Участь медичних працівників загальної мережі у своєчасному виявленні туберкульозу

Ефективне здійснення протитуберкульозних заходів неможливе без широкої участі в цій роботі лікувально-профілактичних закладів загального профілю, медичних працівників різних спеціальностей, громадських організацій. Особливо важлива роль загальних лікувально-профілактичних закладів у своєчасній діагностиці туберкульозу та їх участь у масових заходах, спрямованих на раннє і своєчасне виявлення і профілактику туберкульозу.

Сільська лікарська дільниця (лікарська амбулаторія, дільнична лікарня) є першою ланкою лікарської медичної допомоги сільському населенню. Головний лікар дільничної лікарні (завідувач амбулаторії) відповідає за стан протитуберкульозної допомоги в зоні обслуговування і керує протитуберкульозною роботою ФАПів.

Лікарі сільської лікарської дільниці або амбулаторії зобов'язані:

• з метою раннього виявлення і профілактики туберкульозу серед дітей і підлітків планувати та брати активну участь у формуванні бригад для проведення щорічної туберкулінодіагностики та ревакцинації BCG дітей і підлітків із негативними реакціями на туберкулін у віці 7 і 14 років;

• брати участь у проведенні флюорографії населення, починаючи з 15-річного віку, контролювати своєчасне дообстеження осіб, у яких виявлені патологічні зміни в легенях;

• направляти на флюорографічне обстеження осіб, які звертаються за медичною допомогою і не проходили флюорографію 2 роки та більше, а при скаргах з боку органів дихання - незалежно від строків попереднього обстеження; направити в лабораторію харкотиння хворих для дослідження на МБТ;

• контролювати систематичне (1 раз на рік) флюорографічне обстеження осіб із груп підвищеного ризику щодо захворювання на туберкульоз у своїй дільниці обслуговування.

Центральна районна лікарня (ЦРЛ). Головний лікар ЦРЛ відповідає за протитуберкульозну роботу всіх структурних підрозділів служби охорони здоров'я району.

Організаційно-методичний кабінет ЦРЛ разом із фтизіатричною і санітарно-епідеміологічною службами складають план протитуберкульозних заходів у районі та контролюють їх виконання. Разом із районним фтизіатром та іншими районними спеціалістами організаційно-методичний кабінет ЦРЛ проводить систематичний аналіз епідеміологічних показників і стану протитуберкульозної допомоги населенню району.

Лікарі різних спеціальностей відіграють значну роль у своєчасному виявленні та профілактиці туберкульозу. До лікарів-терапевтів частіше, ніж до інших лікарів, звертаються хворі на туберкульоз.

Дільничний терапевт відповідає за раннє і своєчасне виявлення та діагностику туберкульозу серед населення своєї дільниці. Тому він зобов'язаний:

• активно залучати до профілактичних флюорографічних обстежень мешканців дільниці, які не пройшли флюорографію протягом 2 років і більше;

• проводити рентгенологічне обстеження особам із бронхо-легеневими симптомами або з тривалими проявами інтоксикації, незалежно від термінів попередньої флюорографії;

• стежити за щорічним флюорографічним обстеженням осіб із груп підвищеного ризику щодо захворювання на туберкульоз (хворі з рецидивуючими та атиповими пневмоніями, малими залишковими змінами в легенях після перенесеного туберкульозу і великими - після нетуберкульозних захворювань, хворі на цукровий діабет, виразкову хворобу шлунка та дванадцятипалої кишки і після операції з приводу цих захворювань, пиловими професійними хворобами легень, психічними захворюваннями, наркоманією й алкоголізмом, особи, що перенесли ексудативний плеврит, а також при тривалій кортикостероїдній або променевій терапії);

• проводити не менше як 3-разове бактеріоскопічне дослідження харкотиння на КСБ особам з тривалим субфебрилітетом і явищами інтоксикації, у яких при рентгенологічному обстеженні виявлені зміни в легенях підозрілі на туберкульоз;

• спрямувати на консультацію до фтизіатра хворих зі змінами в легенях нез'ясованої природи.

Лікар-терапевт стаціонару зобов’язаний:

• проводити рентгенологічне обстеження всіх хворих, що госпіталізуються, якщо їм таке дослідження не зроблене в поліклініці;

• хворих, які лікуються у стаціонарі з приводу неспецифічних захворювань легень, з вогнищевими, інфільтративними або деструктивними змінами в легенях, не виписувати зі стаціонару без контрольного рентгенологічного обстеження, навіть у випадку позитивного клінічного ефекту після лікування антибіотиками широкого спектру дії;

• робити 3-разове дослідження харкотиння на КСБ і пробу Манту з 2 ТО всім хворим стаціонару з легеневими змінами незрозумілої природи, організувати їм консультацію фтизіатра;

• усіх таких хворих, а також осіб із посттуберкульозними змінами в легенях, якщо їм планується призначити масивні дози глюкокортикоїдів, консультувати у фтизіатра.

Лікар-педіатр бере безпосередню участь у проведенні профілактичних заходів і ранньому виявленні туберкульозу серед дітей. Міський або районний педіатр за участю санітарно-епідеміологічної і фтизіатричної служб складає плани туберкулінодіагностики та ревакцинації BCG і відповідає за весь комплекс протитуберкульозних заходів серед дітей міста або району, які починаються вже з пологового будинку.

Педіатр пологового будинку разом з акушером-гінекологом відповідає за якісне проведення вакцинації BCG новонародженим згідно з інструкцією і за передачу інформації про це дільничному педіатрові.

Після виписки дитини з пологового будинку дільничний педіатр стежить за розвитком післявакцинних реакцій і описує їх в історії розвитку дитини через 1,3 і 12 місяців після щеплення.

Дільничний педіатр відповідає за щеплення BCG дітей, що не були вакциновані в пологовому будинку після зняття у них протипоказань.

У випадку розвитку післявакцинних ускладнень він направляє дітей на консультацію до фтизіатра.

Педіатрична служба відповідає за щорічну туберкулінодіагностику дітям, починаючи з 12-місячного віку; бригади для проведення туберкулшодіагностики очолює лікар-педіатр.

Після туберкулінодіагностики лікар-педіатр спрямовує на консультацію до фтизіатра дітей із віражем туберкулінових реакцій, гіперергічними реакціями на туберкулін.

У встановлені терміни (у 7 та 14 років) після туберкулінодіагностики роблять ревакцинацію BCG дітям і підліткам з негативними реакціями на туберкулін.

Дітям із тривалими явищами інтоксикації, симптомами ураження органів дихання лікар-педіатр поліклініки або стаціонару повинен позачергово зробити пробу Манту з 2 ТО, а також рентгенографію органів грудної клітки і, при підозрі на туберкульоз, скерувати на консультацію до фтизіатра.

Лікарі акушери-гінекологи. Районний або міський акушер-гінеколог відповідає за протитуберкульозні заходи серед вагітних, породіль і новонароджених, а також за систематичне (при влаштуванні на роботу, а далі — раз на рік) флюорографічне обстеження працівників пологового будинку.

Лікарі жіночих консультацій зобов'язані направляти на флюорографічне обстеження усіх жінок, які звертаються до них і не проходили флюорографію 2 роки і більше, а при появі симптомів легеневого захворювання - незалежно від терміну попереднього обстеження. На консультацію в тубдиспансер слід направляти також жінок із підозрою на туберкульоз статевих органів.

При появі у вагітної жінки симптомів, властивих туберкульозу легень, акушер-гінеколог повинен направляти її для дослідження харкотиння на КСБ та МБТ і на консультацію до фтизіатра.

Перед випискою з пологового будинку породіллі роблять флюорографічне обстеження. Лікар акушер-гінеколог вимагає також висновок про флюорографічне обстеження членів сім'ї новонародженого та інших осіб, які проживають із ним в одному помешканні.

Працівники пологового будинку (неонатологи, акушери) відповідають за вакцинацію немовлят і передачу про це інформації у дитячу поліклініку, лікарську амбулаторію чи фельдшерсько-акушерський пункт. Потрібно повідомляти про дітей, які не були щеплені, та причини цього.

Лікарі інших спеціальностей (хірурги, урологи, ендокринологи, психіатри, наркологи та ін.) у процесі обстеження, лікування та диспансерного спостереження за хворими відповідного профілю зобов'язані направляти хворих на флюорографічне обстеження у встановлені терміни, а при появі симптомів ураження органів дихання - позачергово, і призначати дослідження харкотиння на КСБ.

При виявленні на флюорограмі патологічних тіней, а також при появі симптомів, підозрілих на специфічне ураження інших органів (кісток, нирок, гортані, очей, нервової системи), лікарі відповідного фаху повинні направляти таких хворих на консультацію у тубдиспансер.

Сімейний лікар. Переваги сімейної медицини в тому, що сімейному лікарю відомі умови праці, побуту, бюджет і харчування сім'ї. Він проінформований про вагітності, народження дитини в сім'ї, наявність хворих людей, в т.ч. на туберкульоз, осіб із підвищеним ризиком захворювання, ставлення членів сім'ї до тяжкохворих, інвалідів. Це полегшує і виконання його обов'язків, що стосуються протитуберкульозної допомоги.

Сімейний лікар повинен здійснювати санітарно-просвітницьку роботу в сім'ї, пропагувати здоровий спосіб життя, гігієнічні навички, роз'яснювати важливість флюорографічних обстежень дорослих і туберкулінодіагностики у дітей для раннього виявлення туберкульозу, щеплень BCG для його профілактики.

Виявляти в родинах людей з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз і залучати їх до щорічних профілактичних обстежень. Осіб із тривалим кашлем або симптомами інтоксикації направляти на рентгенологічне обстеження, організувати дослідження харкотиння на МБТ та проведення профілактичних щеплень.

Лікувати за рекомендацією фтизіатра в амбулаторних умовах хворих на туберкульоз, що завершили стаціонарний етап хіміотерапії, здійснювати контрольовану хіміопрофілактику в групах підвищеного ризику, згідно з показаннями.

В амбулаторних умовах і вдома — встановити діагноз та надати екстрену допомогу при таких невідкладних станах: спонтанний пневмоторакс, гостра дихальна недостатність, кровохаркання і легеневі кровотечі, гострі алергічні реакції на протитуберкульозні препарати.

Організувати щеплення BCG дітям, які не були вакциновані в пологовому будинку, контролювати розвиток післявакцинних реакцій, при ускладненнях вакцинації - направляти дітей до фтизіатра.

Разом із лікарем-фтизіатром і епідеміологом здійснювати протиепідемічні заходи в сім'ї, де є хворий - бактеріовиділювач. Сприяти ізоляції дітей, направивши їх в санаторні дитячі заклади, контролювати обстеження осіб, що контактують із хворим.