2.8. Питання для самоконтролю

1. Назвати складові елементи диригентського апарату зовнішнього призначення. Їх сутність.

2. Назвати елементи диригентського апарату внутрішнього призначення. Пояснити їх сутність.

3. Простежити процес діяльності диригентського апарату.

4. Пояснити значення «основної диригентської позиції».

5. Розкрити значення терміну «м’язова свобода», продемонструвати на показах.

6. Пояснити, чим координується діяльність диригентського апарату.

7. Розкрити сутність і структуру диригентської долі в метрономуванні.

8. Пояснити значення метричних схем для диригентського процесу.

9. Продемонструвати показ тридольної схеми з поясненнями.

10. Показати чотиридольну схему, починаючи з відносно сильного дольового руху.

11. Виконати дводольну диригентську схему, починаючи з другої долі.

12. Співставити перші й останні дольові рухи трьох основних диригентських схем, зробити висновки.

13. Порівняти чотиридольну і дводольну метричні схеми.

14. Простежити, яка різниця існує між внутрішніми дольовими рухами в основних диригентських схемах.

15. Пояснити, як вирішується питання з диригентськими схемами у виконанні творів (фрагментів) без визначеного розміру. Яке відношення до цього питання мають три основні схеми?

2.9. Список використаних джерел

1. Бернштейн Н.А. О построении движений / Н.А.Берштейн. – М.: Академия, 2003. – 480 с.

2. Безбородова Л.А. Дирижирование / Л.А.Безбородова. – М.: Просвещение, 1985. – 175 с.

3. Дмитревський Г.О. Хорознавство і керування хором / Г.О.Дмитревський. – К.: Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. – 95 с.

4. Доронюк В.Д. Курс техніки диригування / В.Д.Доронюк. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет ім. В.С.Стефаника, 2004. – 292 с.

5. Казачков С.А. Дирижерский аппарат и его постановка / С.А.Казачков. – М.: Музыка, 1967.

6. Канерштейн М.М. Вопросы дирижирования / М.М.Канерштейн. – М.: Музыка, 1965. – 220 с.

7. Колесса М.Ф. Основи техніки диригування / М.Ф.Колесса. – К.: Музична Україна, 1981. – 204 с.

8. Мархлевський А.Ц. Практичні основи роботи в хоровому класі /А.Ц.Мархлевський. – К.: Музична Україна, 1986. – 94 с.

9. Мусин И.А. Техника дирижирования / И.А. Мусин. – Л.: Музыка, 1967. – 351 с.

10. Ольхов К.А. О дирижировании хором / К.А. Ольхов. – Л.: Музгиз, 1961. – 105 с.

11. Питання диригентської майстерності / Упор. Канерштейн М.М. – К.: Музична Україна, 1980. – 182 с.

12. Сивизьянов А.С. Проблема мышечной свободы дирижера хора / А.С.Сивизьянов. – М.: Музыка, 1983. – 53 с.

Розділ III. Початкове формування диригентської техніки

3.1. Ауфтакт у диригуванні

У хоровому співі як у колективному мистецтві, єдність і злагоджена одночасність дій забезпечується диригентом засобами техніки диригування, якій притаманна система попередніх рухів – ауфтактів.

Ауфтакт (нім. Auftakt – перед тактом, затакт) – попередній диригентський жест, замах перед вступом, вдихом, зміною динаміки, агогічними нюансами, початком і зняттям звуку тощо (Юцевич Ю.Є. Музика. Словник-довідник. – Тернопіль, Навчальна книга – Богдан, 2003 – 252 с.). Як жест переддії відіграє в диригуванні велику роль. Це є специфічний диригентський рух, який попереджає і організує виконання в плані темпу, ритму, динаміки, штриха, початку, закінчення, фермат; у співі – також показ вдиху перед атакою звуку; найважливіша складова частина диригентської техніки (Н.В.Романовский. Хоровой словарь. – Л.: Музыка, 1980. – с. 12).

Будь-яка дія диригента не може бути зрозумілою для колективу, а отже і виконаною, без переддії – ауфтакту. Диригент повинен постійно попереджати хор про свої наміри завчасно, на певний проміжок часу випереджати його. У цей момент диригент особливим жестом готує колектив до того, що належить зробити, а виконавці встигають прочитати по руці його наміри і відповідно їх втілити в життя. Виразно про це сказав К.Б.Птиця: «Дирижёр, выражая свои требования техническими приёмами дирижирования, идя какбы впереди хора… должен в жестах этого предшествующего момента выражать содержание последующего исполнения хором, с таким расчётом по времени, чтобы в этом предварительном жесте… исполняющий коллектив смог и успел бы ясно воспринять все требования дирижёра и осуществить их в своём исполнении» (К.Б. Птица. Очерки по технике дирижирования хором, с. 35). Конкретніше підходить до розуміння ауфтакту І.О. Мусін, який відзначає: «ауфтакт – это жест, предваряющий момент исполнения каждой из долей такта и по временной продолжительности равный длительности определяемой доли» (И.А. Мусин. Техника дирижирования. – Л.: Музыка, 1967. – с. 69). За таким визначенням відповідно формулюються наступні функції ауфтакту: визначення початкового моменту виконання (підготовка спільної дії, дихання) і початку кожної долі в такті; визначення темпу; визначення динаміки; визначення характеру атаки звуку (ступінь гостроти або довжини звуку); визначення образного змісту музики.

Перераховані функції ауфтакту здійснюються по-різному в залежності від того, коли він використовується – до початку звучання чи в момент виконання. Між цими двома різновидами ауфтакту існують значні відмінності. Перший (початковий) виступає в одній ролі – попередження наступної долі, другий (внутрішньотактовий або міждольний), крім цього одночасно виконує і функцію управління поточної долі, тобто долі, що звучить в момент виконання ауфтакту. Таким чином стає зрозумілим, що міждольний ауфтакт як за формою, так і за змістом відрізняється від початкового, бо ускладнюється різноманітними додатковими завданнями. Він виконує дві функції, тобто – біфункціональний: керує реальним звучанням хору і попереджає про наступне звучання, про те, яким воно повинно бути.

Ауфтакти бувають повними або неповними. Повний показує повні долі такту, неповний – долі, які починаються з паузи або не витримують повної долі.

Із всіх функцій ауфтакту автор називає найважливішою «визначення початкового моменту долі та темпу виконання». Вона дійсно найважливіша, бо спільність вступу кількох виконавців з одночасним їх усвідомленням єдиного темпу цілком залежить від чіткості та визначеності дій диригента.

Затриманий ауфтакт

У диригентській практиці поширено використовується так званий затриманий ауфтакт. Якщо застосувати назву «ауфтакт із затриманим замахом» стає зрозумілішою функціональна сутність прийому. Характерна виразна особливість його полягає в тому, що рука на якусь мить затримується у верхній частині замаху; до того ж рухи вирізняються стрімкістю, різкістю.

Затриманий ауфтакт – досить поширений прийом диригентської техніки. Ним користуються навіть тоді, коли це не обов’язково, наприклад, для посилення динаміки в музиці не тільки повільного, а і швидкого темпу. Це відбувається тоді, коли стрімкі рухи затриманого ауфтакту з зупинкою у верхній точці замаху здатні справити значно більший вплив на динаміку, ніж розмашистий цілісний жест звичайного ауфтакту. До затриманого ауфтакту долучаються також, щоб посилити гостроту звучання.

Виразні якості затримки замаху з’являються не з причини зупинки рук. Суть в тому, що рух вгору здійснюється не з сповільненням, а з прискоренням і затримується в момент найбільшої активності. Зупинка руху пов’язана з концентрацією енергії, після чого у диригента створюється враження ніби хтось схопив його руку і не дозволяє виконати удар; що на шляху до точки удару знаходиться перешкода, яку треба подолати.

Положення корпусу і міміка повинні відповідати меті руху – виражати деякі зусилля. Але застосовувати велику м’язову напругу не варто. Уява про зусилля створюється характерністю рухів, а не напруженням м’язів (И.А.Мусин. Техника дирижирования. – Л.: Музыка, 1967. – с. 81 – 84).

Поняття ауфтакту (замаху) вперше було введено в цьому посібнику під час розгляду структури диригентських рухів, схем. Але це поняття значно ширше, воно вбирає в себе підготовку і показ багатьох моментів виконання: дихання, вступ, зняття, поява нової динаміки, темпу, штрихів. Ауфтакти бувають різноманітними, так як їх якість за тривалістю і силою повною мірою залежить від музики, що виконується. В музиці повільних темпів діють повільні ауфтакти, швидких – швидкі, слабке звучання потребує невеликого ауфтакту, сильне, динамічне – вимагає яскравого, енергійного, потужного ауфтакту. В залежності від того, як буде виконаний рух переддії прозвучить підготована ним доля. Навіть припинення звучання неможливо виконати без допомоги ауфтакту. Головна вимога – чіткість. Погано виконаний ауфтакт втрачає свій сенс, так як не буде зрозумілий виконавцям, отже, втратить свою мобілізуючу і керуючу функцію.

Кожен жест, який попереджає про ту, чи іншу дію, є виразом особливостей, притаманних саме цьому конкретному виконавському моментові, тому тривалість і сила ауфтакту завжди пов’язані з темпом і динамікою виконуваного твору, з його музичним контекстом.