Змістовий модуль 8. Благодійність та меценатство в сучасній україні. Лекція 15: Феномен благодійності в Україні.

Державна система управління культурним процесом. Державні заклади культури і принципи їхнього функціонування. Основні творчі спілки України, їх діяльність.

Текст лекції

Українські меценати — особи, українського походження або ті, що безкорисливо матеріально підтримували (підтримують) розвиток української культури, освіти, охорони здоров'я та незахищені категорії населення. Українське меценатство має досить давню історію, починаючи з часів Київської Русі і закінчуючи початком ХХІ століття. Україна, так історично склалося, довгий час не мала державності, яка стала б на захист української культури, мистецтва, освіти, науки, мови. Тому знаходились філантропи та шанувальники українства, які зробили вагомий внесок у збереження та розбудову української нації. У цій статті названо в хронологічній послідовності окремі вагомі приклади меценатів як українського, так і неукраїнського походження, але діяльність яких була спрямована на українські терени. Історія меценатства на території України сягає періоду колонізації Північного Причорномор'я. Відомо, що херсонеський агораном на початку нашої ери витратив власні гроші на спорудження храму Афродіті.

За часів Київської Русі. Київський князь Володимир Статутом 996 р. офіційно зобов'язав духовенство займатися громадським піклуванням, визначивши десятину на утримання монастирів, церков, богаділень і лікарень. У деяких джерелах є свідчення, що княгиня Ольга ще раніше заснувала першу лікарню у Києві, в якій доглядати хворих було доручено жінкам. Протягом багатьох століть церква і монастирі залишалися осереддям соціальної допомоги старим, убогим і хворим. Сам князь Володимир служив для народу зразком співчуття і був «справжнім батьком бідних». З його волі було споруджено першу церкву Св. Василя та Десятинну церкву (996 рік) у Києві. Третій християнський храм було збудовано у Василеві (тепер Васильків). За наказом Володимира було збудовано церкви у Вишгороді, Берестові, Білгороді, Суздалі. Князю Володимиру приписують заснування перших училищ для навчання дітей, але їх створення спочатку зустрічало опір населення. За свідченням літописця, жінки, в яких забирали дітей на навчання, оплакували їх, як мерців, вважаючи писемність за чаклунство.

Ярослав Мудрий — великий будівничий держави й покровитель всіх муз у Київській Русі, був, також, ктитором, вкладаючи у будівництво кошти не тільки державні, а й власні. У 1037 році було збудовано церкву Св. Софії.^[2] Князь опікувався школами, бібліотеками. Мав одну з найбільших бібліотек у світі, таємницю місцезнаходження якої до сьогодні не розкрито. Заснував у Новгороді школу для юнаків. Володимир Мономах був письменником, переконаним поціновувач книжності й культури, покровителем освіти. У своєму «Повчанні дітям» він виклав обов'язки князя по відношенню до бідних: «Будьте батьками сиріт, не залишайте сильним губити слабких, не залишайте хворих без допомоги». У пер. пол. ХІІ століття купці купців у Києва, на Подолі за власний кошт збудували храм Св. Богородиці Пигорощі, покровительки торгівлі хлібом. Мстислав Володимирович Мономах дав перші фундуші на будівництво Чернечої обителі Різдва Пречистої Богородиці у Луцьку. Він же у Володимирі-Волинському побудував церкву Успення Пресвятої Богородиці. У Холмі Данилом Галицьким було збудовано церкву Св. Івана. У литовсько-польський період князі продовжували благодійні традиції своїх попередників. Проте, тепер ними керувало бажання очистити свою душу від гріхів шляхом пожертвувань на церкву. Князь Любарт у Луцьку будує церкву св. Івана, покровителем Києво-Печерського монастиря стає Володимир Ольгердович. Син Олелько та внук Семен вносять щедрі пожертви на церкви. Князь Б. Глинський у ХVІ подарував с. Гатне Пустинно-Микільському монастирю, А. Немерович — острів на Дніпрі. Семен Олизарович на Волині пожертвував село Дерманському монастиреві. Ф. Сангушкович був фундатором Мелецького монастиря. Князь К. Борецький дав фундуш трьом монастирям.

Епоха Українського Відродження. Свій культурний розквіт Київська Русь втратила у боротьбі з монголо-татарами, литовськими, польськими, угорськими феодалами. Гнобителі українського народу намагалися навернути його до католицької віри, витіснити із вжитку українську мову, культурні надбання. Та саме колоніальний гніт пробудив українців. Після Люблінської унії 1569 року український народ потрапив ще у складніші умови. Православна шляхта увійшла в союз з міщанами і шукала порятунку у козаччині та в освіті.

Братства. В 80-х роках XVI столітті на Україні виникають братства. У 1585 році у Львові було засновано Успенське братство. Наприкінці XVI — на початку XVII столітті братства з'явилися в більшості міст Галичини, Холмщини, Підляшшя. У 1589 році братства сформувались в Рогатині та Красноставі, в 1591 р. — у Бресті та Городку, в 1592 р. — у Комарні, в 1594 р. — у Любліні, близько 1615 р. — у Києві (Богоявленське), а близько 1617 р. — у Луцьку (Чеснохрестське). На початку XVII століття відзначалися активністю братства в Дрогобичі, Перемишлі, Більську, Холмі, Замості, Бережанах. Виникали братства також в окремих селах. Братства засновували школи й госпіталі для бідноти й утримували їх власними засобами. Засновниками Київського братства були представники духовенства Захарія Копистенський, Тарас Земка, Ієзекіїль Курцевич та шляхтичка Гальшка Гулевичівна, жінка мозирського старости Стефана. Ця шляхетна жінка надала великий фундуш Київському Богоявленському монастиреві й заснувала при монастирі у 1615 році братську школу.

Жінки-меценатки. У давніх грамотах зберігаються відомості про пожертви на добродійні цілі князів та міщан, зокрема таких, як Красовський, Лангиш чи Корнякт. Серед цих благодійників часто зустріяаються і жіночі імена. Серед українських шляхтичів були меценати українського друкарства і шкільництва. Григорій Ходкевич, гетьман литовський, у своєму маєтку Заблудові дав у 1568 р. притулок вигнаним з Москви друкарям Івану Федорову й Петру Мстиславцю; князь Юрій Слуцький, в 1560-х роках заклав у себе в Слуцьку школу й друкарню. Княжна Анастасія Юрїївна Гольшанська, в одружені Заславська, організувала за власний кошт переклад Пересопницького Євангелія у 1556—1561 роках. Сестри, княжни Олена (Олена Горностаєва) й Софія Чарторийські, приблизно у 1597 році стали фундаторками Пересопницького монастиря. При монастирі було заснувано шпиталь для недужих вбогих та школу для дітей селян. Проявили свою жертовність також шляхтички: Раїна Ярмолинська, Ганна Гойська. Раїна Ярмолинська заснувала Загаєцький монастир, а Ганна Гойська відновила монастир в Почаєві і заклала фінансову основу його подальшої діяльності. Раїна Могилянка Вишневецька підтримувала православну віру, надавала допомогу Густинському, Мгарському, Ладинському монастирям. Сестра Раїни Вишневецької, Марія Могила, яка заснувала Манявський Скит у Галичині в пам'ять про сестру. Прославився в XIV—XVI столітті своєю меценатською діяльністю рід Острозьких. Серед них імена Костянтина Івановича Острозького та його молодшого сина Василя (Костянтина) Острозького.

Костянтин Іванович Острозький був дуже багатою людиною. Уславився князь і як захисник православної віри, даючи щедрі пожертви на храми. Князем було споруджено дві церкви у Вільно, а в Острозі заснував монастир Святої Трійці. Острозькі постійно підтримували великими грошовими пожертвуваннями Києво-Печерський монастир. Костянтин Іванович у 1516 р. з дружиною Тетяною видав монастиреві нову грамоту, в якій підтверджувалось: «Небожчиця матка і теща моя, княгиня Семеновая Юр'євича Настасья (Гольшанська), придала двор свой на Волиню Городок іс приселки». В полі зору Острозького був і Дерманський монастир, ктитором якого був його дід. Митрополит Іларіон писав: «Пожертвам князя, малим і великим, не було кінця». На монастирі князь дарував коштовний посуд, облачення, хрести, рідкісні рукописи. Православне духовенство, в знак пошани захисника і мецената, поховало Костянтина Острозького в Києво-Печерській лаврі в Успенському соборі. Тут же було поховано і його дружину.

Завдання для самостійної роботи

1. Назвіть відомих вам меценатів в Україні.

2. Охарактеризуйте етапи розвитку меценатства в Україні та форми і напрям роботи меценатів.

Завдання для семінарського заняття

1.Державна система управління культурним процесом.

2.Державні заклади культури і принципи їхнього функціонування.

3.Основні творчі спілки України, їх діяльність.

Методичні рекомендації

Рекомендовано разом зі студентами зрозуміти різницю між меценатами та благодійниками. Інформувати студентів про етапи розвитку та становлення меценатства в Україні. Розкрити прочини та функції меценатства.

Література

1.Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. — К., 1991.

2.Вечерський В. Меценатство української еліти в глухівський період Гетьманщини // Сучасність. — 1997. — № 3.

3.Грушевський М. Ілюстрована історія України. Репринтне відтворення видання 1913 р. — К., 1990. — 524 с

4.Костомаров М. Історія України в життєписах визначних діячів, Львів, 1918 р

5.Крип'якевич І. Історія української культури. — К., 1994. Мазепа І. і Москва. — К., 1994. Мазепа. — К., 1993.

6.Кульчицький С. В. Мисик Ю. А. Власов В. С. Історія України, Київ «Літера», 2011 рік, 526 ст.

7.Мединський Є. Братські школи України і Білорусі в 16-17 ст. — К., «Радянська школа»,1958.

8.Полонська-Василенко Н. Історія України у 2-х томах, К. 1992 р.

9.М. Слабошпицький Українські меценати: Нариси з історії української культури/ 2-ге вид., допов. — К.: Вид-во М. П. Коць; Ярославів Вал, 2006. — 416 с.: іл.

10.Універсали І. Мазепи Київ, Львів, 2002 р.