3.2. Кількість і розміри виробничих підрозділів

Все різноманіття організаційно-господарських структур може бути представлено наступними типами:

1. Територіальна (відділення, бригади)

2. Галузева (цехи)

3. Комбінована (територіальне - галузева)

На вибір організаційно - господарської структури впливають наступні фактори:

• виробниче направлення, об'єм виробництва, склад і розміри галузей;

• кількість, розміри і розміщення існуючих населених пунктів і можливість будівництва нових;

• розмір і конфігурація землекористування (землеволодіння), шляхові споруди;

• склад, співвідношення і розміщення угідь на території землекористування, землеволодіння.

Крім цього, робить вплив :

• історія утворення господарства;

• кваліфікація кадрів;

• наявністю засобів транспорту, зв'язку і інше.

Великі сільськогосподарські підприємства зернового, тваринницького, вівчарницького напрямку, маючи землекористування великої протяжності, значні площі не тільки ріллі, але і природних кормових угідь, великий об'єм виробництва і декілька населених пунктів будуються, як правило, по трьох ступеневий територіальний організаційно - господарській структурі (дирекція, відділення, бригада).

Немало господарств утворених в 30-х і 60-х роках на базі невеликих по розміру колгоспів і значній кількості населених пунктів, будуються по двох - ступеневій територіальній структурі (дирекція - відділення). Така структура властива багатьом овочево-молочним, плодово-ягідним, свинарницьким господарствам з компактним землекористуванням, землеволодінням і інтенсивним утримуванням тваринництва.

Територіальна структура пройшла випробування роками і поширена в різних зонах країни, в господарствах з різним виробничим типом, особливо зерново-тваринницьких, в господарствах, відрізняючись великим об'ємом виробництва складним землекористуванням, землеволодінням і розселенням.

При застосуванні територіальної структури в господарствах застосовують різні назви рівнозначні відділенням: виробничі ділянки, комплексні бригади та інше.

Галузева структура частіше всього застосовується в господарствах, невеликих по розмірам, з компактною територією, централізованим розселенням (1-2 населених пункти), відносно високим рівнем спеціалізації і концентрації при наявності досвідчених кваліфікованих кадрів і спеціалістів, надійних засобів транспорту і зв'язку, хорошими шляхами. В господарствах створюються цехи рослинництва, тваринництва (або більш спеціалізовані, наприклад молочного тваринництва, вівчарництва), механізації та інше. В середині цехів виділяють спеціалізовані бригади. Цехова структура управління забезпечує скорочення управлінського апарату, значно покращує управління, підвищує відповідальність спеціалістів за результати виробництва, так як вони виконують функції одночасно і технологів і організаторів виробництва.

Велике поширення при поглибленні внутрігосподарської спеціалізації отримала комбінована територіальна - галузева організаційно - господарська структура. Вона створюється в великих господарствах з некомпактним землекористуванням, землеволодінням або наявності двох і більше населених пунктів значних розмірів. При такій структурі зберігається територіальне виробничий підрозділ, а в середині кожного з них створюються цехи.

В межах більшості господарств, маючи територіальну структуру, число відділень коливається в межах від 3 до 6. В великому діапазоні коливається і розмір.

Розмір відділень молочно-м'ясних господарств по площі ріллі складає 1000-2000 га, вівчарницьких 500-1000га, зернового 2000-4000 га.

При вирішенні питань про кількість і розміри виробничих підрозділів детально вивчають:

• природні умови (клімат, фунти, рельєф, контурність угідь);

• розмір територій господарства;

• конфігурацію;

• склад, співвідношення і розміщення угідь;

• виробничий тип господарства, об'єм виробництва і рівень інтенсивності ведення сільського господарства;

• наявність сітки населених пунктів, їх людність;

• розмір капітальних вкладень;

• умови водопостачання;

• кваліфіковані кадри;

• рівень механізації, енергозабезпеченність, розвиток засобів транспорту і зв'язку, а також транспортна доступність.

При більш придатних природних умовах підвищується рівень інтенсифікації виробництва, щільність населення і густота населених пунктів; в зв'язку з цим число виробничих підрозділів збільшується, а площа закріплених масивів зменшується. Аналіз виробничих підрозділів по якості ґрунтів показує, що із збільшенням балу бонітету ґрунтів розмір відділень по площі сільськогосподарських угідь зменшується. При пересіченому рельєфі, значній контурності розмір внутрігосподарських підрозділів, як правило, зменшується.

Із збільшенням розмірів землекористування, погіршення його конфігурації кількість підрозділів збільшується, а їх розмір відповідно зменшується. При наявності великих масивів ріллі, при її значній удільній вазі в складі угідь розміри відділень по площі збільшується.

Одночасно встановленням кількості і розмірів підрозділів визначають спеціалізацію, яка витікає з виробничого типу господарства.

На розміщення, наприклад, тваринницької галузі по відділенням впливають слідуючи фактори:

• склад угідь, можливість створення крупної кормової бази, в першу чергу за рахунок натуральних і поліпшених кормових угідь;

• наявність існуючих тваринницьких будівель, споруд, їх місткість, стан і балансова ціна;

• оптимальна міра концентрації поголів'я (раціональний розмір ферм) і поєднання тваринницьких галузей;

• наявність робочої сили, кваліфікованих кадрів тваринництва;

• водозабезпеченість.

Відділення, за яким закріплюються значні площі кормових угідь спеціалізуються на вирощуванні тих видів худоби, які споживають значну кількість зелених і грубих кормів, потребують випасу (вівці, молодняк великої рогатої худоби, коні). Відділення повинні бути вузькоспеціалізованими. Крім основних галузей, може розвиватись одна, максимум дві додаткові, при цьому кожна повинна мати оптимальну міру концентрації.

Особливе значення має правильне розподілення поміж підрозділами кормових угідь різної якості. Нев'язка кормів, груп тварин приводить до недостатку кормів в одному підрозділів і їх збитку в іншому. Це в свою чергу веде до збільшення площі кормових культур і збільшенню транспортних витрат.

Контролем правильних дій проектувальника служить баланс кормів всіх видів.

Більшість господарств мають по декілька господарських центрів (садиб), що розрізняються по економічному значенню в виробництві. Одним з господарських центрів виділяють, як головний, вважають центральною садибою, останні відносять до садиб відділень.

Крім них, в господарствах находяться допоміжні виробничі центри різноманітного призначення (польові стани, кошари для тварин).

Місця їх розміщення визначають одночасно з розміщенням угідь, сівозмінних масивів, організацій територій сівозмін і природних кормових угідь. Великі тваринницькі комплекси розміщують відособлено від житлових селищ як самостійний виробничий підрозділ який підчиняють дирекції господарства.

Розміщення земельних масивів відділень не може бути виконано правильно без визначення місця їх господарських центрів.

При проектуванні необхідно дотримуватись наступних вимог:

1. Створення найбільш придатного взаємного розміщення садиб відділень їх території для найкращої організації виробництва і управління ним.

2. Дотримання раціонального мінімуму витрат.

3. Забезпечувати добре культурно-побутове обслуговування працівників і службовців.

4. Вимоги будівництва і планування сільських (селищних) пунктів і виробничих центрів

Велике значення мають також відстань від садиби до угідь. Це досягається при її центральному розміщенні