Запрошення до чаю

"Запрошення до чаю" як форма групової діяльності учнів з'явилася у виховній практиці тоді, коли сам процес чаювання в колі друзів став проблематичним внаслідок частих матеріальних складнощів у сім'ях школярів. Парадоксально: як тільки зменшилися можливості запросити товаришів на чай, народилося поняття "запрошення до чаю"; як тільки зник кондитерський сенс, форма, яка зберегла і яма себе, наповнилася новим змістом.

У "запрошенні до чаю" багато символічного. По-перше, чайний кухоль, який передається з рук в руки: кого з присутніх ти зараз хотів би запросити на чай? По-друге, алгоритм поведінки: кого саме запросиш, про що б з ним ти хотів поговорити (що йому скажеш?, що хотів би почути у відповідь?) По-третє, момент частування чаєм як символ симпатії, поваги, прояву позитивних якостей для спілкування і момент Прийняття цього обраним партнером як вдячність за Інтерес до своєї особи. По-четверте, йдеться не про частування і солодощі, а лише про спілкування під Ніс зустрічі, яке і є головною метою чаювання. По-п'яте, музичний супровід відображає особливий душевний настрій того, хто запрошує.

Це схоже на гру, але це не гра. Це своєрідна Медитація-роздум. Це схоже на вільне спілкування, але тут керуємося алгоритмом. До того ж, назване учора "запрошенням до чаю", переростає сьогодні в щось нове: "запрошення в подорож", "запрошення до Спільної праці", "запрошення в театр". А можливо, залишиться лише "запрошую"?

Тут багато психологічного: вибір відбувається на очах групи - необхідно чітко усвідомлювати мотиви і надати їм відповідну вербальну форму; необхідно пластично виконувати необхідне і не потрапити в незручне становище. Тут є серія етичних моментів: не можна нікого ображати, коли здійснюється вибір, не можна грубо оголошувати запрошення, слід продумати форму звертання. Ведучий може надати допомогу, але вона повинна бути тактовною. Тонке корегування поведінки учнів педагогом повинно бути делікатним і майже непомітним для дітей. Зробити це неважко, оскільки діти основну увагу у цей момент зосереджують на особистому виборі, а слова ведучого сприймають як другорядний план дії. і корегувати можна і сам вибір: якщо ведучи наприклад, скаже: "Ти не забув, що у нас крім хлопчиків, є ще і дівчатка?" - таке зауваження відкриває для хлопчика нові можливості для вибору.

"Запрошення до чаю" - це ритуал, яком притаманна велика сила гуманізації психологічні атмосфери, пом'якшення відносин, психологічної розкутості дітей.

Найважливішою умовою для успішної проведення цієї форми роботи є правильно обраний тон і стиль поведінки ведучого. Тон м'який доброзичливий, веселий, упевнений і спокійний. Стиль поведінки елегантний, простий і привабливий сприятимуть ефективній реалізації заходу.

Дискусійні гойдалки

Суть цієї цікавої форми - в імітації гойдалок: два партнери, по черзі штовхаючи дошку, розхитують гойдалку; чим сильніший є поштовх, тим вищою амплітуда. Партнерами стають дві групи дітей розташованих одна проти одної. Після того, як питання запропоноване для обговорення, групи по черзі висловлюють думки з приводу - даного питання - гойдалки розпочинають свій рух.

Схвалюючи, корегуючи, спрямовуючи, уточнюючи висловлювання дітей, ведучий підтримує хід дискусійних гойдалок доти, доки не зрозуміє, що сили дітей вичерпано. Він зупиняє гойдалку: "довго гойдатися не варто - голова піде обертом!" - і підводить підсумок дискусії.

Ведучий задає ритм розмови, підтримує ігровий елемент, іноді коментує хід дискусії, заохочуючи учасників. Він же сприяє збереженню "високої позиції", стежить, щоб рух гойдалки не зупинявся, а підіймався до обміркованості суті явищ життя.

Предметом обговорення на "дискусійних гойдалках" може бути все, що оточує учня, цікавить його, що трапляється з ним: канікули, книга, тварини, батьки, уроки, музика, а також бійка, сварка, лайка, приниження.

Перші "дискусійні гойдалки " можуть мати заздалегідь обумовлені правила поведінки, зокрема: правило одного голосу, правило плюралізму, правило делікатності тощо. Далі правила не оголошуються, оскільки форма поведінки вже засвоєна і стала традиційною, перетворившись у звичайну поведінку.

Тривалість "дискусійних гойдалок" залежить від віку дітей, їх інтелектуальної підготовленості та наявності у них досвіду колективних роздумів. Учні 5-6 класів активні під час "дискусійних гойдалок", але їх "поштовхи" короткі і слабкі: вони висловлюють думки які неповні й нечітко сформульовані, неквапливі і не прагнуть що-небудь говорити ("підштовхувати дошку"), та разом з тим їх думки цікаві, глибокі, непередбачувані, а тому гойдалки злітають високо і польоти їх тривалі.

Тематичне поле цієї групової діяльності безмежне: можуть обговорюватися також ситуативні поняття, проблемні питання, конфліктні колізії, філософські категорії, емоційні відносини. Діти, яким сподобалася подібна форма роботи, можуть пропонувати свої питання для обговорення, а іноді "дискусійні гойдалки " можуть виникати й спонтанно. Це може мати такий вигляд. "Нехай всі скажуть, що вони вважають з цього приводу!" - заявляє ведучий. При цьому можливі партнери "праворуч", щось стверджують, а партнери ліворуч" - заперечують. Наприклад, "Я не боюся говорити правду, тому що..." починає одна сторона - "А я боюся говорити правду тому, що..." - відповідає інша.

"Дискусійні гойдалки" - ефективний спосіб для розв'язання групових конфліктів методом аналізу: ігрова форма знімає психологічну напругу представляє супротивника конфлікту в гідній позиції.