- •Структура матеріалів
- •План (зміст)
- •Розділ 1 Теоретичні основи землевпорядного проектування
- •1. Методологічні основи землевпорядного проектування
- •1.1.Поняття і сутність землевпорядного проектування
- •1.2. Мета і функції землевпорядного проектування
- •1.3. Об’єкти і напрями проектування землекористування
- •1.4. Принципи землевпорядного проектування
- •1.5. Предмет землевпорядного проектування
- •2. Методика і технологія землевпорядного проектування
- •2.1. Загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель
- •2. Використання та охорона земель житлової та громадської забудови.
- •2.2. Стадійність у землевпорядному проектуванні
- •1.Підготовчі роботи
- •2. Складання проекту землеустрою
- •3. Перенесення проекту в натуру (на місцевість)
- •4. Оформлення і видача землевпорядної документації
- •5. Здійснення проектів землеустрою
- •2.3. Класифікація документації із землеустрою. Види проектів землеустрою
- •Розділ 2 Територіальний землеустрій
- •1. Зміст, завдання та принципи територіального землеустрою
- •1.1. Поняття про територіальний землеустрій
- •1.2. Завдання і мета складання схем землеустрою
- •1.3. Основні вимоги до складання схем землеустрою
- •1.4. Основні вимоги до складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень
- •1.5. Особливості формування землекористування та організації об’єктів природно-заповідного фонду, природоохоронного, рекреаційного та оздоровчого призначення.
- •2. Відведення земель для сільськогосподарських підприємств, організацій, установ і громадян у власність і користування
- •2.1. Методика складання проектів формування (зміни) меж територій реалізації земельних та економічних інтересів сільських, селищних і міських рад
- •2.2. Формування землеволодінь і землекористувань з різними формами господарювання на основі приватної власності на землю і оренди земельних і майнових паїв
- •2.3. Методологічні основи розроблення проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств та створення нових
- •2.4. Організація території сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань на різному праві
- •2.5. Особливості проектів відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського та фермерських господарств, садівницьких товариств, городництва та для сінокосу і випасання худоби
- •3. Впорядкування землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств
- •3.1. Поняття удосконалення землекористувань і землеволодінь.
- •3.2. Поняття і види недоліків землеволодінь і землекористувань
- •3.3. Зміст проекту і способи усунення недоліків землеволодінь і землекористувань
- •3.4. Формування обмежень та земельних сервітутів
- •3.5. Розгляд і затвердження проекту
- •3.6. Виготовлення і видача проектної документації
- •4. Формування землекористувань та землеволодінь несільськогосподарського призначення
- •4.1. Умови відведення земельних ділянок для несільськогосподарських потреб
- •4.2. Порядок вибору земельних ділянок для розміщення об’єктів землеустрою
- •4.3. Розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для несільськогосподарських потреб
- •Розділ 3 Внутрігосподарський землеустрій сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань
- •1. Поняття, завдання і зміст внутрігосподарського землеустрою. Складові частини і елементи проекту
- •1.1. Поняття, завдання і зміст внутрігосподарського землеустрою.
- •Авторський нагляд
- •1.2. Складові частини і елементи проекту внутрігосподарського землеустрою
- •1. Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів
- •2. Підготовчі і обмежувальні роботи при внутрігосподарському землеустрою
- •3. Організація виробничих підрозділів і розміщення господарських центрів
- •3.1. Задачі, зміст та загальнометодичні питання розміщення виробничих підрозділів і господарських центрів
- •3.2. Кількість і розміри виробничих підрозділів
- •4. Планування використання земель у населених пунктах
- •5. Розміщення внутрішньогосподарських доріг, інженерних споруд і об’єктів
- •6. Організація угідь і системи сівозмін
- •6.1.Поняття про земельні угіддя.
- •6.2. Основні вимоги до організації угідь. Трансформація угідь.
- •6.3. Типи і види сівозмін.
- •6.4.Проектування системи сівозмін.
- •6.5.Організація кормових сівозмін.
- •6.6.Організація спеціальних сівозмін.
- •6.7.Організація польових сівозмін.
- •6.8. Проектування позасівозмінних ділянок.
- •6.9. Економічне обґрунтування системи сівозмін та поза сівозмінних ділянок.
- •7. Впорядкування території сівозмін
- •7.1.Розміщення полів сівозмін і робочих ділянок
- •7.2. Проектування полів з врахуванням рельєфу.
- •7.3. Проектування полів з врахуванням ґрунтів.
- •7.4. Довжина, ширина і форма поля.
- •7.5. Рівновеликість полів
- •7.6. Розміщення полезахисних лісосмуг
- •7.7. Розміщення польових шляхів
- •7.8. Розміщення польових станів
- •8. Влаштування території природних кормових угідь
- •8.1. Задачі і зміст влаштування території природних кормових угідь
- •8.2.Устрій території пасовищ
- •8.3. Устрій території сіножать
- •9.Впорядкування території багаторічних плодових насаджень
- •9.1. Задачі і зміст устрою території багаторічних насаджень.
- •9.2. Устрій території садів.
- •9.3. Організація території винограднику
- •9.4. Організація території ягіднику
- •10. Особливості землеустрою новостворених сільськогосподарських підприємств при різних формах власності
- •10.1. Створення та діяльність фермерських господарств
- •10.2. Місце фермерського господарства в народногосподарському комплексі
- •10.3.Право на створення фермерського господарства та умови надання земельних ділянок
- •10.4. Порядок надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства
- •10.6. Реєстрація фермерського господарства
- •10.7. Плата фермерських господарств за землю
- •10.8. Обов'язки фермерського господарства як власника земельної ділянки і землекористувача
- •10.9. Право громадян, які ведуть фермерське господарство, на будівництво жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд
- •10.10. Власність осіб, які ведуть фермерське господарство
- •10.11. Відповідальність фермерського господарства
- •10.12. Господарська діяльність фермерського господарства
- •10.13. Підстави для припинення діяльності фермерського господарства
- •11. Комплексне обґрунтування проектів внутрігосподарського землеустрою
- •11.1. Економічна ефективність внутрігосподарського землеустрою
- •11.2. Соціальна ефективність внутрігосподарського землеустрою
- •12. Технічне проектування
- •12.1. Об’єкти проектування. Сутність проектування ділянок.
- •12.2. Стадії складання проектів землеустрою. Способи і правила складання проектів.
- •12.3. Вимоги до точності площ і розміщення меж проектних ділянок.
- •12.4. Механічний спосіб проектування за допомогою планіметра
- •Малюнок 3.7. Схематичні креслення до проектування механічним способом
- •12.5. Проектування графічним способом.
- •Малюнок 3.8. Схематичне креслення до підготовки даних графічним способом
- •Малюнок 3.9. Схематичне креслення до проектування графічним способом
- •12.6. Проектування аналітичним способом
- •13. Оформлення, розгляд і затвердження проекту
- •13.1. Зміст документації.
- •13.2. Оформлення графічних матеріалів.
- •13.3. Оформлення текстової частини проекту
- •13.4. Затвердження проекту
- •14.Геодезична техніка перенесення проекту землеустрою в натуру
- •14.1. Суть перенесення проектів в натуру.
- •14.2. Методи перенесення проекту в натуру.
- •14.3. Підготовчі роботи при перенесенні проекту в натуру.
- •14.4. Складання розбивочного креслення для перенесення проекту в натуру.
- •14.5. Перенесення проекту в натуру методом промірів.
- •14.6. Перенесення проекту в натуру кутомірним методом
- •14.7. Перенесення проекту в натуру мензулою
- •14.8. Точність площ ділянок перенесених в натуру.
- •15. Здійснення проекту внутрішньогосподарського землеустрою
- •15.1. Зміст робіт по здійсненню проекту
- •15.2. План здійснення проекту
- •15.3. Авторський нагляд
- •Розділ 4 Розробка проектів зокремленого землевпорядкування
- •4.1. Зміст і значення робочого проектування в землеустрої
- •4.2.Види та методика розробки робочих проектів
- •Розділ 5 Регіональні особливості землевпорядного проектування
- •1. Особливості землевпорядкування в районах розвинутої ерозії ґрунтів
- •1.1. Протиерозійна агротехніка - важлива ланка в системі ґрунтозахисного землеробства
- •1. 2. Характеристика основних протиерозійних прийомів і умови їх застосування
- •1.3. Порядок розробки робочого проекту
- •1.4. Робочий проект протиерозійних гідротехнічних споруд та терасування схилів
- •2. Робочий проект рекультивації порушених земель та землювання малопродуктивних угідь
- •2.1. Зміст рекультивації. Види рекультивації
- •2.2. Класифікація порушених земель і вибір напрямів їх рекультивації
- •2.3. Порядок розробки робочих проектів рекультивації земель і землювання малопродуктивних угідь
- •3. Робочий проект засипки і виположування ярів
- •3.1. Причини виникнення ярів
- •3.2. Методи боротьби з ярами
- •3.3. Порядок розробки робочого проекту засипки і виположування ярів
- •5.4. Робочий проект організації вирощування сільськогосподарських культур
- •Розділ 6 Організація і планування землевпорядних робіт
- •1. Землевпорядний процес
- •2. Нормування, планування і фінансування землевпорядних робіт
- •2.1.Значення нормування.
- •2.2. Досвідно-статистичні і технічно обґрунтовані норми праці.
- •2.3. Структура затрат робочого часу і види норм праці.
- •2.4. Методи розробки норм праці.
- •2.5. Запровадження норм праці.
- •2.6. Фінансування землевпорядних робіт і господарський розрахунок Функції фінансів проектних організацій і джерела фінансування
- •Суть госпрозрахунку і його запровадження
- •2.7.Організація та оплата праці в землевпорядних органах
- •3. Облік і звітність у землевпорядних органах
- •3.1. Значення обліку і порядок його ведення
- •3.2. Документи первинного обліку і порядок їх складання
- •3.3. Складання актів готовності проектних і вишукувальних робіт.
- •3.4.Зміст, порядок і терміни складання звітних документів
- •Висновок Конспект лекцій „Землевпорядне проектування” розроблений відповідно до діючого навчального плану та програм дисциплін за спеціальністю «Землевпорядкування».
- •Литература
- •Рецензія на збірку лекцій з дисципліни «Землевпорядне проектування» для студентів спеціальності 5.070906 «Землевпорядкування»
8.2.Устрій території пасовищ
Характерна особливість пасовищ - використання їх на місці шляхом стравлювання (поїдання) трави на корні.
В організацію території пасовищ входить:
- визначення кількості і розмірів випасних груп тварин та закріплення за ними гуртових і отарних ділянок;
- встановлення пасовищезмін;
- проектування загонів чергового травлення, літніх таборів;
- розміщення скотопрогонів і джерел водопостачання.
Для проектування необхідно мати матеріали обстеження, які характеризують рослинність на окремих ділянках пасовищ, ступінь їх зволоженості, загальну врожайність зеленої маси і вихід її по місяцям пасовищного періоду, вид і об'єми заходів по покращенню, зрошенню угідь, і відомість, для яких видів тварин більш краще використовувати ті чи інші масиви пасовищ. Необхідно також вивчити:
- існуючу організацію літнього утримання тварин;
- закріплення пасовищ за фермами і випасними групами тварин;
- організацію зеленого конвеєру;
- водопостачання;
- використання літніх таборів;
- застосування загінного способу випасання.
Розміщення гуртових і отарних ділянок
Розміщення гуртових і отарних ділянок включає :
- встановлення кількості гуртів (отар) їх розмірів;
- визначення площі гуртових і отарних ділянок;
- розміщення і закріплення гуртів (отар) за фермами.
В господарствах з високою розораністю земель, де кормові угіддя займають не більше 20 - 25% забезпечення пасовищами всіх тварин неможливе. В зв'язку з цим виділяють види і групи, для яких організують пасовищне утримання, а інші забезпечуються кормами за рахунок кормових чи інших сівозмін.
Гурти, отари, табуни формують з врахуванням статі, віку, породного складу та продуктивності тварин: гурти корів до 100-200 голів, телята -100, молодняк старше року до 200-300 голів. Отари овець формують на 600 - 1200 голів. Розміри гуртів і отар коректують з врахуванням площі і розміщення окремих масивів пасовищ.
Встановивши кількість і розміри гуртів, визначають необхідну для них площу пасовищ. Площу гуртових ділянок встановлюють виходячи з врожайності і отавності закріплених пасовищ, з врахуванням повної забезпеченості тварин зеленою масою на протязі всього пасовищного періоду.
Необхідну площу для задовольняння потреби в зеленій масі можна обчислити за формулою:
Nск mск Tпп (Кпо+ Кл.ск)
Р = ----------------------------------------------- (3.22.)
И пас
Де Р - площа гуртової ділянки, га;
Nск - кількість голів в гурті (отарі);
mск - норма кормління однієї голови на добу, ц;
Tпп - тривалість пасовищного періоду, дні;
Кпо - коефіцієнт пасовищезміни;
Кл.ск- коефіцієнт зайнятості площі під табір, скотопрогони та інше, 0,02-0,03;
И пас - проектна врожайність пасовищ, ц.
Кпо = пз /п з.вип. (3.23.)
пз - загальна кількість загонів;
п з.вип - кількість загонів які використовуються пі випас.
Величини Кп та Кл.ск залежать від прийнятої схеми пасовищезміни.
Добова потреба однієї голови худоби в зеленій масі (mск) складає: для корів і нетелів – 45-55 кг для степової зони та 50-60 кг для лісостепової зони, для молодняку старше року – 25-30 кг для степової зони та 30-35 кг для лісостепової і лісової зон; для молодняку до року – 15 кг для всіх зон.
Тривалість пасовищного періоду залежить від природної зони розташування пасовищ і коливається в межах 150-200 днів. Вона збільшується з півночі на південь і південний схід країни.
При розміщенні гуртових ділянок необхідно враховувати те що:
- найбільш вибагливі до пасовищного корму телята, їм необхідно виділяти пасовища з гарним ніжним травостоєм.
- Для дійних корів відводять найбільш продуктивні пасовища.
- Молодняку старшого віку можна відводити більш сухі пасовища.
- Вівці добре використовують пасовища з низьким травостоєм, але вони чутливі до мокрих місць. Це має значення і для телят.
По різному відносяться групи тварин до переходів. Не бажано великі переходи для телят, корів. Менш чутливі молодняк великої рогатої худоби, вівці.
Для телят виділяють пасовища поблизу ферм (літніх таборів). Відстань від пасовищ до міст стоянки і водопою повинна бути в межах 0,5 - 1 км.
Гуртам корів також відводять пасовища недалеко від ферм або літніх таборів на відстані не більше 1-1,5 км. Гуртам молодняку ВРХ відстань, до місць стоянки і пасовищ, допускається в межах 2,5 км і більше. Вівцям відводять самі віддалені пасовища.
По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручні для організації загінної пастьби худоби. Оптимальна форма витягнутий прямокутник., який дозволяє розмістити два ряди загонів з зручним співвідношенням сторін. В цьому випадку скотопрогін, прокладений уздовж ділянки, забезпечує простоту і зручність перегону худоби в межах гуртової ділянки.
Розміщення загонів чергового травлення
при системному випасанні гуртові (отарні) ділянки ділять на загони, які стравлюють почергово по мірі відростання травостою. Розміри загонів встановлюють з таким розрахунком, щоб трави вистачило на визначену кількість днів це створює умови для інтенсивного поїдання (стравлення) травостою і регулярного відпочинку пасовища. При цьому окремі загони звільнюють від випасання декілька разів на протязі пасовищного періоду, надається тривалий відпочинок (24-30 днів) після кожного короткого випасу.
При загінній системі випасання ВРХ на культурних пасовищах в порівнянні з безсистемним випасанням загальна кількість зеленого корму збільшується на 20%, надої молока - на 25%, приріст молодняку ВРХ - на 25 - 30%
При проектуванні загонів чергового травлення вирішують питання:
- визначення оптимальної кількості загонів їх форму і розмір;
- намічають систему їх використання
Загальну кількість загонів визначають по формулі:
Пз = (Тв.тр. / t вип.) + nвід. (3.24.)
Тв.тр - період відновлення травостою, днів;
t вип. - кількість днів випасу в одній загінці;
nвід - кількість відпочиваючих і страхових загонів по схемі пасовищезміни.
Період відновлення травостою залежить від зони розташування господарства, типу пасовищ, які в свою чергу, визначаються кліматом рельєфом, ґрунтовим покривом, рівнем залягання ґрунтових вод. В середньому для лісостепової зони період відновлення травостою коливається в межах 27-30 днів, а при зрошенні – 22-24 дня.. на більшості пасовищ після першого травлення відростання йде швидко (18-22 дня), а в наступні місяці 30-40 днів.
Число днів випасання в одному загоні за один цикл стравлення встановлюють з таким розрахунком, щоб забезпечити більш повне використання травостою і попередити можливість зараження худоби хворобами. Щоб врожайність на пасовищах в наступні роки не погіршувалась , недопустиме часте стравлення. Виходячи з цього при кожному циклі стравлення травостій повинен відчужуватись тільки раз, а число днів випасу в одному загоні рекомендується приймати для богарних пасовищ рівним 3-5 днів (при випасанні овець до 6 днів), для високопродуктивних - 1-2 дні.
Загальна кількість відпочиваючих загонів включає загони, які відведені під повний відпочинок, в яких проводять оранку (боронування), посів трав (підсів), внесення різних добрив, знищення отруйних рослин, а також загони, які використовуються під сінокосіння і які залишені в якості страхового фонду.
Кількість загонів повинна бути кратним кількості ділянок пасовищезміни. Наприклад: для трьохрічної пасовищезміни кількість загонів відповідно може бути рівним 6, 9,12 ...
Форма загону має важливе значення і встановлюється з вимог раціонального випасання худоби і кращого використання пасовищ. Бажана форма загону - прямокутна з співвідношенням сторін 1: 1,5 або 1:2. Мінімальна ширина загону повинна бути не менше ширини розвороту гурту при нормі на одну корову 0,5 -0,7 м. Максимальна довжина неповинна перевищувати 600 - 800 м.
На культурних пасовищах (для любої зони) в якості меж загонів можуть бути: постійні огорожі; постійні електроогорожі; переносні електроогорожі – „електропастух”; природні та штучні межі (річки канави та інші рубежі); умовні межі, зазначені курганами, каменями, вішками ; комбіноване використання вищезазначених засобів.
Можна виділити три схеми внутрішнього устрою пасовищних ділянок .
І схема. Постійну огорожу будують уздовж зовнішньої межі пасовищної ділянки і по обом сторонам скотопрогіну. Для відокремлення загонів один від одного застосовують переносну елоктроогорожу (мал. 3.5.а.)
Малюнок 3.5. Схеми
розміщення постійної огорожі на
пасовищних ділянках
ІІІ схема. Постійні огорожі будують на межах всіх загонів, навіть дуже мілких, розрахованих на одно- або двохденне випасання худоби (мал. 3.5. в.).
В першому випадку кількість загонів нічим не обмежена. По мірі травлення травостою проволока переноситься далі і виділяється нова площа для випасання. Ділянка пасовища по конфігурації повинна бути зручною для ділення на мілкі загони. В другому випадку постійні загони по конфігурації повинні бути зручними для розділення їх на 2-3 або більшу кількість тимчасових загонів. Зручно коли вони будуть мати форму прямокутника, який примикає довгою стороною до скотопрогону.
Розміщення літніх таборів
Літній табір - це сезонний додатковий центр, який розміщують на віддалених пасовищах для скорочення відстаней перегонів тварин. Він являється місцем відпочинку, підкормки, проведення інших виробничих процесів, інколи для доїння корів.
Устрій таборів і правильне їх розміщення – важлива умова, яка сприяє підвищенню продуктивності тварин. Наближення табору до джерел кормів сприяє зменшенню втрат продуктивності худоби і зменшує витрати, пов’язані з перевезенням зеленої маси з полів сівозміни до кормушек. Літній табір в господарстві слугує сезонним господарським центром. Разом з навісами для основного виду тварин в таборі проектують приміщення для робочої худоби, складські приміщення для зберігання кормів, навіси для транспортного інвентарю , силосні траншеї, жилі приміщення для обслуговуючого персоналу та інше.
Кількість таборів для великої рогатої худоби в залежності від розміщення пасовищ і кормових сівозмін може бути різною. Проектування двох або більше таборів обумовлено наявністю двох великих пасовищних масивів, віддалених один від одного на значну відстань.
При розміщенні літнього табору додержуються наступних основних вимог:
табір повинен займати центральне положення в кормовому масиві, щоб холості перегони тварин на пасовище і транспортування зеленої маси з прилеглої сівозміни були мінімальними;
ділянка, яка відводиться під табір, повинна бути на підвищених, сухих, з деяким ухилом для стоку атмосферних вод, з глибоким заляганням ґрунтових вод, щоб можна було рити силосні траншеї; рельєф на ділянці повинен бути зручним для будівництва, а ґрунти добре водопроникні, щоб при частих зливах в таборі не було грязі;
розташовувати табір слід по можливості біля водойм, але на відстані, які передбачені санітарними нормами;
табір повинен мати зручний під’їзд зі сторони основного господарського центру, але в той же час знаходитись на відстані від магістральних шляхів та інших джерел поширення захворювань;
поблизу табору бажано мати землі, придатні для використання під кормову сівозміну, город, сад.
Орієнтовну площу під літній табір встановлюють з розрахунку 30-50 м2 на одну голову великої рогатої худоби.
Розміщення скотопрогонів
Скотопрогіни поділяються на постійні і тимчасові. Постійні слугують для переходу худоби з табору на гуртові ділянки і забезпечують зв’язок з табором, випасними загонами і водопоєм, загонами всередині гуртових ділянок. В першому випадку їх проектують із розрахунку 20-25 м, в другому 15-20 м для гурта в 100 корів. Огороджені скотопрогіни проектують шириною не більше 10-12 м. в необхідних випадках влаштовують тимчасові скотопрогони на визначений період, але межі не закріплюють. Іноді проектують магістральні скотопрогіни, які з’єднують виробничий центр (ферму) з пасовищами. Для випадків коли худобу переганяють 2 рази в рік (весною і восени ), вони недоцільні: можливе використання польових шляхів.
При розміщенні скотопрогонів необхідно дотримуватись таких вимог: розташовувати їх вздовж меж гуртових ділянок, а в середині гуртової ділянки – вздовж коротких сторін загонів чергового травлення; вони повинні забезпечити коротший перехід тварин і займати мінімальну площу; по можливості прокладати їх на менш цінних ділянках пасовищ; не можна проектувати їх на сирих ділянках; вони не повинні проходити по крутим схилам, а також по брівкам ярів і балок: від них потрібно відступати не менш ніж на 40-50 м; не слід поєднувати їх з внутрішньогосподарськими (магістральними) шляхами або розташовувати близько до джерел можливого зараження; на міцних ґрунтах проектувати більш вузькі, а на нестійких – більш широкі.
Розміщення водних джерел і водопійних пунктів
В багатьох господарствах водопостачання на пасовищах влаштовують шляхом механічної подачі води із водних джерел в табори і кожний загін. Для цього в літньому таборі споруджують водонапірну башню. Вода по трубам подається в кожний загін, де встановлені корита. Для корів з трьохразовим доїнням водні джерела проектують тільки в літньому таборі. Для інших груп тварин в залежності від розміру і конфігурації пасовищної ділянки водопійні пункти проектують рівномірно розміщуючи по території пасовища. При квадратній формі ділянки місце водопою бажано розміщувати в центрі ділянки, при витягнутій формі – на протилежних кінцях, для розрахунку кількості водопійних джерел на пасовищах і їх потужності використовують норми потреби в воді різних видів тварин.
Частіше всього худоба забезпечується на пасовищі водою, яка доставляється за допомогою відповідної пересувної установки з автоматичними або напівавтоматичними поїлками. Поїлка може обслуговувати стадо великої рогатої худоби в 100 голів, а самохідні цистерни використовують як водораздатчики при наявності на пасовищах стаціонарних і пересувних поїлок.
При виборі джерела в першу чергу необхідно орієнтуватись на підземні води, які відрізняються доброю якістю і значно поширені на території країни. Підземні води дозволяють організувати джерело водопостачання безпосередньо у літнього табору або на пасовище без побудови коштовних магістральних трубопроводів.
При використанні води із колодязів водопій необхідно обладнати коритами або лотками. Довжина корита для однієї голови великої рогатої худоби при двосторонньому підході повинна дорівнювати 0,5 м, для овець – 0,2 м. при односторонньому підході ці розміри збільшуються в 1,5 рази.
Водопостачання може бути влаштоване шляхом устрою водопійних майданчиків у природних джерел води, але з врахуванням, щоб худоба не входила у воду а пила через огорожу. Підходи до водопою , особливо перезволожені , викладають каменем, крупним піском або гатять лісом.
Вибір джерела водопостачання виконується з розрахунком місцевих умов з обґрунтуванням техніко-економічних розрахунків.
Техніко - економічні показники
Проектне рішення по устрою території пасовищ повинно включати розрахунки, які дозволяють зробити висновок про очікувану економічну ефективність різних варіантів в порівнянні з попереднім використанням кормового угіддя. Її основними показниками являються приріст виходу кормів на одиницю площі, ефективність капітальних вкладень, додатковий чистий дохід, собівартість кормів.