3.5. Динаміка та її значення в диригуванні

Динаміка та її зміни відносяться до основних засобів музичної виразності, які застосовує композитор і за допомогою хору виконує диригент. Тому він повинен вміти кваліфіковано відтворити жестами всі можливі відтінки і їх зміни – поступові та раптові. Основою виконавської динаміки є forte i piano, а також похідні від них: fortissimo, pianissimo, crescendo, diminuendo, subito forte, subito piano, sforzando та інші динамічні акценти.

У виконанні динамічні відтінки визначають силу і напруження звучання різноманітного ступеня, його поступову і раптову зміну, виділення окремих звуків, акордів. Без їх застосування зміст музики залишається не розкритим, тобто взагалі музики як художнього образу (або думки) не існує. До того ж динаміка є одним з обов’язкових елементів хорової звучності. Без виразного динамічного звучання спів не вважається хоровим, а залишається в якості гуртового аматорського співу.

Одним із засобів відтворення тої чи іншої динаміки в диригуванні визнана величина жесту (амплітуда). Прийнято вважати, що малий жест відповідає тихому, слабкому звучанню, великий – більш потужному, гучному. Однак цього показника недостатньо для динамічного вираження музики. Більш важливим засобом є активність, яка придає жесту інтенсивності.

У хоровій музиці є багато прикладів, коли виконання напружено-динамічного характеру успішно досягається невеликими, але достатньо наповненими пружністю та інтенсивністю рухами (наприклад «Пойду ль я, выйду ль я» російська народна пісня в обробці В.Соколова; «Все на качели» Музика Х.Кальюсте; «Походная песня», музика Л.Бетховена; «А вже весна» українська народна пісня в обробці М.Д. Леонтовича; «Артековский марш», музика Д.Кабалевського; «Здравствуй, гостья зима», музика Р.Глиера).

Існує правило, яке проголошує, що чим (голосніша) потужніша динаміка, тим більше повинні напружуватися м’язи рук диригента (не підмінювати скованістю), жест має стати інтенсивнішим, а отже, – активнішим, і навпаки, зменшення напруги у м’язах потребує меншої активності жесту.

Показ динамічних засобів пов’язаний із рівнем їх виразності. Він може бути високим, середнім і низьким – відповідно висока, основна (вона ж і середня), і низька диригентські позиції. Якщо виходити з того, що основна диригентська позиція (орієнтовно на рівні грудей, між лінією талії та грудей) означає звучання sotto voce (mf – mp), то на повний голос руки повинні бути у високій площині, а тихому звучанню відповідатиме висота на рівні поясу і нижче. В даному випадку під висотним положенням рук треба розуміти розширення позиції рук і в ширину, і в глибину. Зручним є орієнтир на збільшення простору, що охоплюється руками, умовно розширеною формою округлої кисті. Руки набувають положення у порівнянні з основною диригентською позицією на долоню вище, ширше і далі вперед. У такому випадку залишається ще простір для ff. І навпаки, низька диригентська позиція (p) буде формуватися теж від основної позиції, але шляхом скорочення відстаней нижче, ближче, вужче (орієнтовно на рівні поясу, приблизно там буде позиція і для фортепіано, для спілкування з концертмейстером), а в разі pp вона може бути ще відповідно відкоригована. Схематично співвідношення площин, що пропонується, утворює графічний малюнок перевернутої трапеції, яка має максимальні виміри вгорі (високо, широко і далеко, в межах периферійної зручності для рухів рук), і мінімальні виміри – внизу, де теж важливо знайти оптимальне положення висоти, ширини і глибини рук, а середня горизонтальна лінія і положення рук на ній відповідають значенням основної диригентської позиції.

Але правило співвідношення динаміки і висотного положення не можна розуміти як абсолютну норму. В хоровому управлінні висотне положення диригентського жесту значною мірою залежить від розстановки хору. Так показ партіям, які розташовані вгорі, за умови тихого звучання, повинен виконуватись відповідно маленьким рухом, хоча і у високій площині. І навпаки, показ партіям, розташованим у нижній площині (на рівні диригента) здійснюється відповідно в основній диригентській позиції. Отже, якщо пружність – якість абсолютного значення, то висота показу – величина відносна.

Певні труднощі для диригента виникають під час показу поступової зміни сили звучання – crescendo або diminuendo. Складність полягає в тому, щоб досягти точної поступовості в переходах від меншої сили звучання до більшої і навпаки.

Поступового посилення диригент досягає за допомогою рівномірного збільшення жесту і його інтенсивності; при поступовому послабленні жест рівномірно зменшується. Інтенсивність його помітно слабшає. Тут може стати у нагоді ліва рука, яка певним рухом до диригента і вниз помітно виражає послаблення звучання або посилення – у зворотному напрямку.

З метою отримання більшого ефекту при нарощуванні звучності кваліфіковані диригенти вдаються до такого способу, коли починають момент посилення лише після підготовчого попереднього (штучного) максимального скорочення обсягу жестів. З притаманною несподіваністю він помітно сприяє зменшенню сили звуку, завдяки чому в хористів виникає більше комфортності та можливості (запасу динамічної виразності) для необхідної співацької стрімкої гнучкості та отримання виразного художнього результату.

У випадках коротких crescendo і diminuendo необхідно настроїтись на швидку і контрастну зміну обсягу диригентського жесту. В таких ситуаціях необхідна кмітлива та швидка реакція диригента, оскільки влучність цих нюансів вимірюється миттєвостями. Психо-фізичний стан диригента в досить стислих метро-ритмічних умовах повинен відповідно перестроїти його апарат з мінімального на максимальний динамічний нюанс або з максимального на мінімальний. Такі прийоми можуть бути застосовані тільки тоді, коли диригент-учень належним чином володіє сформованим диригентським апаратом.

Необхідно також усвідомлювати важливість зовнішнього вигляду диригента. Ще до початку диригування його осанка, міміка, погляд повинні дати хористам розуміння, в якій динаміці треба співати.

Розглядаючи питання про застосування та керування динамікою доцільно торкнутися питання зняття фермат в різних динамічних моментах. Зняття фермати на f диригент повинен зробити рукою, що витримала фермату, виконати підготовчий рух в протилежному напрямі руху, яким буде знімати звучання. Лише потім енергійним, широким і в той же час м’яким жестом, впевнено зняти фермату.

Інший приклад, коли фермата ставиться на f, витримується з поступовим послабленням і закінчується на слабкій динаміці. Спочатку фермату витримують у високій диригентській позиції з великим м’язовим напруженням, потім повільно опускають руки, поступово розслабляючи м’язи і після підготовчого руху знімають м’яким, обережним, виразним рухом. Якщо ж фермату починають у слабкій динаміці та доводять звучання до f, то роблять навпаки. Спочатку витримують її у стриманому f (активно). Потім поступово піднімають руки напружуючи м’язи. Коли руки досягають необхідного ефекту, фермату знімають після попереджувального руху енергійним, широким жестом.

Зауважимо, що підчас виконання такого непростого вокально-динамічного прийому хористи по інерції або з інших причин, скажімо, за відсутності досвіду, поступово можуть послабляти звучання. Щоб уникнути цього, диригент може відкоригувати звучання підняттям руки, якою його витримував, і поступово напружуючи м’язи, виконати підготовлене зняття. Знявши останній акорд, диригент на якусь мить «завмирає», прослуховуючи явище реверберації і лише потім починає розслаблятися та опускати руки.