1.3. Об’єкти і напрями проектування землекористування

Землевпорядне проектування здійснює розроблення ефективних способів і доцільних форм використання землі та простору. Воно відрізняється масштабом на різних просторових базових поверхнях та відповідає їхньому гомогенному характеру. Базовим об’єктом зе­млевпорядного проектування є форми використання землі в їх сус­пільному контексті, причому головними напрямами використання землі і простору є:

• території адміністративно-територіальних утворень;

• землі сільськогосподарського призначення;

• землі лісового та водного фондів;

• землі природно-заповідного та природоохоронного призначення;

• землі житлової та іншої забудови;

• землі рекреаційного, оздоровчого та історико-культурного при­значення;

• землі промисловості, транспорту, оборони та іншого призна­чення.

Обґрунтування виділення земель під об’єкти для цих напрямів використання становить мету проектування, що передбачає поєд­нання як головних форм землекористування, так і їх деталізування. Динамічним базовим об’єктом проектування землекористування та одночасно суб’єктом у цьому просторі (земля/ландшафт) є людина з її поведінкою та потребами, а також її діяльністю.

Можна виокремити різні форми землекористування, які при його проектуванні передбачає збереження загальносуспільних благ.

По-перше, використання землі можна контролювати, вплива­ти законами на землевласників так, щоб певною мірою обмежити виснажливе використання ними своєї землі. Наприклад, у Великій Британії законодавство у сфері планування села і міста обмежує перехід земель сільськогосподарського використання у міське використання, в інших країнах застосовують декрети зонування для то­го, щоб контролювати тип та інтенсивність землекористування в певному районі.

По-друге, можна контролювати використання землі, якщо во­на віддана не тільки в суспільну власність. Наприклад, більшість територій національних парків у розвиненому світі контролюється через власників. Важливим інструментом контролю за використан­ням земель є їх зонування та встановлення обмежень і обтяжень у землекористуванні.

По-третє, застосування не тільки прямого контролю, а й роз­роблення різноманітних фіскальних інструментів, зокрема грантів і субсидій для сприяння вирощуванню певних сільськогосподарських культур, чи застосування ґрунтозахисних технологій.

Безпечне та здорове, а отже, приємне та привабливе довкілля, як міське, так і сільське, потребує від процесу проектування землеко­ристування зберегти існуючі цінності. Ті, кому суспільство довірило відповідальність за громадське землекористування, мають складне завдання — знайти відповідний баланс між чинниками, які часто конфліктують між собою. Це завдання особливо ускладнюється че­рез різні форми власності на землю і відмінності в юрисдикції.

Система землекористування охоплює такі підсистеми: міське зе­млекористування, сільське землекористування, шляхи сполучення, громадські вигоди, навколишнє природне середовище, ландшафт і містобудування.

Мета землевпорядного проектування землекористування на ре­гіональному рівні — досягти балансу між економікою, суспільством і довкіллям, хоча більшість дій з регіонального планування нині спрямовано на економічне зростання, а не на сталий розвиток.