії деяких дослідників на те, що держава піклуватиметься про розвиток громадянського суспільства, не відповідають реальному стану речей.

Серед важливих завдань формування правової демократичної держави і громадянського суспільства в Україні є збереження громадянської злагоди та організація належного виконання та застосування законів. Вирішальна роль у виконанні законів належить самим громадянам, які прагнуть бути громадянами правової демократичної держави, а у сфері застосування законів така роль належить державним інституціям.

В Україні є всі підстави для формування громадянського суспільства, оскільки держава поставила та вирішує завдання трансформування економіки на основі визнання приватної власності і підприємництва, впровадження в суспільно-політичний лад елементів демократії, зміцнення правового стану людини і громадянина. Водночас Конституція України 1996 року закріпила розмаїття форм власності (включаючи приватну), багатопартійність, політичний плюралізм, широкі економічні, політичні й особисті права і свободи людини і громадянина; законодавчо передбачила можливість формування громадянського суспільства на основі приватної ініціативи, підприємництва і ринкових відносин. Усе це виступає необхідними передумовами формування дієвого громадянського суспільства.