12.2. Вільні економічні зони

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, право­вих. Одним із них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

• спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

• концесії (глава 40, статті 406-410);

• виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

• прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

• санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст.413;

• спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

• території пріоритетного розвитку (ст. 415);

• режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - ВЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку (ТПР).

Згідно з рішеннями Кіотської конференції (1973 р.), під вільною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Згідно із законодавством України (ГК України ч. 1 ст. 401) спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно-фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) – правова категорія, що широко використовується інститутами Міжнародної організації праці, Центром ООН щодо транснаціональних корпорацій, Всесвітньою асоціацією вільних економічних зон, документами Євросоюзу. У світовій практиці ВЕЗ розглядаються за формами, які відображають їх специфічну модифікацію, своєрідність тієї чи іншої країни.

Головні завдання, що вирішуються при функціонуванні ВЕЗ:

економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої базі, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва; 3) посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всім суб'єктам господарювання ВЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні: 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, - задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні: 1) залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Отже, серед стратегічних напрямів створення і функціонування ВЕЗ в Україні, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного та інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.

При створенні вільних економічних зон враховуються певні фактори розміщення: – місцезнаходження ВЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;

• наявність достатнього ресурсного потенціалу (природнокліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

• забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;

• розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;

• відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

• територіальна обмеженість ВЕЗ;

• строковість ВЕЗ;

• юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон про конкретну ВЕЗ;

• мета створення ВЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

• спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасниками господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

• спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може містити пільгові митні, податкові, валютно-фінансові та інші умови підприємництва;

• здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

При створенні ВЕЗ передбачається:

1. Прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, зберіганні і модернізації існуючих і утворенні нових робочих місць, росту рівня зайнятості населення та його доходів тощо;

2. Опосередкований (непрямий) ефект як наслідок активізації підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові господарства регіону розташування ВЕЗ.

В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-правових умов діяльності можуть створюватися наступні ВЕЗ.

Зовнішньоторговельна зона – частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Створюються за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексна виробнича зона – частина державної території, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини і переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких – розвиток імпортозамінних виробництв.

Науково-технічна зона – ВЕЗ, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційна зона – створюється в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхова (офшорна) зона – це зона, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їх підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зона прикордонної торгівлі – частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»).

На території України діють такі вільні економічні зони: 1) "Азов" (м. Маріуполь)

2) "Донецьк"

3) "Закарпаття"

4) "Інтерпорт Ковель" (Волинська область)

5) "Курортополіс Трускавець" (Львівська область)

6) "Миколаїв" (Миколаївська область)

7) "Порто-франко" (м. Одеса)

8) "Порт Крим" (Автономна Республіка Крим)

9) "Рені" (Одеська область)

10) "Сиваш" (Автономна Республіка Крим)

11) "Славутич" (Київська область)

12) "Яворів" Львівська область

 Вільні економічні зони, які створюються та діють в Україні, регулюються Законом України "Про загальні засади створення i функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

Крім того, по кожні ВЕЗ чи ТПР Верховною Радою України приймається окремий закон, в якому визначається статус, територія, пільги тощо. У цілому, законодавчо-нормативна база по ВЕЗ і ТПР відповідає цілям кожної зони та міжнародним вимогам і стандартам.

З метою залучення інвестицій практично по кожній ВЕЗ чи ТПР законодавчо передбачено цілий ряд податкових та інших пільг. Типовими для більшості ВЕЗ i ТПР є податкові та митні пільги щодо: ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток, плати за землю та акцизного податку.

Основними передумовами створення та ефективного функціонування ВЕЗ в Україні є вигідне географічне розташування нашої держави, розвиненість її зовнішньоекономічних зв’язків, наявність природно-кліматичних умов, значних трудових та природних ресурсів, відповідного науково-технічного потенціалу і транспортної інфраструктури.

За даними Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції в Україні зареєстровано 12 ВЕЗ і 72 ТПР. Загальна територія, на яку поширюється режим ВЕЗ та ТПР - 6360 тис.га, або 10,5 % території України. Кількість областей України, на які поширюються режим ВЕЗ та ТПР – 12 областей та Автономна республіка Крим. Кількість районів України, на які поширюються режими ВЕЗ та ТПР - 41. Кількість міст України, на які поширюються режими ВЕЗ та ТПР - 58.