10. Берестейська унія. Релігійне питання в Україні у XVI ст.

Православні міщани для того, щоб чинити опір національно-релігійним утискам, намагалися згуртуватися. Це, зокрема, спричинило зміну ролі церковних братств – релігійних та культурно-просвітницьких товариств, що утворювалися при церквах із метою боротьби проти національного гніту й насильницького окатоличення. За структурою братства нагадували ремісничі цехи. Вони існували за рахунок членських внесків братчиків і пожертвувань. Братства засновували друкарні, школи. Особливо відомими були Успенське братство у Львові (1585 р.), Київське Богоявленське (1615 р.), Луцьке Чеснохрестське (1617 р.) братства та ін. В європейських політичних і релігійних колах неодноразово порушувалося питання про відновлення єдності християнської церкви. Спроба об'єднати католицьку та православну церкви Флорентійською унією 1439 р. була невдалою. У другій половині XVI ст. католицька церква активізувала свої зусилля в реалізації ідеї церковної унії в Речі Посполитій.Деякі православні ієрархи також почали схилятися до того, щоб визнати владу Папи Римського. Вони сподівалися, що об'єднання з римським престолом піднесе престиж православної церкви, забезпечить права віруючих, зміцнить незалежність української церкви від державної влади й вселенських патріархів, а також захистить українську еліту від полонізації. Зі свого боку, польські католики сподівалися через унію асимілювати українське православ'я і міцніше пов'язати Україну з Польщею. На підтримку унії виступили польський король Сигізмунд III і польські магнати.

Ініціаторами укладення унії вважаються такі єпископи: львівський Гедеон Балабан, луцький Кирило Терлецький, володимирський Іпатій Потій, холмський Діонісій Зборуйський, пінський Леонтій Пельчинський. У 1595 р. справа унії була погоджена з Папою Клементом VII. Офіційне проголошення унії відбулося в жовтні 1596 р. на церковному соборі в Бересті. Із восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимиро-Волинська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська, Полоцька (Перемишльська та Львівська прийняли її, відповідно, 1692 та 1700 р.). У результаті утворилась Українська Греко-Католицька церква. Згідно з умовами Берестейської унії, вона зберігала східний обряд, церковно-слов'янську літургічну мову, право заміщення духовних посад, використання старого календаря, право нижчого духівництва одружуватись тощо. Одночасно визнавалася зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї християнської церкви та були прийняті католицькі догми. Православне духівництво, шляхта та міщани урівнювались у правах із католиками, греко-католицьким єпископам були обіцяні місця в сенаті, яких вони так і не отримали. Першим греко-католицьким митрополитом собор затвердив Михайла Рогозу.

Спроба об'єднати християнські церкви не вдалася: одночасно в Бересті пройшов православний собор, який засудив унію. Обидва собори апелювали до короля, але той підтримав уніатів. Берестейська унія розмежувала українське суспільство, яке поділилося на дві конфесії: православну і греко-католицьку (уніатську). Чимало впливових сучасників (серед них князь К. Острозький) виступили проти унії. Не все духівництво погодилось на унію. Простий люд, а частково й шляхта виступили на захист православної віри. Найбільший опір чинили міщани Львова і Києва. Проти унії рішуче виступило запорозьке козацтво. Берестейська церковна унія 1596 р. погіршила становище православної церкви на українських землях. Діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено, офіційно визнавалася лише греко-католицька. Хоча православна церква втратила свою ієрархію, українське й білоруське населення в переважній більшості залишилось відданим їй і доклало всіх зусиль до її відновлення та реформування. На чолі цієї боротьби стали братства. Боротьба за відновлення православної церкви та її реформування стала основним змістом політичного життя України в першій половині XVII ст. Головним наслідком Берестейської унії для українського суспільства було виникнення гострого протистояння на релігійному ґрунті. Захист православної віри став тією вимогою, яка активізувала національно-визвольну боротьбу українського народу наприкінці XVI–XVII ст.