6.5. Засоби забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному процесі

Для прийняття рішення про застосування спеціальних заходів безпеки необхідні наявність підстав та приводів для іх застосування. Підставою для вжиття заходів забезпечення безпеки є фактичні дані, що свідчать про необхідність їх застосування, тобто існують достатні дані про те, що особі, яка бере участь у кримінальному провадженні чи сприяє йому, дійсно погрожують вбивством, застосуванням насилля, знищенням або пошкодженням її майна чи вимаганням, іншими небезпечними, протиправними діями. Ці дані правомірно розглядаються як підстави застосування заходів безпеки за умови, що вони встановлені посадовою особою державного органу, що є уповноваженим приймати рішення про здійснення державного захисту потерпілих, свідків, підозрюваних або інших осіб, які потребують захисту Спосіб вираження погрози може бути будь-яким: усним, письмовим, за допомогою технічних засобів, при особистому спілкуванні чи через третіх осіб і т. п. Погроза вбивством особі, яка потребує захисту, або здійснення відносно неї іншого небезпечного протиправного діяння повинна бути реальною, тобто сприйматися особою, яка потребує захисту, як дійсний намір певної особи здійснити свою погрозу. Про реальність можуть свідчити об’єктивні обставини, за наявності яких відповідна особа висловлювала свої погрози на адресу учасника кримінального провадження (наприклад, злісні випади, погрозливі жести, демонстрація зброї чи інших знарядь вбивства, спричинення тілесних ушкоджень та ін.).

Приводом для забезпечення безпеки учасників кримінального провадження є: заява учасника кримінального провадження, члена його сім’ї або близького родича. Також приводами для застосування заходів безпеки можуть бути такі випадки: а) звернення керівника відповідного державного органу, коли він отримав інформацію про реальну загрозу безпеці особи, яка потребує захисту; б) отримання оперативної чи іншої інформації про наявність реальної загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, або членів їхніх сімей та близьких родичів.

Питання практичного застосування заходів забезпечення безпеки суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, знайшли своє вирішення у Постанові ПВСУ від 18.06.1999 № 10 «Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у судочинстві». Так, у п. 4 цієї Постанови Пленум зазначив, що відповідно до ст. 16 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ст. 22 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 р. у разі надходження письмової чи усної заяви особи, яка має право на державний захист, за наявності загрози життю, здоров’ю, житлу чи майну цієї особи або її близьких родичів голова суду або суд зобов’язаний негайно прийняти ухвалу про застосування заходів безпеки. У невідкладних випадках, коли згоду особи на її захист одержати неможливо, така постанова (ухвала) може бути винесена за ініціативою голови суду (суду) і за відсутності заяви з обов’язковим повідомленням про це особи, щодо якої прийнято рішення про її захист. У разі відмови такої особи від захисту потрібно керуватися ст. 17 Закону України від 23 грудня 1993 р. Згідно із цим законом при відмові особи, яка бере участь у кримінальному судочинстві, від захисту засоби безпеки відносно такої особи не здійснюються.

У разі наявності приводів для забезпечення безпеки орган, який здійснює ОРД, слідчий, прокурор, слідчий судця, суд, одержавши заяву або повідомлення про загрозу безпеці особи, зобов’язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше трьох діб, а у невідкладних випадках – негайно прийняти рішення про застосування або про відмову у застосуванні заходів безпеки. Своє рішення вони викладають у формі вмотивованої постанови чи ухвали і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов’язковою для виконання вказаними органами.

У випадку наявності в заяві (повідомленні) інформації про загрозу безпеці особи відомостей про кримінальне правопорушення слідчий, прокурор у порядку, передбаченому КПК, починає досудове розслідування, а орган, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчий суддя, суд направляє заяву (повідомлення) відповідному органу досудового розслідування для початку досудового розслідування.

Про прийняте рішення терміново в письмовій формі повідомляється заявник. Вказане рішення є обов’язковим для виконання відповідними органами, підприємствами, установами, організаціями та їх посадовими особами. Орган, якому доручено здійснення заходів безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами справи і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист, з якою може бути укладено договір про умови застосування цих заходів та відповідальність сторін.

За наявності відповідних підстав і приводів заходи безпеки можуть бути скасовані. Порядок їх скасування регулюється ст. 20 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», ст. 21 Закону України від 23 грудня 1993 р.

Підставами для скасування заходів безпеки є: 1) закінчення строку конкретного заходу безпеки; 2) усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; 3) систематичне невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що забезпечують безпеку, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування. Приводами для скасування заходів безпеки є: 1) заява особи, взятої під захист; 2) отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров’ю, житлу і майну особи, взятої під захист.

Вичерпний перелік заходів безпеки, які можуть застосовуватися стосовно учасників кримінального провадження, міститься у ст. 7 Закону України від 23 грудня 1993 р. До них, зокрема, відносяться: а) особиста охорона, охорона житла і майна; б) видача спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку (заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії аерозольних балончиків, пістолетів і револьверів, призначених для відстрілу патронів з гумовими кулями та газовими зарядами, тощо). Порядок їх видачі передбачений постановою КМУ від 07.09.1993 № 706. У виняткових випадках може бути передбачена видача вогнепальної зброї; в) використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження (із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки); г) заміна документів (що посвідчують особу або інших) та зміна зовнішності; д) зміна місця роботи або навчання, якщо подальше перебування такої особи у колективі (підприємства, організації, навчального закладу та ін.), де ця особа, наприклад, викриває службових осіб у вчиненні злочинів, неможлива; е) переселення в інше місце проживання; є) поміщення до дошкільної виховної установи або установи органів соціального захисту населення; ж) забезпечення конфіденційності відомостей про особу; з) проведення закритого судового розгляду.

Аналогічні види спеціальних заходів забезпечення безпеки встановлені ст. 5 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» щодо осіб, на яких розповсюджуються норми вказаного Закону.

Спеціальні заходи безпеки передбачені статтями 18, 19 Закону України від 23 грудня 1993 р. для військовослужбовців і осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або місцях зі спеціальним режимом тримання:

– до військовослужбовців – крім особистої охорони, охорони їхнього житла і майна, які здійснюються з урахуванням перебування їх на військовій службі, можуть бути застосовані також відрядження до іншої військової частини або військової установи або переведення на нове місце служби;

– до осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі або місцях із спеціальним режимом тримання, – крім особистої охорони, охорони їхнього житла і майна додатково застосовується переведення до іншого місця позбавлення волі або в інше місце із спеціальним режимом тримання або окреме тримання.

У КПК передбачені заходи, які можуть застосовуватися з метою забезпечення без­пеки учасників кримінального провадження:

– здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового засідання або його окремої частини (п. 5 ч. 2 ст. 27 КПК);

– право свідка відмовитися давати показання щодо дійсних даних про осіб, до яких застосовані заходи безпеки (п. 3 ч. 1 ст. 66 КПК);

– допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове роз­слідування) (п. 2 ч. 1 ст. 232 КПК);

– ненадання для ознайомлення учасниками судового провадження матеріалів про застосування заходів безпеки (ч. 3 ст. 317 КПК);

проведення судового провадження у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 336 КПК);

– допит свідка, потерпілого судом за власною ініціативою або за клопотанням сторін кримінального провадження чи самого свідка з використанням технічних за­собів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, або в інший спосіб, що унеможливлює його ідентифікацію та забезпечує сторонам кримінального провадження можливість ставити запитання і слухати відповіді на них. У разі якщо існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод (ч. 9 ст. 352, ч. 2 ст. 353 КПК);

– допит особи за запитом компетентного органу іноземної держави у присутності слідчого судді за допомогою відео- або телефонної конференції (ст. 567 КПК).