1.5. Зміст диригентської підготовки вчителя музики

На даний час усталилась стабільна система диригентсько-хорової підготовки майбутніх вчителів музики. Вона визначається циклом взаємопов’язаних дисциплін (диригування, методика його викладання, хоровий клас, хорознавство, хорове аранжування, постановка голосу), серед яких хорове диригування є основним курсом, який сприяє підготовці майбутнього випускника до самостійної роботи в якості вчителя музики, диригента хору.

До завдань предмету відносять розвиток музичних здібностей (музичного слуху, почуття ритму, пам’яті, музичного мислення, артистизму), формування професійних знань і умінь, необхідних для здійснення вокально-хорової роботи в школі. Цим передбачається оволодіння методами вивчення музичного твору та інтерпретації, оволодіння засобами спілкування з хором, накопичення репертуару для роботи з учнями в поурочній і позакласній роботі.

Вся робота будується на основних видах навчання: інтонаційно-слухове засвоєння музики, виконання хорової партитури на фортепіано, спів хорових партій та акордів, теоретичний аналіз і письмові та усні анотації, диригування хоровими творами, що виконуються концертмейстером. Важливим завданням підготовки в педвузі є виховання кваліфікованого музиканта-хормейстера, а також грамотного вчителя, який досконало оволодів способами і прийомами роботи з учнями різних вікових категорій.

Важливим питанням, що постає перед вчителем є грамотний добір музичних творів для роботи з дітьми, від якості вирішення якого значною мірою залежить успіх.

Отже зміст курсу диригування цілком визначається структурою майбутньої фахової діяльності диригента-вчителя музики.

Одним з найважливіших компонентів диригентської підготовки є навчання студента методів аналізу та вивчення твору, як уміння самостійно розкрити його художньо-образний зміст на основі вивчення авторської партитури. Важливо внутрішньо уявити живе звучання. Звідси виникає особлива увага до розвитку внутрішнього слуху майбутнього фахівця. Органічно виникає зв’язок з проспівуванням, співацьким диханням, співацькою моторикою як інформативною основою диригентських рухів. Тому суттєвим елементом підготовки є вокальне освоєння партитури, спів хорових партій, акордів, з осмисленням інтонаційно-слухових особливостей партитури як основи для мануального відтворення.

У свою чергу вокальне освоєння твору передбачає вивчення інтонаційної звуковисотності, ритму, тембру, а також вивчення виключно вокального процесу з технологічного погляду (співацьке дихання, опора дихання, атака звука, артикуляція, дикція тощо).

За таких умов на основі інтелектуально-аналітичної та вокально-слухової роботи над музичним текстом формується музикальність, як одна з найважливіших якостей диригента, а також хормейстерське усвідомлення хорової партитури.

Майбутньому вчителю належить оволодіти цими спеціальними знаннями і вміннями, які відносяться до диригентської техніки (визначеною системою жестів для управління виконавським колективом). Здобуваючи диригентську техніку кожен учень іде своїм темпом і шляхом, який нерідко виявляється складним, а то й тернистим. Але в кінцевому результаті всі випускники повинні освоїти мануальну техніку як систему жестів і рухових прийомів з метою надання хору ясної і точної інформації про звук та його виконання. Мануальне осягнення твору з виконавським колективом по-справжньому відбувається лише тоді, коли досягається відповідність реального звучання кваліфікованим жестам диригента.

Велике значення в диригентській підготовці має самостійна робота студента. Педагог повинен постійно спрямовувати зміст роботи учня і перевіряти її результати. Засвоєнню значного обсягу знань і навичок з диригування суттєво сприяє зв’язок з предметами «хоровий клас» і «педагогічна практика». Проявляється такий зв’язок в роботі студента у хоровому класі як виконавця хору, яким керує майстер, та на педагогічній практиці – у власній роботі з дитячим хором (класом).

Досить важливою ланкою є зв’язок диригування і хорознавства. Теоретичні знання про хорове виконавство засвоюються повніше і міцніше за умови їх практичного використання в роботі над творами з диригування. Усвідомлене сприймання, трактовка і виконання творів у класі диригування необхідні як практичний досвід, який підкріплює важливі теоретичні положення хорознавства.

Диригування органічно пов’язане з постановкою голосу, закономірностями функціонування співацького голосового апарату, співацьким диханням, вдихом і видихом, атакою звуку, чистотою інтонації, ланцюговим диханням тощо. Багато користі приносить зв’язок вивчення диригування з основним музичним інструментом, сольфеджіо, теорією музики і гармонією, поліфонією, історією музики, аналізом музичних творів, хоровим аранжуванням, методикою музичного виховання тощо.

Пропонуємо взаємопов’язані групи знань, умінь, навичок, зумовлених диригентською діяльністю вчителя музики, запропонованих Л.О.Безбородовою:

1. Знання системи засобів музичної виразності, що включає елементи музичної мови: інтонацію, тему, мелодію, лад, тембр, мелодичний малюнок і його тип та принцип мелодичного розвитку; тональність, тональний план, прийоми зміни тональностей, співставлення, відхилення, модуляції; гармонію (функції гармонії у формоутворенні), метр, ритм, фактуру, закономірності формоутворення музики, жанр, стиль.

2. Знання закономірностей і особливостей хорового мистецтва:

а) хорові засоби виразності (виразні можливості хорових тембрів та їх сполучення, темброві нюанси, зумовлені особливостями вокального звуковидобування, поєднання з літературним текстом);

б) технічні можливості хорового колективу (тип, вид, склад хору, особливості співацьких голосів, діапазони, теситура тощо); закономірності хорового строю, ансамблю; значення прийомів і методів освоєння твору до початку репетиції.

3. Знання виконавських засобів виразності: виразних і формоутворюючих функцій темпу, агогіки, динаміки та фразування (закономірностей будови вокальної мови), штрихів (характеру звуковедення, виразно-смислового значення різних прийомів), способів звукоутворення, встановлення кульмінацій (загальної, часткових, їх співвідношення, ролі в розвитку, виконавських прийомів).

4. Знання особливостей хормейстерської роботи з хоровим колективом учнів на різних вікових етапах: вокально-хорового шкільного репертуару, особливостей звучання дитячого хору, прийомів настройки з камертону, вокально-хорових вправ (їх різновидів, доцільності, послідовності, умов застосування в залежності від складу виконавців за віком, голосом і т.п.), причин інтонаційних недоліків, можливих дефектів співацького звукоутворення, прийомів хормейстерської роботи над ансамблем, дикцією, методів ведення репетиції в залежності від поставленої мети, і конкретних умов, способів спілкування диригента з колективом у процесі репетиційної роботи.

5. Знання, необхідні для усвідомленого формування мануальної техніки: інформаційна природа процесу диригування, мова жестів, що історично склалася, закономірності передачі просторово-руховими знаками інформації про звук та його виконання; основні принципи постановки диригентського апарату (план, позиція і т.п.), принцип передачі метро-ритмічної організації музики, закономірності побудови лічильних дольових рухів. Групування метричних рухів, їх доцільність, зумовлена особливостями музичного матеріалу; передача темпу, динаміки засобами диригування, передача звуковедення і характеру звуковидобування, виконання ауфтактів.

Такий підхід допомагає студентам у класі диригування з питань: створення власної трактовки музичного твору, розкриття його художньо-образного змісту, набування навички внутрішнього передчуття твору, грамотного виконання хорової партитури на фортепіано, використовування вокально-хорового аналізу твору для вірної побудови репетиційного процесу, розширення власного репертуарного кругозору, створення своїх аранжувань і обробок, нарешті оволодіння основами диригентської техніки як засобом розкриття художнього образу твору і керівництва хоровим звучанням, навчання організації концертного виступу, мобілізації колективу для виступу, створення його настрою, артистичної поведінки на сцені і т.п.

У процесі проходження педагогічної практики в школі дуже важливо налагоджувати контакт студента з викладачем диригування. Найзручнішою формою для таких зустрічей є індивідуальне заняття з диригування, а можливо і відвідування практичного заняття викладачем, якщо така потреба виникає.

Розкриття змісту диригентської підготовки логічно вимагає зосередження у структурі навчання навколо основних елементів. До них відносяться:

- вивчення музичного твору a cappella на фортепіано, самостійне вивчення напам’ять;

- вивчення хорових партій за допомогою сольфеджування із текстом, проспівування акордів по вертикалі, інтонування у зонно-натуральному строї, навчання співу прикритим звуком на опорі дихання, вміння задавати тон за допомогою камертону або ноти а 1 октави;

- аналіз музичного твору і робота по освоєнню диригентських технічних рухів, необхідних для керування його виконанням;

- визначення диригентських завдань і диригування хорового твору без супроводу на основі музично-слухової уяви, пізніше – диригування з концертмейстером;

- самостійне оволодіння шкільним пісенним репертуаром і втілення матеріалу в диригентському жесті.