Туберкульоз і хронічний алкоголізм

Частота туберкульозу легень серед хворих на хронічний алкоголізм так само, як і алкоголізму серед хворих на туберкульоз, значна. Хворіють головним чином чоловіки віком 30-60 років. Ця категорія є найбільш соціально і епідеміологічно небезпечною групою хворих, які складно піддаються повноцінному вилікуванню. Частіше туберкульоз приєднується до алкоголізму, рідше - навпаки.

Патогенез туберкульозу у хворих на алкоголізм не з'ясований повністю. Алкоголь призводить до ушкодження різних органів і систем, у тому числі й імунної системи. У легенях алкоголь руйнує альвеолярний епітелій, сурфактант, викликає загибель легеневих макрофагів, запальну інфільтрацію стінок бронхів, судин, що призводить до пригнічення місцевих захисних реакцій проти інфекції. Крім того, хворі на хронічний алкоголізм неадекватні щодо оцінки свого здоров'я, ігнорують профілактичні обстеження, пізно звертаються по допомогу до лікаря.

Туберкульоз у хворих на алкоголізм частіше розвивається внаслідок ендогенної реактивації залишкових посттуберкульозних змін, проте, враховуючи асоціальний і антисанітарний стан хворих, можна говорити про істотну роль у розвитку туберкульозу екзогенної суперінфекції.

Патологічна анатомія. У хворих на алкоголізм можуть виявлятися різні форми туберкульозу, проте частіше, ніж у інших хворих, виявляють фіброзно-кавернозний туберкульоз, а у випадках алкоголізму ІІІ стадії - полікавернозний процес, часто ускладнений казеозною пневмонією.

Клініка. Існує прямий паралелізм між важкістю вперше виявленого туберкульозу легень і стадіями хронічного алкоголізму. Розрізняють три стадії алкоголізму.

Стадія І. Зловживання алкоголем із втратою контролю за кількістю вжитого алкоголю, первинним патологічним потягом до алкоголю (виникає перед алкогольним ексцесом). Характеризується зростаючою толерантністю до алкоголю, регулярними одноразовими випивками, ситуаційно зумовленими періодами щоденного пияцтва протягом кількох днів.

Стадія ІІ. Зловживання алкоголем з абстинентними станами, що супроводжуються соматовегетативпими розладами, зростаючою або максимальною толерантністю до алкоголю, багатоденним вживанням алкоголю у вигляді запоїв або постійного пияцтва і зміни особистості.

Стадія ІІІ. Зловживання алкоголем з абсистентними станами, які супроводжуються соматоневрологічними та психічними розладами, з періодичними (циклічними) запоями, з виникненням непереносимості алкоголю під кінець запою, постійним пияцтвом дрібними дозами, зі зниженою толерантністю, алкогольною деградацією особистості.

Найсуттєвішою ознакою, яка свідчить про перехід І стадії алкоголізму в II стадію, є виникнення абстинентних (похмільних) явищ з потребою похмелитися, щоб полегшити стан. При переході алкоголізму з II стадії в III падає толерантність до алкоголю і похмільні явища збільшуються. Плато толерантності до алкоголю — основна ознака переходу алкоголізму в II стадію.

Туберкульоз легень у переважної більшості хворих на хронічний алкоголізм має прогресуючий перебіг, часто супроводжується ускладненнями і супутніми захворюваннями, побічними реакціями на протитуберкульозні препарати. У хворих на туберкульоз легень в поєднанні з хронічним алкоголізмом І стадія зустрічається в 20%, II стадія — в 60% і III стадія — в 20%.

Діагностика туберкульозу базується на даних рентгенологічної картини і дослідженні харкотиння на МБТ.

З метою вдосконалення виявлення поєднаної патології виникає необхідність в наркологічному обстеженні всіх осіб, які зловживають алкоголем і спостерігаються в протитуберкульозних диспансерах. Цьому можуть посприяти знання про хронічний алкоголізм (з поділом на три стадії) і розподіл усіх осіб, не обтяжених цією недугою.

Залежно від вживання алкоголю населення поділяється на п'ять груп.

Перша група, яка не вживає алкоголь, наприклад, релігійні люди, вагітні, діти.

Друга група — це дегустатори, але до неї не належать професіонали - дегустатори.

Третя група — це потатори, які вживають спиртні напої до токсичних доз, наприклад, у святкові дні та інші особливі дні.

Четверта група — це палімпсести — п'яниці (побутове пияцтво), в яких порушений контроль за кількістю вживання спиртного. ;У :таких осіб може відмічатися амнезія, це перехідна форма (передхвороба) до алкоголізму.

П'ята група — це хворі на хронічний алкоголізм.

Хронічний алкоголізм у разі приєднання туберкульозу може набувати злоякісного перебігу (алкогольний психоз, тривалі запої), що обтяжує перебіг туберкульозного процесу.

Хворі з вперше виявленим при профілактичних обстеженнях туберкульозом нерідко скарг не пред'являють. При прогресуванні туберкульозу з`являється висока температура тіла, симптоми інтоксикації, кашель з мокротинням, кровохаркання, задишка. Клінічна картина захворювання залежить від впливу захворювань серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, що супроводжують хронічний алкоголізм. При приєднанні туберкульозу хронічний алкоголізм може протікати злоякісно з частим розвитком алкогольних психозів, тривалими запоями, що ускладнюють перебіг туберкульозного процесу.

Діагностика туберкульозу ґрунтується на даних бактеріоскопії мокротиння і рентгенологічної картини. У більшості хворих на алкоголізм вперше виявляється туберкульоз у фазі розпаду із бактеріовиділенням.

Лікування здійснюють із застосуванням комплексу протитуберкульозних і протиалкогольних засобів. Хіміотерапію доцільно проводити парентерально. У випадках алкоголізму III стадії протипоказані циклосерин та інші препарати, що впливають на ЦНС. Протитуберкульозне лікування у стаціонарі повинне бути інтенсивним, передбачати швидке припинення бактеріовиділення і закриття порожнини розпаду, після чого лікування продовжують в амбулаторних умовах.

Враховуючи значну епідеміологічну небезпеку хворих на туберкульоз у поєднанні з алкоголізмом, а також недостатньо високу ефективність хіміотерапії, показання до хірургічного лікування таких хворих повинні бути розширені, а терміни передопераційної хіміотерапії скорочені.