Тема 12. Території пільгового оподаткування

План

1. Офшорні центри.

2. Вільні економічні зони.

3. Території пріоритетного розвитку.

12.1. Офшорні центри

Офшорними (англ."offshore" - "поза берегом") зонами називають країни (території) з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певним рівнем банківської та комерційної секретності, мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти. Крім того більшість офшорних зон має досить прості вимоги по ліцензуванню і регулюванню фінансових компаній і інших фірм. Тобто офшорні центри – це території, на яких досить низький рівень податків та діють податкові пільги, які відсутні в інших місцях

У сучасній літературі і діловому обороті поряд з терміном "офшорна зона" використовується поняття "податкова гавань", "податковий рай", «податковий оазис», податковий схов», «прибережний фінансовий центр».

Особливістю офшорної юрисдикції є розширення пільгового режиму винятково на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найбільш важливо, забезпечення ефективного режиму фінансової конфіденційності.

Основними ознаками у визначенні офшорних зон є:

- низька або нульова податкова ставка на всі або окремі категорії прибутку;

- політична й економічна стабільність;

- гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці; - відсутність валютних обмежень;

- сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій;

- зручна правова система;

- виконання індивідуальних потреб інвесторів:

• відносно низькі адміністративні витрати;

• добра робота перекладачів;

• послуги професійних радників;

• сприятливі умови стягнення податків;

• можливість придбання статусу іноземця;

• можливість купівлі нерухомості;

• низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу і членів їхніх родин;

- депонований в офшорі капітал призначений для інвестування в високоприбуткові галузі з низьким рівнем оподаткування;

- низькі податки або їх відсутність.

При використанні офшорного інструменту першочерговим питанням, яке постає перед бізнесменом, є вибір країни реєстрації. Цей вибір має ґрунтуватись, перш за все, на аналізі законодавства кожної офшорної зони, що має свої особливості та переваги щодо певного типу компаній та видів діяльності. Всі офшорні зони (країни офшору) діляться на три основні категорії:

1. Класична офшорна зона. До неї відносять країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування. У багатьох класичних офшорах вимоги до ведення фінансової звітності і надання документів в органи влади або повністю відсутні, або зведені до мінімуму (до таких класичних офшорних зон відносяться, наприклад, Панама, Багами, Британські Віргінські острови і деякі інші).

2. Зона низького оподаткування. Містить країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. Фінансова звітність для компаній, зареєстрованих в таких офшорних зонах, є обов’язковою. До таких країн, зокрема, відноситься Угорщина.

3. Деякі цілком респектабельні держави, які створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування: реєстрація офшорних компаній в країнах і адміністративних одиницях даної групи офшорних зон обумовлена тим, що завдяки деяким особливостям їх законодавства і побудові грамотних фінансових схем, можна звести до мінімуму податки на діяльність компанії. Наприклад, фінансова або холдингова діяльність голландської компанії, яка ведеться за межами Нідерландів, оподатковується по ставці менше 1%. Проте це не відміняє необхідності ведення бухгалтерського обліку для таких офшорних компаній. З найбільш популярних офшорних зон третьої групи можна відзначити Ірландію, Швейцарію, Австрію, Ліхтенштейн.

Можна навести класифікацію офшорних юрисдикцій і за такими ознаками: