5. Кістка як орган. Ріст та розвиток кісток, сполучення кісток. Класифікація сполучень кісток.

Кісткова тканина. Розглядаючи розпил кістки під мікроскопом, можна побачити, що вона складається із закономірно розподілених кісткових пластинок, утворених колагеновими волокнами кістки, просоченими кістковою основною речовиноютаостеоцитами.

Структурною одиницею кістки є остеон. Кількість кісткових пластинок у кожному остеоні неоднакова.

Між остеонами є проміжки, заповнені кістковими пластинками, які сполучають остеони між собою.

Кістка складається з щільної і губчастої речовин. Перша розташована ззовні і являє собою щільне й міцне утворення. Губчаста речовина в трубчастих кістках міститься в епіфізах і складається з кісткових перекладин, напрям яких залежить від тяги діючих на них м'язів. Між перекладинами губчастої речовини лежить червоний кістковий мозок.

Кожна трубчаста кістка вкрита зверху окістям. Окістя складається з двох шарів сполучної тканини. Зовнішній шар — волокнистий, виконує захисну функцію. Внутрішній шар — ростковий — складається з пучків колагенових та еластичних волокон, які в процесі росту кістки розмножуються й перетворюються на остеоцити.

Трубчаста кістка складається з тіла — діафіза та двох кінців — епіфізів: проксимального, розташованого ближче до голови, й дистального, який міститься на протилежному кінці кістки відносно першого.

Всередині тіла трубчасті кістки мають порожнини, заповнені жировою тканиною — жовтим кістковим мозком.

Сполучення кісток.

Вчення про з'єднання кісток має назву артрологія, або синдесмологія.

Кістки в скелеті людини, залежно від функціонального навантаження, з'єднуються рухомо, напіврухомо й нерухомо.

Рухомі з'єднання — синовіальні (діартрози). До них належать суглоби У суглобі розглядають основні й допоміжні утворення. До основних належать: суглобові поверхні зчленованих кісток, капсула суглоба і порожнина суглоба.

Нерухомі з'єднання (синартроз) — фіброзні — такі види сполучень, за яких кістки немовби зрощені між собою за допомогою того чи іншого типу сполучної тканини, відповідно до чого й дістали назву: синдесмоз, синхондроз, синостоз, синсаркоз.

Синдесмоз — з'єднання кісток за допомогою волокнистої сполучної тканини. До синдесмозів відносять шви між кістками черепа та ін.

Синхондроз — з'єднання кісток за допомогою хрящової тканини. Рухомість і міцність хрящових з'єднань залежить від виду хрящової тканини й товщини хряща.

Синостоз — з'єднання за допомогою кісткової тканини. Наприклад, кістки таза до 15—16-річного віку з'єднуються між собою хрящовою тканиною, а пізніше, в дорослому віці, хрящ замінюється кістковою тканиною, внаслідок чого утворюється нерухоме з'єднання — синостоз.

6. Будова та функціональне значення скелету тулуба.

Хребетний стовп, або хребет є основою всього тіла і утворюється з 31—35 хребців, з'єднаних між собою рухомими й нерухомими зчленуваннями.

Хребетний стовп має 5 відділів: шийний — 7 хребців, грудний — 12 хребців, поперековий — 5 хребців, крижовий — 5 хребців, які зрослися в одну кістку — криж, і куприковий — 4—5 хребців.

Хребець має тіло, позаду якого є дуга. Тіло й дуга оточують отвір хребця . Отвори суміжних хребців утворюють хребетний канал, у якому міститься спинний мозок. У місцях з'єднання дуги з тілом утворюються вирізки. Вирізки суміжних хребців обмежують міжхребцеві отвори, крізь які виходять спинномозкові нерви. Від дуги відходять 7 відростків: задній, непарний — остистий , 2 бічні — поперечні, 2 верхніх суглобових і 2 нижніх суглобових . Суглобовими відростками хребці з'єднуються між собою в хребетний стовп. Хребці кожного відділу мають свої специфічні особливості, які відрізняють їх від хребців інших відділів.

Грудна клітка утворена грудиною, 12 парами ребер і 12 трудними хребцями.

Грудина, або грудна кістка, — це плоска видовжена кістка, яка складається з трьох частин: рукоятка, тіло та мечоподібний відросток.

Ребра та їх з'єднання з хребетним стовпом і грудиною.

Ребер у людини 12 пар. Це довгі вигнуті пластинки, які мають тіло й два кінці — передній і задній. Тіло ребра має дві поверхні — внутрішню, ввігнуту, й зовнішню, опуклу, та два краї: верхній — тупий і нижній — гострий. На внутрішній поверхні нижнього краю є борозна ребра, в ній проходять міжреберні кровоносні судини та нерви. Задній кінець ребра має головку, шийку і горбок. Головкою ребро з'єднується з тілом хребця, а горбком — із суглобовою поверхнею поперечних відростків грудних хребців. Суглоби головки та горбків мають спільну вісь обертання, що проходить крізь обидва суглоби, об'єднані в один загальний комбінований суглоб. Задня частина ребра в місці переходу в тіло згинається наперед, утворюючи кут ребра. Такого кута не мають XI і XII пари ребер. Передній кінець ребра закінчується хрящем

Сім пар верхніх ребер з'єднуються хрящем з грудиною, їх називають справжніми. Решта п'ять пар (VIII—XII) — несправжні, з них VIII—X пари з'єднуються хрящами між собою й утворюють реберну хрящову дугу. XI і XII пари ребер вільні, вони лежать у товщі м'язів і називаються коливальними.