Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Питання з історії України до державної атестації.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
07.08.2022
Размер:
244.97 Кб
Скачать
  1. Ліквідація Запорізької Січі та подальша доля козацтва.

Після російсько-турецької війни 1768-1774 рр, коли за Кючук-Кайнарджийським миром Кримське ханство потрапило під протекторат Росії, необхідність у козацтві як захисній силі відпала. У червні 1775 р російські війська під командуванням генерала П.Текелея зруйнували Запорозьку Січ, а 3 серпня 1775 р. імператриця Катерина II видала спеціальний маніфест, який офіційно сповіщав про причини ліквідації Січі. У цьому документі Січ зображувалася як «кубло пияк та розбишак», які жили в неуцтві та заважали царизму вести торгові та культурні зв'язки з сусідами. Про пролиту козацьку кров за царську Росію в ньому не було ні слова. Територія Запорозької Січі увійшла до складу Новоросійської та Азовської губерній (із 1783 р. – Катеринославського намісництва).

По-різному склалась доля запорожців. Дехто зі старшини отримав посади в російській армії, більшість потрапила до заслання, як і останній кошовий отаман Петро Калнишевський. Калнишевський намагався зменшити залежність Січі від російського уряду, дбав про освоєння й колонізацію запорозьких земель, опікувався економічним і духовним піднесенням краю. Майно та землі заарештованих, скарбництво запорожців було конфісковано. Значну кількість запорожців віднесено до розряду державних військових поселенців. Козацька біднота потрапила в залежність до нових землевласників. Частину козаків царський уряд взяв на службу: у 1785-1811 рр на землях між Бугом та Дністром проживало Бузьке козацьке військо; у 1787 р було створено «Військо вірних козаків» - пізніше Чорноморське козацьке військо, яке в 1792 р було переселене на правий берег р.Кубань і згодом увійшло до Кубанського війська. Нарешті, майже 5 тис запорожців оселились у турецьких володіннях за р.Дунай, заснувавши Задунайську Січ (1775-1828 рр.)Однак згодом задунайцям все важче було нести службу для султана, який все частіше намагався використати їх для придушення національно- визвольних повстань греків, сербів, румун, болгар та інших народів Балканського півострова. Не бажаючи бути знаряддям в руках Отаманської Порти, частина козаків втекла на Україну, де почали формуватися козацькі полки. В травні 1828 під час російсько-турецької війни 1828-29 кошовий Й. Гладкий з невеликою групою козаків перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Після закінчення війни російський уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо. Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Близько 2 тис. козаків разом з наказним гетьманом з І. Баланом було заарештовано і ув'язнено. Козаків, що перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

Останній період (1734—1775 рр.) в історії Запорозької Січі позначився з одного боку, помітним економічним піднесенням Запорожжя, з другого — поступовим занепадом автономії Запорозької Січі і тих порядків, які були властиві їй у ранній період. Посилення феодально-кріпосницького і національного гніту в центральних районах України і відносний спокій на російсько-кримських кордонах сприяли народній колонізації Запоріжжя.