2. Тиск як абіотичний фактор. Особливості працездатності спортсменів в умовах середньогір'я.

Оточуюче земну кулю повітря має тиск, званий атмосферним або барометричним. Нормальним прийнято рахувати тиск атмосфери на рівні моря на широті 45° при температурі повітря 0°С, що дорівнює 760 мм рт.ст. (1 атм.). В даний час багато змагань по різних видах спорту проводяться в гірській місцевості. Разом з цим тренування в горах широко використовуються для підвищення працездатності, відновлення і активного відпочинку спортсменів. Гірський клімат має ряд особливостей: знижений атмосферний тиск і вміст кисню; підвищена інтенсивність сонячної радіації; велика кількість інфрачервоного і ультрафіолетового проміння; чисте і прозоре повітря; певний температурно-вологий режим з порівняно низькою температурою повітря в нічний час. Унаслідок зниження тиску кисню в повітрі зменшується насичення киснем організму і виникає гіпоксія. Починаючи з висоти 1000 м спостерігається невелике зниження спортивної працездатності, а при висоті більше 2000м воно проявляється більш виразно. Значною мірою зниження спортивної працездатності відбувається в тих видах спорту, де необхідне велике споживання кисню і головною якістю є витривалість. Тренування в гірських умовах частіше за все проводиться на висоті 1000-2500м з метою безпосередньої підготовки до змагань, які проходитимуть в умовах середньогір'я. Процес адаптації (акліматизація) займає 3-5 тижнів. Основний гігієнічний принцип нормування тренувальних навантажень в горах - поступове підвищення об'єму і інтенсивності тренувальної роботи (залежно від самопочуття і працездатності спортсменів), особливо в перші 7-10 днів (гострий період адаптації) коли у спортсменів спостерігаються зниження працездатності, порушення сну, підвищена стомлюваність, головні болі, і т.п. У зв'язку з цим в перший тиждень об'єми тренувальних навантажень знижуються на 10-20 % і в 2-3 рази зменшується їх інтенсивність. Для оптимізації процесу адаптації в гірських умовах важливе значення має раціональний добовий режим, складений з урахуванням місцевих умов. Він повинен передбачати необхідні періоди відпочинку, денного сну і застосування різних відновних засобів. Для більш швидкої адаптації організму спортсмена до умов середньогір'я використовують барокамер

3. Вплив радіаційного забруднення на опорно-рухову систему спортсменів.

Протягом усієї своєї історії людина зазнавала впливу радіоактивного випромінювання, що надходило з Космосу та від радіоактивних ізотопів, розсіяних у літосфері, гідросфері й атмосфері. Таке опромінення сприяло еволюційному процесові, бо забезпечувало стійкий невеликий фон мутацій. Це, своєю чергою, збільшувало генетичну різноманітність популяцій і давало матеріал для природного добору. Проте з середини XX ст. людина почала інтенсивно освоювати атомну енергію. З'явились атомна зброя, атомні електростанції (АЕС), дослідні й лікувальні радіоактивні препарати й пристрої. В результаті випробувань і застосування ядерної зброї, аварій на АЕС (їх уже сталося більш як 200), порушень гігієнічних вимог поводження з радіоактивними речовинами й т.п. дози опромінення на планеті в цілому та в окремих її регіонах почали зростати.

Серед радіоактивних речовин найактивнішу участь у процесах метаболізму беруть стронцій-90, цезій-137, йод. Саме вони стали головними забруднювачами навколишнього середовища після аварії на ЧАЕС. Ці елементи потрапляють в організм із пилюкою, водою, деякою мірою їм притаманні кумулятивні властивості й здатність нагромаджуватися в трофічних ланцюгах. У людини радіоактивний йод концентрується в щитоподібній залозі, цезій - у печінці, стронцій - у кістках. Иод-131 спричинює сильне, але короткочасне опромінення (він має короткий період напіврозпаду й відносно швидко виводиться з організму). Стронцій і цезій, період напіврозпаду яких становить тисячі років, викликають опромінення протягом усього життя людини.

Іонізуюче випромінювання має високу біологічну активність. Воно негативно впливає на живу речовину, в тому числі й на людину, а в разі великих доз призводить до смерті. Іонізуюче випромінювання може діяти двояко. По-перше, воно уражає носіїв спадковості - молекули ДНК, спричинюючи хромосомні та генні мутації. Наслідки таких мутацій проявляються відразу або через кілька поколінь. По-друге, іонізуюче випромінювання здатне уражати клітини й тканини (насамперед, ушкоджуючи ферменти) й викликати соматичні порушення, що проявляються в опіках, катарактах, зниженні імунітету, ненормальному перебігові вагітності, розвиткові злоякісних пухлин різних органів.