Лекція 10: Історія розвитку театру в Україні

Театральний процес в сучасній Україні. Творчість сучасних українських режисерів. Українські театральні фестивалі.

Текст лекції

Певні проблеми українського театру пов’язані і зі станом режисерського корпусу. Так, на думку театрознавців, державним театрам України катастрофічно бракує нових імен, нових творчих лідерів. У такій ситуації деякі театри змушені існувати взагалі без штатних режисерів – на чолі з директорами. Це дає певну можливість для маневру й інколи – непогані результати. Але запрошення до театрів режисерів на разові постановки, безперечно, не є універсальним вирішенням проблеми і може призвести до ускладнення ситуації (адже у такому випадку не існує належної взаємної відповідальності сторін).

Як відомо, ХХ ст. слушно називали „століттям режисури”. Саме режисура у цю епоху перебрала на себе роль світоглядного, філософського базису. Чи варто дивуватися, що численні історичні катаклізми породили дефіцит особистостей? Чи варто чекати, – запитують мистецтвознавці, – нових ідей на театрі (старі ж бо виглядають як девальвовані, "зношені") у ситуації загальної тотальної кризи цінностей та ідеології в умовах епохальної зміни парадигм? Втім, аналогічні процеси відбуваються зараз у всьому світовому театрі. На зламі епох він намагається усвідомити себе, визначити своє місце у річищі загального процесу, водночас шукаючи нових ідей та форм (18).

Тож, слід зазначити, що у пресі підкреслюється саме відсутність державної політики щодо пошукової формотворчої режисури. А це призводить до того, що театр втрачає мистецьку, естетичну функцію. Пошуковий, експериментальний театр, театр як наука, як лабораторія – в Україні нині майже відсутній. А. Жолдак – один із винятків. Є й інші винятки, наприклад, режисер В. Кучинський чи І. Волицька зі Львова, або спроби киянина В. Троїцького в Центрі сучасного мистецтва „Дах” створити територію дослідження театром українського обряду, автентичного співу. Є спроби чи не в кожного з режисерів експериментувати в окремих виставах. Але їхня пошукова робота не має системного характеру. Немає заходів підтримки такого роду театру. В дев’яності роки ХХ ст. тільки в Києві виникло більше 100 театрів-студій, але вони не були належним чином підтримані й вижили лише ті, які зійшли на розважальний репертуар: „Браво”, „Колесо”.

Слід зазначити, що у 2008 році театральні діячі продовжували пошук шляхів поліпшення театральної справи, виведення українського сучасного театру на новий культурно-творчий рівень. Цьому, зокрема, сприяв круглий стіл на тему „Київське театральне культурне середовище. Можливість зростання та розвитку”. У заході брали участь: заступник голови КМДА В. Журавський, директор муніципального Київського академічного театру опери і балету для дітей і юнацтва І. Дорошенко, художній керівник Театру юного глядача на Липках В. Гирич, начальник Головного управління культури і мистецтв КМДА С. Зоріна та ін. Було, зокрема, зазначено, що якщо в 2007 році середня заповнюваність театральних залів була 65-70%, то нинішнього – 85-90. Це свідчить про те, що зросла кількість глядачів. Отже, репертуар театрів відповідає різним смакам киян. Також зазначалося, що постійно зростають суми на постановчі витрати. Якщо в 2006-му це було трохи більше мільйона, то нині 2 млн 333 тис. Хоча підкреслювалося, що і цього недостатньо в повній мірі. А на підтримку міських театрів у 2006 році виділяли 36 мільйонів, у 2007-му – 51 мільйон, а в 2008-му – 81,143 мільйона. Тут є позитив, хоча цю суму багато театральних діячів можуть вважати недостатньою, але зменшення немає.

Важливим чинником, – зазначалося на круглому столі, – у питанні залучення глядача є реклама. У столиці її видають накладом 10 тис. грн. за кошти ГУ освіти і науки та ГУ культури та мистецтв. Це – репертуари театрів. Таку рекламу роздають у готелях, ресторанах, публічних місцях для того, щоб залучати людей до театрального життя. Восени планується наклад у 15 тисяч. грн. Вартість квитка становить 12 гривень для дітей і 28-82 гривні для дорослих. І у столичній міськдержадміністрації вважають, що вартість квитка збільшувати не потрібно, бо існують різні верстви киян, які живуть недостатньо забезпечено.

Друге питання, на якому акцентувалася увага, – це комерційна та соціальна складова театральної творчості. Якби місто не підтримувало театри, то, на думку фахівців, склалася б кепська ситуація. Коли у столиці прийшла нова влада, то розповсюджували чутки, що театри закриють і на їхніх місцях будуватимуть комерційні банки. Цього не сталося. Жоден театр не закрився. Більш того, постійно враховується позитивний досвід кожного зі столичних театрів. Театри, звичайно, повинні намагатися заробляти самі. Кожен театр може заробляти так, як він вважає за потрібне. Тому що театри різні між собою, різні трупи, різні режисери, не завжди їм це вдається. Щодо роботи театрів із соціально незахищеними верствами населення: в останній четвер кожного місяця, маючи вільні місця, безплатно обслуговують осіб пільгових категорій. Це і спеціальні програми для дітей інвалідів та багатодітних родин. Ще одна складова – ремонтно-реставраційні роботи. У 2006 році на це було виділено 4 млн. грн. У 2007-му – 7 млн. 600 тис. грн., цього року – 7 млн. 760 тис. грн. Якщо в 2006 році відбулося 38 прем’єр, минулого – 45 і в першому півріччі 2008-го їх було вже майже 30.

Окремо було відзначено два колективи, які працюють оригінально, незвично і заробляють більше, ніж виділено на їхній розвиток. Це театри „Колесо” і „Сузір’я”. Їх досвід свідчить про те, що при певній активності і намаганні знайти свого глядача можна й заробити гроші. Також було зазначено, що сьогодні театральне життя потребує київської влади. І представники влади запевнили, що будуть і далі йти назустріч театрам (21). Слід зазначити, що і у пресі досить позитивно характеризували досвід роботи київських театрів в останні роки.

Завдання для самостійної роботи

1.Етапи становлення українського театру?

2.Сучасний стан розвитку репертуару українського театру.

3.Сучасні театральні критики, режисери та актори.

Завдання для семінарських занять

1.Прочитати твори Куліша. Підготовати доповідь про творчість автора, творчу судьбу його творів.

2.Поміркуйте та дайте відповідь: Чому й досі творчість Л.Курбаса та українських «корифеїв» впливає на розвиток українського театру?

Методичні рекомендації

Розпочинати розповідь про сучасний театр слід з народження театру «корифеїв» та театру Л.Курбаса. Серед сучасних режисерів слід назвати Р.Віктюка, А.Жолдака, Д.Богомазова, О.Марданя.

Література

1. Олтаржевська Л. Запас міцності // Україна молода.–2007.– 13 липня.

2. Никитюк М. Новая Драматургия // teatre.com.ua/suchasne/novaja_dramaturgyja_eskyz/

3. Липківська Г. Час і місце змінити не можна? // Кіно-Театр. – 2008. – № 1. – С. 21-23.

4. Рибакова О. Театр птушкінської доби // Хрещатик. – 2008. – 20 лют. – С. 11.

5.Стефанова Н. Тетяна Іващенко: "Ми є" // www.ktm.ukma.kiev.ua/2002/3/ivashchenko.html

6. Пасічник С. Степан Пасічник: Експерименти без мети не потрібні. Наша мета – повернути глядача в театр / [Розмовляла] Т. Терен // Україна молода. – 2008. – 9 січ. – С. 10.

7. Грицук В.А віз і нині в розважальності або Однорідно-одноманітний український театр // Український журнал. – 2008. – № 6 // ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/230/

8. Липківська Г. Десять років по ревізії. Погляд на вітчизняну сцену на рубежі століть // Вісник Львівського університету. Серія мистецтвознавство. – Вип. 1. – Львів: Львівський національний університет ім. І. Франка, 2001. – С. 79-100.

9. Грицук В.А віз і нині в розважальності або Однорідно-одноманітний український театр // Український журнал. – 2008. – № 6 // ukrzurnal.eu/ukr.archive.html/230/

10. Бровун М., Підлужна А. „Бути українським не номінально, а за суттю” // День.–2008.–11 березня.

12. Театри чекають на співпрацю / Інф. // Хрещатик.–2008.–25 червня.

13. Заболотна В. Чиновницький „формат”. (Від „Пекторалі” до „Бронека”, або Чому я вирішила заснувати свою театральну премію) // День.–2008.–26 березня.