1. За сумарним обсягом і характером привілей, які надаються клієнтам

1.1. Країни з невеликим населенням і малою земельною площею (міні-держави). У цих країнах відсутній податок на прибуток для іноземних „пільгових” компаній; у більшості випадків відсутні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Гібралтар, Панама, о-в Мен, Багамські о-ви тощо).

1.2. Юрисдикції, що мають статус респектабельних держав: стягується помірний податок на прибуток; є численні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія).

2. За специфікою різноманітних переваг для різних категорій платників податків – це країни і території, які

2.1. Не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра, Багамські о-ви).

2.2. Оподатковують тільки доход, одержаний в цій країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг).

2.3. В яких одержаний там доход не обкладається податком, проте обкладається доход, одержаний з-за кордону (Монако).

2.4. Обкладається доход, одержаний з-за кордону, але податкові ставки досить низькі – нижче 1% (о-ви Гернсі, Джерсі, Шарп).

2.5. Оподатковують накопичене багатство (матеріальні цінності), а не поточний доход (Уругвай).

2.6. В яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб (Ірландія, Монако, Багамські та Бермудські о-ви, о-в Святого Варфоломія).

Створюючи офшорну зону, держава переслідує стратегічні цілі, які доцільно буде об’єднати в такі групи:

• економічні;

• соціальні;

• науково-технічні.

Економічні цілі передбачають залучення іноземних інвестицій, зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.

Соціальні цілі передбачають прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної території в її складі, підвищення зайнятості і рівня доходів населення, створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів.

Науково-технічні цілі переслідують впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у галузі засобів зв’язку і банківських операцій.

Із зазначеного вище стає зрозумілим, що офшорні зони надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки, але водночас вони є зручним полем діяльності для аферистів та шахраїв. Використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти. Офшорні зони є інструментом для "відмивання" грошей і фінансування злочинної діяльності, в тому числі тероризму. За оцінками Міжнародного валютного фонду, світовий обсяг "відмивання" грошей становить від 2 до 5% ВВП, тобто близько 1 трлн дол. США на рік. Незаконна торгівля зброєю, наркотиками, контрабанда дають величезні прибутки, але, як правило, у вигляді готівки. Для використання цих грошей необхідна "легалізація" доходів, тобто надання їм статусу законних. Для цього гроші обертають у безготівкову форму, потім вони проходять розроблену фінансову схему, після чого повертаються в легальну економіку. Такі схеми не слід плутати з фінансовими схемами податкового планування, які можуть мати цілком законний характер.

Боротьбу зі злочинним використанням офшорів та відмиванням грошей здійснюють такі міжнародні організації, як FATF та ОЕСD. Перша організація була створена у 1989 р. на зустрічі "великої сімки" в Парижі. Вона отримала назву Групи фінансової протидії "відмиванню" грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering - FATF). Друга організація - Організація економічного співробітництва та розвитку, яка об'єднує країни-однодумців для боротьби з корупцією та фінансовими махінаціями. Крім цього, було створено кілька подібних регіональних груп, що об'єднують країни Карибського регіону, Азії, Європи, південної Африки.

Явище офшорів в Україні існує вже понад 10 років, хоча в податковому законодавстві цей термін з'явився лише у 1997 р. в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Кабінет Міністрів України щорічно затверджує перелік офшорних зон.

В Україні розвиток офшорного бізнесу стимулює комплекс чинників: вага податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом.

Для виявлення сумнівних фінансових операцій, а також для протидії відмиванню (“легалізації”) доходів, отриманих злочинним шляхом, Департаментом боротьби з відмиванням таких доходів постійно проводиться аналіз зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання, у тому числі з використанням офшорних зон.

Таки чином можна стверджувати, що основним стимулом господарюючих суб’єктів для активного пошуку засобів планування та мінімізації податків є жорстке податкове законодавство країни. В країнах західної Європи для цього широко практикують створення офшорних зон. Останні є різновидом вільних економічних зон, характерними особливостями яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської та комерційної таємниці, лояльності державного регулювання. Як свідчать оцінки спеціалістів, сьогодні майже половина світових капіталів проходить через офшорні території.

Проте, не зважаючи на те, що дане економічне явище виникло досить недавно (друга половина ХХ ст.), офшори стали інструментом “відмивання” грошей, фінансування злочинної діяльності та сприяють розвитку нечесної податкової конкуренції. Крім того дане явище сприяє формуванню негативного корпоративного іміджу господарюючих суб’єктів, які використовують офшорні компанії в процесі своєї діяльності. У подальшому це знаходить прояв у недовірі з боку державної влади, у труднощах при одержанні кредитів і пошуку ділових партнерів.