Патогенетична та симптоматична терапія

Неспецифічне лікування полягає в проведенні гігієно-дієтичного режиму, пато­генетичної та симптоматичної терапії.

Використання патогенетичних засобів підвищує ефективність антимікобактеріальної терапії. Патогенетична терапія спрямована на механізми, що визначають розвиток захворювання, їх призначення мобілізує захисні реакції організму, сприяє зменшенню ступеня запальної реакції і прискоренню її розсмоктування, загоєнню каверни, стимуляції процесів регенерації, зменшенню можливості розвитку фіброзних змін, нормалізації порушень функцій організму.

Гігієно-дієтичний режим має велике значення. До нього належать: раціональне харчування, свіже повітря, геліопроцедури, гідропроцедури та аеропроцедури, праця.

Потреба у правильному харчуванні зумовлена порушеними процесами обміну у хворих на туберкульоз, причинами яких є туберкульозна інтоксикація і гіпоксія.

Задачі правильного харчування:

- нормалізація обміну білків, жирів і вуглеводів, вмісту вітамінів і мінеральних речовин;

- підвищення захисних сил організму, спрямованих проти інфекції й інтоксикації;

- відновлення тканин, уражених туберкульозною інфекцією.

У хворих на туберкульоз застосовується дієта №11. У дієті повинно бути не менше 100 - 110г легкозасвоюваного (молоко, м’ясо, риба тощо) білка, а в період видужання – 120 - 140г (60% - тваринного походження). Вуглеводи дають у фізіологічних кількостях (400-500г). Їжа повинна бути багатою на вітаміни, особливо на аскорбінову кислоту, тіамін і піридоксин. Швидке і велике додавання маси тіла може не поліпшити, а навпаки, погіршити стан хворого.

Сонячне проміння використовується здебільшого для лікування хворих з позалегеневими формами туберкульозу, а щодо туберкульозу легень, то використовувати інсоляцію слід помірно, оскільки гіперінсоляція сприяє загостренню туберкульозного процесу. Повітря, багате на кисень, зменшує гіпоксію і нормалізує процеси обміну.

До патогенетичних засобів належать ті, що впливають на механізми патогенезу туберкульозного запалення. Застосування патогенетичної терапії без проведення ефективної антимікобактеріальної терапії забороняється.

Всі засоби патогенетичної терапії можна поділити на:

1) глюкокортикоїди, їх синтетичні аналоги: кортизон, гідрокортизон, преднізолон тощо;

2) негормональні протизапальні засоби – бутадіон, індометацин, етимізол, диклофенак-натрій тощо;

3) імунокорегуючі препарати:

- специфічні – туберкулінотерапія, вакцинотерапія BCG;

- неспецифічні – Т-активін, тималін, тимоген, спленін, левамізол, діуцифон, нуклеїнат натрію тощо;

4) антиоксиданти – тіосульфат натрію, α-токоферолу ацетат, три-ві, три-ві плюс;

5) антигіпоксанти – оксибутират натрію, оліфен, амтізол;

6) антикінінові препарати – контрикал, гордокс (інгібітори калікреїну) та пармедін, продектин (специфічні антикінінові препарати)

7) прокінінові препарати – андекалін;

8) коректори системи ейкозаноїдів – вольтарен, есенціале, кверцитин тощо;

9) біологічно активні препарати – продігіозан, пірогенал, гіалуронідаза, гепарин,

10) біогенні стимулятори – алое, плазмол, ФІБС, склоподібне тіло, торфот;

11) препарати анаболічної дії:

- анаболічні гормональні препарати – ретаболіл, неробол, метандростенолон тощо;

- інсулін;

12) стимулятори ретикулоендотеліальної системи – метилурацил, пентоксил;

13) стимулятори енергетичного обміну – АТФ, фосфаден, кокарбоксилаза тощо;

14) вітаміни – групи В, С, А.

На початкових етапах розвитку туберкульозу, коли переважають процеси ексудації та альтерації в лікуванні застосовуються патогенетичні засоби, що пригнічують різні ланки розвитку запалення.

Для патогенетичного лікування застосовуються фізіотерапевтичні методи – електрофорез з введенням лікарських препаратів, ультразвук, лазеротерапія, опромінювання електромагнітними хвилями міліметрової довжини, ультрафіолетове опромінювання крові тощо.

Симптоматична терапія – це призначення хворим у разі потреби жарознижувальних ліків, протикашльових та відхаркувальних засобів, анальгетиків та препаратів, що зменшують потовиділення.