1.2. Основні фактори ціноутворення.

До факторів ціноутворення відносяться об’єктивні й суб’єктивні умови, що впливають на формування ціни.

Усі фактори ціноутворення можна поділити на три групи:

1. Вартісні фактори, що впливають на ціну через вартість.

2. Загальні й індивідуальні фактори.

3. Фактори внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства.

Перша група поєднує фактори за типом впливу на формування ціни. Фактори, що впливають на ціну через вартість – це витрати на виробництво і реалізацію, середня норма прибутку на ринку. У свою чергу, ці фактори залежать від якості товару, споживчої цінності. До факторів, що зумовлюють відхилення цін від вартості слід віднести: співвідношення між попитом та пропозицією, рівень конкуренції (ступінь демонополізації), а також ступінь державного втручання в процес формування цін.

Розподіл факторів на загальні й індивідуальні, фактори макро- і мікросередовища дозволяє зосередитись на загальних тенденціях ціноутворення, на факторах, що впливають на абстрактний товар і факторах, що впливають на конкретну одиницю або групу товарів.

Загальні фактори (діють на будь-який абстрактний товар) – це:

1. Співвідношення попиту та пропозиції на ринку.

2. Цінова політика держави.

3. Стан грошової сфери, загальне політичне й економічне положення держави.

Індивідуальні фактори (діють на конкретний товар або на групу товарів):

1. Обсяг витрат на виробництво і реалізацію, норми рентабельності, податкові ставки.

2. Рівень попиту і пропозиції.

3. Якість.

4. Споживча вартість.

5. Унікальність.

6. Умови постачання.

7. Комплексність.

8. Умови платежу.

9. Обсяг товарної партії.

10. Мода (сезон).

11. Цінова політика підприємства тощо.

Ринкове середовище підприємства – це:

1. Внутрішнє середовище підприємства, тобто виробництво, збут, кадри, маркетинг, контроль, облік, аналіз, фінанси, ціни, стратегії й т.д.

2. Зовнішнє середовище підприємства:

   1. Мікросередовище підприємства: споживачі, посередники, постачальники, конкуренти, контактні аудиторії.

   2. Макросередовище підприємства: економічна, фінансова, політична, технологічна, демографічна, природна, соціальна, правова сфери.

1.3. Інфляція і динаміка цін.

Інфляція є наслідком глибинних макроекономічних процесів наростання диспропорцій у структурі валового внутрішнього продукту і національного доходу, що викликають дисбаланс грошового маси, появу в обігу надлишкових коштів. Результатом цих процесів є знецінення національної валюти, зниження її купівельної спроможності, ріст цін й таке інше.

Зростання цін є важливим, але не єдиним проявом інфляції. Також індикаторами інфляції є додаткова емісія грошей, ріст маси грошей в обігу, дефіцит державного бюджету та ін. Надлишок готівкових платіжних засобів і викликане цим зниження купівельної спроможності грошей породжують інфляцію цін, інфляцію попиту, інфляцію витрат, інфляцію доходів.

Дослідження різних теоретичних концепцій інфляції дозволяє зробити висновок, що інфляція – це одне із найбільш складних соціально-економічних явищ.

Проте, інфляція – це глобальне явище, типове для усіх країн світу. Сучасним інфляційним процесам притаманні такі риси:

• загальний характер, тобто охоплює всю економіку;

• хронічний характер;

• багатофакторність, тобто інфляція виникає під впливом як монетарних, так і немонетарних факторів.

Інфляція – це категорія, що позначає зниження купівельної спроможності грошей. Вона проявляється у знеціненні грошей відносно:

• товарів (зростання цін на товари);

• золота (підвищення ціни золота);

• іноземних валют (падіння курсу національної валюти).

Надлишок грошей веде до їх знецінення і, як наслідок, до зростання цін. Це один із головних проявів інфляції. Тому часто економісти ототожнюють інфляцію з ростом цін, стверджуючи, що “інфляція – це підвищення загального рівня цін” [27], і пропонуючи вимірювати її за допомогою індексу цін на споживчі товари.

Але не усякий ріст цін можна вважати інфляцією. Справа в тому, що, по-перше, ціни можуть підвищуватися в результаті зростання витрат виробництва і це природний процес, якщо він пов’язаний з погіршенням умов видобування природної сировини. Такий ріст цін не можна називати інфляцією. По-друге, ріст цін може обумовлюватися підвищенням якості товарів, випуском нових високотехнологічних товарів і т.д. На практиці дуже складно розмежувати інфляційний та неінфляційний ріст цін.

Інфляційний ріст цін має особливі причини. Головними його проявами є:

• масовість, тобто підвищення цін практично на усі товари;

• безперервність росту цін;

• значна тривалість росту цін.

Інфляція проявляється у зростанні витрат виробництва й обігу, збільшенні цін і тарифів, девальвації національної валюти, підвищенні банківського відсотка, знеціненні прибутків, дивідендів, оплати праці, інших доходів, основних фондів, землі, цінних паперів і т.д.

Девальвація - офіційне зменшення золотого вмісту грошової одиниці чи зниження курсу національної валюти щодо золота, срібла, певної іноземної валюти. У сучасних умовах термін застосовується для ситуацій значного зниження курсу національної валюти по відношенню до “твердих” валют (зазвичай, щодо долара США, євро, SDR). Девальвація розглядається як інструмент центральних банків з управління національною валютою, протилежний ревальвації.

Ревальвація - підвищення курсу вартості національної валюти по відношенню до іноземних (міжнародних) валют. Головна причина ревальвації - у державі спостерігається тривалий час активне сальдо платіжного балансу, що одночасно означає дефіцит у її партнерів. Або внаслідок валютної спекуляції було обміняно надмірну суму іноземної валюти на національну, тобто зверх інтервентної можливості центрального банку. Також поштовхом до ревальвації може бути значне фінансування у рамках допомоги міжнародних валютно-кредитних організацій, так як збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Через асинхронність економічних процесів відбуваються зміни у структурі витрат, у співвідношеннях цін, у рівнях рентабельності галузей, прибутковості виробництва товарів і послуг, у розподілі доходів. За таких умов трансформуються обсяги і структура суспільних потреб, ринкові сегменти, рівень та структура споживання.

Посилення інфляційних процесів, особливо у другій половині XX ст. – на початку ХХІ ст. зумовило необхідність теоретичної розробки феномену інфляції. Найбільш поширеними є кейнсіанська і монетарна теорії інфляції. Прихильники кейнсіанської теорії вважають, що основним фактором інфляції є надлишковий попит на робочу силу, який стимулюється державними програмами. Таким чином, причиною інфляції є державне регулювання, спрямоване на забезпечення високого рівня зайнятості населення. Такий вид інфляції називається “інфляцією попиту”.

Кейнсіанська теорія також пояснює інфляцію зростанням витрат виробництва. Така інфляція одержала назву “інфляція витрат”. При цьому механізм інфляції зумовлений взаємозв’язком між прагненням підприємців підвищувати ціни для збільшення прибутку і вимогами працівників щодо підвищення заробітної плати. Фактором, що стримує інфляцію, є обмеження росту заробітної плати за досягнутим рівнем продуктивності праці.

Монетарна теорія інфляції ґрунтується на дослідженнях грошової сфери. Так, на початковій стадії зростає обсяг виробництва в результаті збільшення кількості грошей в обігу. Збільшення грошової маси веде до прискорення платіжного обороту та інвестування додаткового капіталу. При цьому темпи підвищення цін відстають від темпів росту грошей в обігу.

На другій стадії розвитку інфляції ціни ростуть швидше, ніж кількість грошей в обігу. Економічні суб’єкти позбуваються грошей – з’являються так звані “гарячі гроші”. Поступово наближається “критична точка інфляції” зі скороченням купівельної спроможності грошей. І, з деякого моменту, на визначену суму грошей можна придбати все менше і менше товарів.

В умовах “критичної точки інфляції” зменшуються надходження до бюджету, особливо прямих податків, так як вони стягуються з доходів і майна. З часом скорочуються надходження і від непрямих податків.

За таких умов держава проводить грошову емісію. Так, на початковій стадії розвитку інфляції підприємці і населення відчувають стабільність рівня цін. На цьому етапі темпи інфляції не перевищують темпів росту кількості грошей в обігу.

На другій стадії ситуація змінюється на протилежну. Темпи інфляції, зростання цін випереджають ріст грошової маси, а населення і фірми зменшують попит на гроші.

Аналіз дозволяє сформулювати основні причини інфляції:

• диспропорції в структурі виробництва;

• ріст витрат на енергоресурси;

• дефіцит державного бюджету;

• ріст державного боргу;

• нарощування обсягу довгострокових капітальних вкладень, у тому числі за рахунок кредитних ресурсів.

Варто підкреслити, що першопричина інфляції міститься у сфері виробництва, а точніше - його структурних диспропорцій.

В Україні основним інфляційним фактором є енергетична сфера, що характеризується високим ступенем енергетичної залежності стратегічних (експортоорієнтованих) галузей, таких як хімічна промисловість, металургія, машинобудування та ін.

Ріст енерговитрат – найважливіша причина інфляції. Фінансове забезпечення енергетичних витрат підприємств і населення лягає важким тягарем на бюджет країни, викликаючи хронічний дефіцит. Чим вище питома вага цих витрат у державних витратах, тим більше негативний вплив на динаміку загального рівня цін.

Зростання енергетичних витрат веде до появи надмірного попиту в окремих секторах економіки, звідки підвищення цін поширюється на інші сектори. Росту цін особливо сприяють закупівлі дефіцитних ресурсів. При нестачі незамінних ресурсів замовники вимушені платити вищу ціну. Тому ціни на енергоносії мають тенденцію до підвищення. Це пов’язано з неможливістю переходу до інших постачальників енергоносіїв (замість Росії), дорожнечею або відсутністю альтернативних варіантів енергозабезпечення.

Таким чином, ріст витрат у сфері енергозабезпечення веде до зменшення продуктивності праці й економічної ефективності в цілому, до випереджального росту цін на сировину і готову продукцію.

Слід зазначити, що спроби вирішити економічні проблеми шляхом підвищення цін приводять до кризових явищ в економіці. Одним із таких проявів є дефіцит, що підстьобує ріст цін.

Іншою важливою причиною інфляції є дефіцит державного бюджету, коли витрати держави значно і постійно перевищують доходи. Для покриття бюджетного дефіциту уряд має знаходити додаткові фінансові ресурси, джерелами яких є грошова емісія, випуск державних облігацій, іноземні позики.

Серйозним інфляційним фактором в Україні є бюджетні витрати, джерелом покриття яких є податкові надходження. Такі витрати мають тенденцію до збільшення, і тому неминуче зростають податки. Зниження цін скорочує податкову базу, що невигідно державі.

Важливою статтею державних витрат є фінансування бюджетного сектора економіки (органів державного управління, охорони здоров’я, освіти, науки, спорту, культури тощо). Незважаючи на те, що ці витрати постійно ростуть, фінансове забезпечення бюджетної сфери в Україні знаходиться на низькому рівні, а ріст витрат об’єктивно посилює інфляційні тенденції.

Бюджетний дефіцит створює таке невичерпне джерело інфляції, як державний борг. Його стрімке зростання – типова ознака дефіцитного фінансування.

Також причиною інфляції є зростання цін у видобувних галузях, що впливає на витрати в більшості галузей. Причинами такого росту цін можуть бути підвищення заробітної плати у видобувних галузях, витрати на машини і обладнання тощо.

Підвищення цін і тарифів на сировину, паливо і транспорт впливає на усі галузі економіки. Після росту цін у сировинних галузях відбувається підвищення цін у тих галузях, де використовують сировину і паливо, а потім - в інших галузях.

З початку інфляція певним чином стимулює попит і виробництво. Це пояснюється тим, що в очікуванні подальшого зростання цін підприємці прагнуть якнайшвидше вкласти гроші в матеріальні цінності, і тому активно купують нове обладнання, сировину, матеріали.

Інфляція вигідна великим підприємствам, особливо монополістам, тому що веде до росту їх прибутків. По-перше, підвищення заробітної плати, як правило, відстає від росту цін на основні споживчі товари, що забезпечує бізнесу інфляційні надприбутки. По-друге, збільшення частки прибутку в ціні може відбуватися і при цінах, що ростуть пропорційно динаміці заробітної плати. Це зумовлюється тим, що питома вага заробітної плати робітників виробництва у витратах та в ціні продукції галузей переробної промисловості складає невелику частку (15–20%), що і веде до збільшення прибутку.

При зростанні темпів інфляції гроші швидко знецінюються, відбувається дезорганізація економіки. Знецінення грошей веде до того, що вони перестають бути універсальним платіжним інструментом, порушується кредитна система, знецінюються грошові фонди, скорочується відновлення основного капіталу, порушується процес відтворення.

Навіть повільна інфляція, коли знецінення грошей незначне, має негативні наслідки. Це відбувається через інфляційний ріст прибутків монополій, що скорочує платоспроможний попит населення. Таким чином, висока інфляція підриває основу нагромадження капіталу.

У своєму розвитку інфляція проходить кілька стадій, для яких є типовим певний вид інфляції і відповідна динаміка цін. На першій стадії інфляційні процеси є відносно повільними. Таку інфляцію називають помірною або повзучою. Гроші знецінюються на 2–3% у рік. Помірну інфляцію, якщо грошові витрати і заробітна плата ростуть пропорційно, населення сприймає спокійно. Але будь-які фактори можуть вивести економіку зі стану рівноваги і створити умови для розвитку інфляції на більш високому рівні – з річним темпом 5–7%. Тоді темпи економічного розвитку знижуються, уповільнюється науково-технічний прогрес і росте соціально-економічна напруга.

На другій стадії інфляції підвищення цін вимірюється двозначною цифрою. Така інфляція називається галопуючою. За таких умов економічний ріст практично зупиняється. При високій інфляції економіки входить у стан стагфляції, тобто відбувається майже повна зупинка розвитку (стагнація). Одночасно дуже загострюється соціально-політична ситуація. Причому, чим вище темпи інфляції на цій стадії, тим глибшими є політичні негаразди.

За умов галопуючої інфляції ціни підвищуються від 20 до 50% на рік. Як правило, ділові угоди підписуються з огляду на майбутнє зростання цін, у твердій валюті. При гіперінфляції ціни і обсяг грошей в обігу ростуть значними темпами, швидко збільшується розрив між цінами і заробітною платою, що веде до падіння рівня життя більшості населення.

Гіперінфляції притаманні дуже високі темпи росту цін, що негативно впливають на обсяг виробництва і зайнятість. Так, покупці і продавці, споживачі і виробники намагаються випередити прогнозоване підвищення цін, і витрачають доходи на купівлю товарів, а також вкладають заощадження в інвестиційні товари, тобто відбувається так звана “втеча від грошей”.

Через підвищення вартості життя робітники вимагають підвищення заробітної плати для покриття інфляційних втрат. Це веде до збільшення витрат і, як наслідок – до росту цін, що породжує нові вимоги підвищення заробітної плати, після чого настає новий виток підвищення цін. У результаті виникає “інфляційна спіраль зарплат і цін”.

Замість вкладання капіталу у виробничі ресурси підприємства і населення купують непродуктивні матеріальні цінності: автомобілі, діаманти, дорогоцінні метали, побутову техніку та ін.

За умов гіперінфляції ціни ростуть швидко і нерівномірно, порушуються нормальні економічні відносини. Підприємці не знають, яку ціну встановити на товар, а покупці перестають орієнтуватися в цінах. Гроші швидко знецінюються. Більш того, гроші перестають виконувати функції еквіваленту вартості, засобу платежу, засобу нагромадження.

Інфляція із споживчого сектора активно поширюється на інші галузі народного господарства. Такий тип інфляції називається “інфляцією попиту”.

В Україні нерозвиненість ринкових структур, монополізм виробників веде до безперервного росту цін на продукцію в багатьох галузях. Використання продукції одних галузей іншими у якості сировини і матеріалів спричиняє ріст витрат, скорочує прибуток і робить невигідним виробництво при поточному рівні цін і попиті. Для стимулювання виробництва державі необхідно розширяти попит на гроші і створювати умови для росту цін через збільшення грошової маси, тобто через підвищення доходів споживачів. Саме у цьому полягає сутність інфляції витрат.

Інфляція витрат поширюється значно повільніше, ніж інфляція попиту, але і боротися з нею набагато складніше, так як це пов’язано із формуванням ринкових елементів і структурною перебудовою виробництва. Причиною інфляції витрат є випереджальний ріст цін на ресурси (вугілля, нафту, газ, нафтопродукти і т.д.) порівняно з цінами на споживчі товари.

Таким чином, головні фактори інфляції – як інфляції попиту, так інфляції витрат, – виникають на виробництві. Дійсно, при інфляції попиту зміни в рівні цін пов’язані з надлишковим попитом. Тоді покупці можуть купити більше товарів, ніж виробляє суспільство, тобто виробництво не спроможне збільшити обсяг товарів і послуг через обмеженість виробничих потужностей. Тому надлишковий попит провокує ріст цін.

Проте виникають ситуації, за умов яких рівень цін росте, але попит не є надлишковим. Така інфляція пов’язана зі змінами витрат і пропозиції товарів на ринку. Ріст цін при інфляції витрат зумовлюється факторами, що підвищують витрати на одиницю продукції, тобто середні витрати. Ці витрати обчислюються методом розподілу загальних витрат на обсяг продукції.

Ріст витрат на одиницю продукції при діючому рівні цін зменшує прибуток, а також обсяг виробництва і пропозиції. Скорочення пропозиції веде до росту цін.

У реальному житті досить складно виокремити один тип інфляції від іншого. Так, якщо витрати на енергоресурси різко зросли, то у результаті - інфляція попиту. Ріст цін веде і до підвищення вартості матеріальних ресурсів, і підвищення заробітної плати, що, у свою чергу, збільшує витрати і ціни на кінцеву продукцію. Незважаючи на те, що спочатку була інфляція попиту, для багатьох підприємств вона перетворилася на інфляцію витрат.

Інфляція попиту й інфляція витрат мають ще одне істотне розходження. Інфляція попиту продовжується до тих пір, поки є надмірні витрати, тобто циркулює надлишкова грошова маса. Інфляція витрат сама себе компенсує. Це відбувається так: у результаті скорочення пропозиції обсяг виробництва і зайнятості падає, що обмежує ріст витрат, тобто інфляція витрат веде до спаду виробництва та стримує подальше підвищення витрат.

Рівень інфляції вимірюється за допомогою таких показників:

• індексів цін і купівельної спроможності національної валюти;

• темпів інфляції, індексів заробітної плати і реальних доходів населення.

Для визначення інфляції і динаміки цін використовується агрегатний індекс цін – індекс Пааше (за прізвищем німецького статистика Г. Пааше) (1.3):

,

(1.3)

де J_p – агрегатний індекс цін;

p₀ – ціна товару в базисному періоді;

p₁– ціна товару в звітному періоді;

q₁ – реалізація товару у звітному періоді в натуральних одиницях.

При проведенні розрахунків складно врахувати кожен товар індивідуально. Тому для визначення індексів цін використовують стандартизований набір товарів (так званий “споживчий кошик”). Органи статистики періодично реєструють ціни, за якими розраховують індекси цін. До цін статистичного обліку відносяться поточні, середні, порівняні й незмінні ціни. Такі ціни дозволяють виявляти цінові тенденції, контролювати й аналізувати вартісні показники.

Соціально-економічні наслідки інфляції:

1. Відбувається додатковий перерозподіл доходів на користь високозабезпечених верств населення.

2. Найбільші втрати несе населення з фіксованими доходами.

3. Програють кредитори, які видають кредити на тривалі строки без зміни відсоткової ставки.

4. Держава, власники капіталів перекладають економічні проблеми на населення.

5. Господарська діяльність набуває спекулятивного характеру.

6. Відбувається знецінення заощаджень, оборотних коштів і згортання кредитів з одного боку, а з іншого - зростає потреба в коштах.

7. Ціни перестають виконувати свої функції – не піддаються належному контролю, обліку і прогнозуванню.

Основним інструментом подолання інфляції є нарощування виробництва, його стабілізація, що є неможливим без пожвавлення інвестиційної діяльності. Іншим напрямом антиінфляційної політики є послідовне обмеження грошової емісії у поєднанні з проведенням структурної перебудови економіки, а також із упорядкуванням бюджету і заходами прямого регулювання цін.