Шляхи і методи введення антимікобактеріальних препаратів

Основні методи антибактеріальної терапії такі: звичайний, одноразовий прийом добової дози препарату, інтермітуючий.

Звичайний метод - щоденне призначення 2-3 рази на день індивідуальних доз антимікобактріальних препаратів.

Одноразовий (основний у фтизіатрії) прийом добової дози протитуберкульозних препаратів забезпечує у крові хворого бактеріостатичну концентрацію, достатню для лікувального ефекту. Цей метод дозволяє здійснювати принцип контрольованості лікування, особливо в амбулаторній практиці. Побічні реакції при одноразовому прийомі добової дози лікарських засобів виникають найчастіше.

Інтермітуючий метод полягає у призначенні одноразової добової дози антимікобактеріальних препаратів 2-3 рази на тиждень. Враховуючи повільний ріст і розмноження мікобактерій туберкульозу, цей метод рекомендований для продовження лікування хворих в амбулаторних умовах і для проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії.

Застосовують різні способи введення протитуберкульозних препаратів:

• ентеральний - пероральний прийом препаратів у таблетках або капсулах;

• парентеральний - внутрішньом' язовий, внутрішньовенний;

• внутрішньоплевральний;

• ендолюмбальний - введення препаратів у спинномозковий канал;

• інтратрахеальний - у вигляді інгаляцій аерозолів;

• ректальний - у клізмах, свічках;

• ендолімфатичний - введення препаратів у лімфатичні судини або вузли;

• у норицю;

• у суглоб;

• в окістя.

Перевага внутрішньовенного методу лікування порівняно з ентеральним прийомом протитуберкульозних препаратів полягає у швидкому створенні їх оптимальної концентрації в крові, тканинах і вогнищах ураження, у зменшенні їх інактивації, зниженні частоти побічного впливу на травний канал. У коротші строки досягається дезінтоксикація організму хворого, абактеріапьність, розсмоктування вогнищ, інфільтратів і закриття порожнин розпаду. Інфузійна терапія не викликає порушення функції життєво важливих органів. Внутрішньовенно можна вводити розчини: ізоніазиду, рифампіцину, ПАСК, етамбутолу, етіонаміду, ципрофлоксацину.

Внутрішньовенне введення застосовують:

• вперше виявленим хворим з поширеними деструктивними формами туберкульозу легень. Препарати призначають впродовж перших 2-3 місяців;

• вперше виявленим хворим для підвищення ефективності лікування, що не мало успіху. В цьому разі препарати призначають після 2-3 міс. неефективної антибактеріальної терапії;

• при хронічних формах туберкульозу - тривалість курсу внутрішньовенних вливань коливається від 2 до 6 місяців і залежить від ефективності цієї методики лікування в конкретного хворого.

Продовження строків внутрішньовенної антибактеріальної терапії до 8-12 місяців не відбивається позитивно на результатах лікування хворих.

Протипоказання до внутрішньовенних інфузій протитуберкульозних препаратів:

• флебіт, тромбофлебіт;

• азотемія, зумовлена захворюваннями печінки та нирок;

• гіпертонічна хвороба ІІ-ІП ступеня;

• недостатність кровообігу ІІ-ПІ ступеня;

• геморагічний діатез, схильність до кровотечі (легеневої, шлункової, носової, з матки);

• тяжкі форми цукрового діабету;

• алергія до лікарських препаратів;

• вагітність;

• епілепсія.