2.6. Метричні схеми тактування

Наступний етап – початок оволодіння схемами тактування та прийомами формування метричних схем (простих, потім – складних, на наступних курсах – мішаних, перемінних, у творах без визначених розмірів).

Засвоєння тактових схем – важливий етап оволодіння диригентською технікою. Вивчення питання потребує усвідомлення різниці між тактуванням і диригуванням. Метричне тактування – це ще не диригування, оскільки воно позбавлене елементів художності, але є тою основою, на яку спирається диригування, зокрема в організації метро-ритмічності виконання, передачі малюнка тактових схем, відображення сильного і слабкого часу в такті.

Для досягнення чіткого малюнку схеми диригенту-початківцю корисно добиватися ясності, майже «каліграфічної» точності рухів рук. Для тактування не придатна витягнута і напружена в суглобах форма руки, як і рука, розбовтана в суглобах, яка рухається окремими частинами. Зрозуміло, що ясність і виразність малюнку вимагають пластичності рухів і рук.

Направляючою частиною є кисть, яка завжди веде за собою всю руку. Передпліччя і плече регулюють величину маси руки. У сучасного способу диригування збереглись деякі залишки від шумового і «графічного». Деяка модифікація рухів історично неодмінно впливала на подальший розвиток диригентського мистецтва. Наприклад, за основу взято удар, але не по пульту, а по уявній площині тактування, і не в одну точку, а в різні. Хоча тактування в одну точку (за принципом стріли) в наші часи мало прихильників, які демонстрували справжні чудеса гнучкої мануальної виразності (напр. Загрецький Д.С., деякі його учні). Цей підхід сприяє утворенню економних рухів, коли відпадає необхідність з кожним відтворенням долі переносити руку по площині. Викликають сумніви можливості виразного диригування при «переносі» удару по площині.

Рухи, які утворюються простим поєднанням дольових точок між собою, мають принципове значення в процесі відтворення музики. Виразні можливості в сучасному диригуванні відкрились завдяки появі надійного способу визначення метру і початкового моменту відліку долей, схематичного встановлення співвідношення сильних і слабких рухів у такті, а також знаходження способів їх послідовного поєднання між собою.

Вивчення метричних схем починається з усвідомлення питань про їх структурування. Схеми тактування засновуються на простих і зручних рухах. Це зручно як для диригента, так і для виконавців: вони добре розуміють диригента і його наміри. Однак це не означає, що диригентський рух повинен бути якимось спрощеним способом спілкування. Йдеться про максимально наочно зрозумілу жестикуляцію, яка створює малюнок самої метричної схеми. Її простота відкриває великі можливості для інформування колективу засобом жесту про різні вимоги партитури, її зміст і художні особливості виконання.

Схеми тактування виражають метр музичного твору. Основні існуючі метри розділяють на прості, складні, складні мішані. До простих метрів відносять ті, які мають одну сильну долю: дводольні і тридольні, де вимір долі може визначатися половинною або четвертною, восьмою, або шістнадцятою тривалостями. До складних метрів відносять ті, які утворюються двома або більше простими. На першому курсі зазвичай вивчаються два простих метри – тридольний (3/2, 3/4, 3/8, 3/16) і дводольний (2/2, 2/4, 2/8, 2/16), та складний чотиридольний (4/2, 4/4, 4/8, 4/16).

Прості метри мають одну сильну долю і одну (дводольні) або дві слабких (тридольні).

Складні метри мають одну сильну долю і одну чи більше відносно сильних : 4/2, 4/4, 4/8, 4/16; 9/4, 9/8, 9/16; 6/8, 6/4; 8/4; 12/4; 12/8 тощо.

Складні мішані метри є сполученням різних простих або простих зі складними : 5/16, 5/8, 5/4, 5/2; 7/16, 7/8, 7/4, 7/2; 10/16, 10/8, 10/4, 10/2; 11/16, 11/8, 11/4, 11/2 тощо.

У кожному такті обов’язкова наявність сильних і слабких долей. У тактах складного або складного мішаного метру є відносно сильні долі. Основою такту завжди є перша сильна доля. Вона виражається енергійним, активним жестом всієї руки, що виразно її підкреслює у порівнянні з іншими долями такту. Цей жест завжди спрямований згори вниз як найбільш природний і зручний. Завдяки низхідному рухові руці не доводиться долати силу власної ваги. У вертикальному русі руки вниз бере участь тільки одна група м’язів – розгиначів, не потрібно залучення м’язів, що повертають або відводять руку в бік, як при боковому русі. Рух вниз найбільш простий і сильний. У ньому до власної ваги руки додається ще зусилля м’язів – розгиначів. За таких умов рух легко вирізняється сильним, активним характером, який відрізняє його від інших. Отже всі перші долі показуються зручним вертикальним рухом згори вниз. Треба розуміти, що вертикаль повинна бути вірною, без збочень вліво або вправо, тоді точка головної долі такту стає наочно виразною.

Усі останні долі виконуються рухами назовні або всередину відстані між руками (вліво, вправо), вгору в залежності від схеми. У даному випадку мова йде про два вертикальних рухи (вниз, угору), два горизонтальних (назовні, всередину, як типові складові чотиридольної схеми.

Якщо мова йде про відносно сильну долю, то варто подбати про те, щоб її спрямованість дійсно мала горизонтальний напрям до точки. Абсолютної горизонтальності досягти важко. Мова йде про рух відбиття після першої долі. Якщо воно буде занадто високим, то підготовка до відносно сильної долі набуде більш вертикального спрямування. А це в свою чергу негативно відіб’ється на виразності точки долі. Важливо, щоб підготовчий рух руки не був занадто високим. За своєю природою відбиття кожного руху повинно орієнтуватись на відстань не більше третини від довжини спрямування до точки, тоді налагоджуються всі потрібні відстані в зручну, логічно вибудовану схему послідовності рухів. Тому кожен наступний жест повинен бути органічно поєднаним з попереднім, бути ним підготовленим, витікати з нього. Найбільш характерною в даному випадку є остання доля такту. Інтенсивність її виконання є найслабкішою по відношенню до попередніх долей. Але в той же час воно виконує важливу функцію підготовки наступної сильної долі. Ця обставина вимагає від виконання останньої долі мобілізації елементу сильної, активної підготовки до подальшого руху. По суті остання доля такту – це завжди замах до наступної першої долі. Саме тому остання доля такту виконується завжди рухом більш активним, ніж інші слабкі долі, спрямовано цей рух завжди вгору.

Таким чином у сучасному диригуванні схематизм спирається на чотири основних напрямки жестів: вниз, вгору, по горизонталі назовні в бік і в середину відстані між руками (кистями). Серед них закономірно визначаються сильні та слабкі долі такту. Сильна доля є самою значущою і утворюється енергійним, активним і завжди спрямованим вниз рухом, найбільш слабка доля (остання доля в такті) спрямована завжди вгору і виконується енергійним рухом, бо готує сильну долю наступного такту, особливо на стадії елемента переддії до першої долі.

В диригуванні не повинно бути нічого зайвого: треба уникати незрозумілих рухів, жестів у формі петлювань тощо. Особливої уваги потребують моменти показу точок у диригентській долі. В момент досягнення точки долі в кінцях пальців повинно з’являтися типове відчуття опори на площину. Його можна легко відчути за допомогою вправи: виконання точкового удару крайніми фалангами пальців по площині стола, твердого предмету або ударом лівої руки по правій (правою по лівій) з наступним інерційним відскоком і обов’язковим аналізом відчуттів.