Вступ Загальні принципи і напрями організації самостійної роботи студентів

У сучасній системі медичної освіти самостійна робота студентів займає значну частину навчального часу. Вона організовується під безпосереднім керівництвом викладача на практичних занят­тях, у процесі курації хворих, виконання інших завдань. Обмежитись самостійною роботою студентів тільки за рахунок часу, відведеного навчальним планом, не можна. Для того, щоб студент був надійно підготовлений з усіх дисциплін, у тому числі з фтизіатрії, необхідно ретельно продумати завдання для позааудиторної (до- і післяаудиторної) роботи з урахуванням того, що фактично бюджет часу студента за тиждень, необхідний для успішної науково-пізнавальної і науково-практичної діяльності, складає 54 - 60 годин. Треба мати на увазі, що темпи успішного просування в навчанні студентів залежать від індивідуальних і психологічних особливостей. Вони співвідносяться, як 1:3, 1:4, а іноді, як 1:5. Це означає, що для виконання визначеного за­вдання одному студентові необхідно витратити, наприклад, 10 хви­лин, іншому — 30, 40 або навіть 50 хвилин. Отже, викладач змушений застосовувати індивідуально-диференційований підхід до організації самостійної роботи, стимулюючи професійно-лікарське мислення.

Ще один важливий момент потрібно враховувати при організа­ції самостійної роботи студентів — це рівень оволодіння ними раціо­нальними методами цієї роботи. Оскільки, як показали дослідження, під час роботи з літературними (інформаційними) джерелами студен­ти найчастіше роблять скорочені виписки (74,5%), частина сту­дентів (17,5%) практикує суцільне читання програмних текстів, а решта (8%) займається докладним конспектуванням (списуванням) текстів, необхідно рекомендувати студентам або навіть привчити їх застосовувати методи, що дають можливість порівняно швидко систематизувати отримані знання, зв'язати їх з попереднім досвідом, таким, як побудова структурно-логічних схем або моделей (графів, опорних сигналів) тощо. Кожна навчальна дисципліна має свою спе­цифіку, що зумовлює не тільки предмет даної дисципліни, а й мето­ди її вивчення. Вивчаючи фтизіатрію, ефективно застосовувати наоч­ні посібники у вигляді рентгенограм, муляжів, макропрепаратів легень.

Дидактичною основою самостійної роботи є програмно-цільові установки вивчення навчальної дисципліни, зміст її матеріалу. Необхідно чітко визначити коло знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти студент. З них виділити ті знання і навички, якими пови­нен оволодіти кожен студент досконало, тобто безпомилково. При цьому потрібно звертати пильну увагу на розвиток у майбутніх ліка­рів клінічного мислення, професійних здібностей.

Головним моментом у реалізації програмно-цільових установок є контроль рівня знань. Без базисних знань, отриманих на інших ка­федрах, на даній кафедрі знання не можуть бути успішними. Розроб­ляючи мету по розділу (модулю), викладач визначає, які знання, уміння і навички необхідні студентам для оволодіння відповідним ма­теріалом, певною професійно-лікарською діяльністю.

Варто зауважити, що в професійній підготовці лікаря пер­шочергове значення надається умінням. У зв'язку з цим необхідно встановити, що повинні вміти робити майбутні фахівці (діагностува­ти, диференціювати, призначати тощо). Наприклад, студент IV кур­су медичного факультету повинен уміти діагностувати вогнищевий туберкульоз легень і призначити хворому лікування, а на VI курсі, окрім цього, він повинен уміти провести диференційну діагностику вогнищевого туберкульозу з іншими захворюваннями легень. У сту­дентів, що закінчують IV курс, повинні бути сформовані навички ви­конання основних лікарських маніпуляцій: пальпація, перкусія, аус­культація, читання рентгенограм, формулювання діагнозу, призна­чення лікування. Навички являють собою автоматизовані компонен­ти умінь, тобто оволодіння визначеними правилами виконання ви­значеної роботи, способами вирішення завдань.

Для формування умінь необхідно підбирати відповідні навчальні завдання, що вирішуються студентами самостійно. Для відпрацюван­ня навички необхідно багаторазове самостійне виконання відомої дії, тобто необхідне тренування.

Безумовно, формування лікарських навичок можливе при розви­неному клінічному мисленні, цілеспрямованій активності студента.

Клінічне мислення — це комплекс операцій і методичних прийо­мів, що сприяють вирішенню тих або інших лікарських завдань. Ці­леспрямована активність студента при вирішенні лікарських завдань зводиться, головним чином, до ретельного виконання прийомів по збору інформації, проведенню лікувальних маніпуляцій. Для формування відповідних навичок необхідна цілеспрямована теоретична підготов­ка та багаторазове самостійне виконання кожного з прийомів під контролем викладача.