10. Види доплат, надбавок та преміювання працівників

Доплата являє собою виплату, що носить компенсаційний характер, оскільки її призначають у тому випадку , коли працівник перебував у стані підвищеної інтенсивності праці, наприклад, працював у святкові та вихідні дні, у вечірні зміни або поєднував свою діяльність з роботою іншого співробітника.

Надбавка характеризується як виплата співробітнику, коли роботодавець прагне простимулювати людини для подальшого особистісного росту і розвитку. Надбавка виплачується, наприклад, за безперервність трудової діяльності, наявність якої-небудь наукового ступеня або вислугу років.

Так , якщо співробітник виконує обов’язки , які не передбачені трудовим договором, наприклад, поєднання декількох посад, або працює понаднормово ( в свята або вихідні дні, у вечірній або нічний час), то, згідно законодавству, роботодавець зобов’язаний зробити йому доплату грошових коштів, тим самим компенсуючи витрачений час або складність роботи. Також доплата повинна бути проведена, якщо працівник трудиться у шкідливих або небезпечних умовах або якщо роботодавець вирішив перевести співробітника на більш низькооплачувану посаду.

Надбавка виплачується, коли роботодавець бажає відзначити досягнення свого співробітника (знання іноземної мови , високий рівень кваліфікації, професійну майстерність) і простимулювати його до подальших дій. Надбавки носять необов’язковий характер і передбачають свободу дій з боку керівника .

Особливості преміювання працівників

Преміювання — грошове або інше матеріальне заохочення в нагороду за працю або особливий вчинок чи дію, та ін.

На окремих підприємствах залежно від конкретних виробничих і організаційно-технічних умов розробляється щорічне преміальне положення, яке узгоджується з профспілковим комітетом і включається до колективного договору. В умовах нестабільної роботи підприємств протягом року можуть змінюватися деякі параметри преміальної системи, що має бути передбачено в колективному договорі за спільним рішенням сторін, які його уклали.

Розрізняють індивідуальне та колективне преміювання робітників.

Умовами преміювання робітників (бригад, цехів, дільниць) є:

- виконання (перевиконання) особистих (бригадних) планів, нормованих завдань, технічно обґрунтованих норм;

- підвищення продуктивності праці, зниження трудомісткості випуску продукції;

- підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;

- бездефектне виготовлення продукції, економія пального, енергії, сировини, матеріалів, зменшення браку тощо.

Під час преміювання за кількісні показники обов'язково спід ураховувати якість вироблюваної продукції (виконуваних робіт), і навпаки, преміювання за якісні показники не може здійснюватися без урахування виконання норм виробітку, завдань виробничого плану дільницями, змінами або цехами тощо.

№11 Організація оплати праці водіїв на міжнародних перевезеннях

Розмір зарплати водія залежить від обраної форми оплати його праці. Відповідно до ст. 2 Закону України від 24.03.1995 р. №108/95-ВР «Про оплату праці» заробітна плата може встановлюватися як у вигляді тарифних ставок (окладів), так і у вигляді відрядних розцінок, на розсуд працедавця, але, зрозуміло, за погодженням із працівником. При оплаті праці у вигляді тарифної ставки (окладу) працівникові оплачується фактично відпрацьований час. При оплаті праці у вигляді відрядних розцінок оплачується кількість виконаних завдань. У наказах про прийняття на роботу є посилання на оплату праці згідно зі штатним розписом підприємства. Тобто форма оплата праці за посадою «водій», яка буде встановлена під час прийняття його на роботу, має бути передбачена також і штатним розписом.

Зміна форми оплати праці водія є істотною зміною умов праці. Відповідно до ст. 32 КЗпП України водія потрібно буде попередити про таку зміну за два місяці. При організації і оплаті праці водія також слід керуватися Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Мінтрансу України від 07.06.2010 р. №340.

Якщо для водія встановлена почасова форма оплати праці, то водієві потрібно буде оплачувати відпрацьований ним час, а не кількість або тривалість виконаних ним поїздок. Якщо працівник вийшов на роботу, а роботодавець не доручає йому виконання завдань, на розмір почасової оплати праці працівника це не впливає. Фактично відпрацьованим водієм часом вважаються години, проставлені у табелі обліку робочого часу (див. лист Мінпраці від 23.01.2009 р. №57/13/84-09, «ДК» №11/2009). Варто звернути увагу, що до оплачуваного робочого часу водія вантажного автомобіля включаються (п. 2.1 Положення №340):

1) змінний період керування автомобілем;

2) підготовчо-завершальний період;

3) час простоїв не з вини водія;

4) час простоїв у пунктах навантаження та розвантаження вантажів;

5) час медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;

6) час проведення робіт з усунення технічних несправностей автомобіля на маршруті (у рейсі);

7) час охорони автомобіля з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих чи проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень;

8) половина часу, передбаченого завданням на рейс міжміського сполучення при роботі двох водіїв на транспортному засобі, обладнаному спальним місцем;

9) інший час, прямо встановлений законодавством України.

Нормальна тривалість робочого тижня водія не повинна перевищувати 40 робочих годин, з особливостями, встановленими п. 2.2 Положення №340, залежно від графіка водія. А графік виходів на роботу водія може бути різноманітним: від п'ятиденного восьмигодинного робочого тижня до підсумованого обліку робочого часу — у разі якщо встановити чіткий графік виходів на роботу неможливо (але з дотриманням 40-годинної норми робочого часу). Варто звернути увагу, що для водіїв вантажного автомобіля організація ненормованого робочого дня Положенням №340 не передбачена. Отже, всі години роботи, відпрацьовані понад норму робочого часу, вважаються понаднормовими й оплачуються за ст. 106 КЗпП у подвійному розмірі. Такі наднормові години не можуть перевищувати 4 годин протягом 2 днів або 120 годин на рік, крім випадків, коли водій працюватиме понаднормово при технічній несправності автомобіля, під час зупинки транспорту в рейсі або за несприятливих погодних умов. Крім того, водій має право на обідню перерву у розмірі робочого часу, встановленого розділом IV Положення №340.

Що ж до оплати праці водія в нічний час (період доби з 10 години вечора до 6 години ранку), то така оплата здійснюється відповідно до ст. 108 КЗпП: у підвищеному розмірі, встановленому трудовим, колективним або галузевим договором (угодою), але доплата за роботу вночі має бути не нижчою від 20% тарифної ставки (окладу) за кожну відпрацьовану годину. Зверніть увагу також на те, що тривалість роботи (зміни) водія у нічний час скорочується на одну годину (ст. 54 КЗпП).

У разі якщо водій здійснюватиме іноді міжміські перевезення, на цей період йому потрібно буде оформити відрядження зі всіма гарантіями, передбаченими ст. 121 КЗпП: середньою зарплатою, добовими, витратами на проживання та компенсацією понесених у зв'язку з виконанням завдання витрат. Якщо ж водій постійно здійснюватиме міжміські поїздки, то його робота вимагатиме надання йому не добових, а польового забезпечення (та інших гарантій), у порядку, встановленому Постановою КМУ від 31.03.99 р. №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер»

№ 12 Попередній розрахунок заробітної плати водіїв

Складність оплати праці водіїв полягає в тому, що час їхньої роботи можна умовно розділити на два види виконуваних ними робіт:

1) час, протягом якого водій не управляє автомобілем (не перебуває в дорозі), а здійснює підготовчо-заключні роботи (огляд автомобіля (перевірка тиску у шинах, наявності і рівня гальмової, охолоджувальної та іншої технічної рідини, роботи світлових сигналів та ін.) його підготовка до виїзду (прогрів двигуна, заправка паливно-мастильними матеріалами і т.д.), проходження водієм медичного огляду, оформлення дорожніх листів і документів на вантаж, а також огляд автомобіля і здійснення необхідних робіт для його постановки на стоянку після повернення до автотранспортного підприємства й ін.1);

2) час, протягом якого водій управляє автомобілем (перебуває в дорозі), який також можна розділити на:

а) вантажно-розвантажувальні роботи;

б) час керування навантаженим автомобілем;

в) час керування ненавантаженим автомобілем.

Крім цього, при здійсненні оплати праці водіїв необхідно враховувати категорію вантажу2, що перевозиться автомобілем, керованим конкретним водієм, і якість дорожнього покриття, по якому доводиться возити вантажі, а також конструктивні особливості автомобіля3.

Оскільки трудомісткість і складність робіт водія під час керування автомобілем і в той час, коли він автомобілем не керує, значно відрізняються, то це, природно, вимагає різної тарифікації праці. Різної тарифікації вимагає і час знаходження під вантажно-розвантажувальними роботами, і час керування автомобілем, що перебуває в дорозі. У зв’язку із цим для здійснення адекватної оплати праці водіїв розробляються та затверджуються норми часу і розцінки по кожному виду робіт, які повинен виконувати водій.

Наскільки складною і детально враховуючою кожний вид робіт водія буде така система норм і розцінок (відповідні норми часу і розцінки будуть визначені (розроблені та затверджені), по кожному виду робіт або вони будуть визначені по однорідних групах робіт) визначає підприємство, виходячи з вимог законодавства, галузевих вимог відповідних міністерств і відомств, галузевих угод із профспілками та вимог облікової політики самого підприємства.

На даний момент склалася практика поділу праці водіїв на три основних види та визначення за ними норм часу і розцінок.

Перший вид робіт - це підготовчо-заключні роботи. Оскільки обсяг підготовчо-заключних робіт у певній мері залежить від конструктивних особливостей автомобіля і його призначення, то і норма часу, що приділяється таким роботам, повинна їх враховувати. Затверджуються норми часу на підготовчо-заключні роботи окремим наказом керівника (зразок дивися нижче4) і можуть коригуватися на певний період у зв’язку із кліматичними особливостями (відхиленнями від норми), техногенними катастрофами тощо.

Другий вид робіт - це вантажно-розвантажувальні роботи. Норми часу на такі роботи прямо залежать від трьох умов:

1) вид автомобіля і його призначення;

2) вид вантажу;

3) спосіб навантаження і розвантаження.

З огляду на це і визначаються норми часу і розцінки, які також мають бути затверджені наказом керівника підприємства.

№ 13 Оплата за пробіг з вантажем та без вантажу (не нашёл)

№ 14 Доплати за простої оплата за час простою - якщо простій не з вини водія, то оплата за час простою здійснюється в розмірі 2/3 установленої тарифної ставки;

№ 15 Визначення фонду оплати праці по підприємству в цілому

Сума витрат на оплату праці передбачає розрахунок фонду оплати праці.

Фонд оплати праці (ФОП) — основний економічний показник з оплати праці, що широко використовується у господарській практиці, статистичній звітності, економічному аналізі.

Він охоплює:

— фонд основної заробітної плати;

— фонд додаткової заробітної плати персоналу підприємства;

— інші заохочувальні та компенсаційні виплати, крім тих які законодавчо не належать до ФОП (наприклад, допомога з тимчасової непрацездатності, вихідна допомога тощо).

Фонд основної заробітної плати — це заробітна плата, нарахована за виконану роботу (відпрацьований час) за відрядними розцінками, тарифними ставками, посадовими окладами, у тому числі преміальні доплати робітникам за перевиконання норм виробітку (крім одноразових премій), доплати за роботу в нічний час, у понаднормовий час, оплати простоїв не з вини робітників.

Фонд додаткової заробітної плати — це виплати, пов'язані з надбавками і доплатами, які передбачені чинним законодавством, а також оплата передбачених законодавством щорічних і додаткових відпусток та робочого часу працівників, які залучаються до виконання державних або громадських обов'язків.

Фонд основної заробітної плати і фонд додаткової заробітної плати разом створюють загальний фонд заробітної плати підприємства.

До інших заохочувальних і компенсаційних виплат з ФОП належать винагороди за підсумками роботи за рік, суми наданих трудових і соціальних пільг працівникам, а також матеріальної допомоги.

Обчислення ФОП передбачає розрахунок фонду прямої заробітної плати та доплат у годинний, денний та щомісячний фонди заробітної плати.

Фонд прямої заробітної плати формується зі суми коштів, нарахованих працівникам-погодинникам відповідно до тарифних ставок та працівникам-відрядникам відповідно до індивідуальних та колективних відрядних розцінок.

Фонд прямої заробітної плати працівників основного виробництва можна розрахувати на основі інформації про обсяг виробничої програми та витрат із заробітної плати на виробництво (реалізацію) одиниці продукції.

Фонд прямої заробітної плати допоміжних працівників можна визначити аналогічно до ФОП основних робітників З урахуванням обсягу допоміжних робіт (метод прямого розрахунку) або чисельності працівників основного виробництва.

Суми доплат, надбавок, премій обчислюють відповідно до вимог чинного законодавства, положень про преміювання та з урахуванням фінансових можливостей зростання ФОП.

Розміри чергових і додаткових відпусток розраховують відповідно до показників фонду денної заробітної плати та середньої тривалості відпустки.

Розмір оплати часу виконання державних і громадських обов'язків визначається на основі середньогодинної заробітної плати і загальної кількості невиходів на роботу з цієї причини.

№ 16 Зміст планової калькуляції

Калькулювання за статтями витрат називається калькуляцією. На практиці можуть застосовуватись різні її види

Директивні (попередні) калькуляції в свою чергу поділяються на нормативні (стандартні), кошторисні та планові.

Нормативні (стандартні) калькуляції застосовуються з мстою встановлення допустимих витрат на виробництво продукції на основі науково обґрунтованих норм.

Планові калькуляції складаються на підставі виробничих норм і дозволяють визначити допустимий обсяг витрат на виробництво продукції виходячи з досягнутого рівня організації праці і управління, рівня техніки і технології виробництва, масштабів підприємства тощо.

Кошторисні калькуляції, зазвичай, складаються при отриманні замовлення на новий вид продукції, при виготовленні в нових чи змінених технічних умовах продукції попередніх випусків і при освоєнні нового виробництва (найчастіше застосовуються в будівельних організаціях, де представляють собою визначення ціни будівельної поодукціїї.

При нормативному методі обліку витрат на виробництво і калькулюванні собівартості продукції підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної документації на виробництві продукції (кресленням деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні нормативи витрат, нормативні калькуляції складаються за нормами, які діють в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло дане підприємство на певну дату, причому на різні дати величина її різна; планова - є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду. Тобто планова калькуляція, навпаки, будується на виріб в цілому.

Нормативні калькуляції використовуються для:

Ø визначення фактичної собівартості продукції шляхом алгебраїчного сумування нормативної собівартості та виявлених за звітний період норм та відхилень від них;

Ø виявлення результатів господарської діяльності цехів та дільниць;

Ø оцінки незавершеного виробництва та браку тощо.

Для визначення суми витрат у зв"язку зі зміною норм щомісячно складається відомість перерахунку залишків незавершеного виробництва за нормами, введеними з 1-го числа звітного місяця, в якій фіксується зміст кожного повідомлення про зміни норм: його номер, причина зміни, стара та нова величина нормативного витрачання тощо. Визначена сума витрат за змінами норм, як правило, повинна розподілятися між випуском товарної продукції та незавершеним виробництвом на кінець звітного місяця.

Нормативні калькуляції складаються на всі види виробів, які випускам підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів. При безцеховій структурі управління нормативні калькуляції розраховують по підприємству в цілому.

Для складання калькуляції собівартості використовують дані зведеного обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних відомостях по групах однорідних виробів і статтях витрат.У відомості обліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними статтями витрат, узагальнюються всі витрати, пов"язані з виготовленням однорідної групи виробів в цехах підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої продукції на діючі в звітному періоді норми витрат по кожній статті калькуляції.

№ 17 Норми витрат палива в транспортних засобах

Загальні положення

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі - підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватись для розроблення питомих норм витрат палива. Нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікаціях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні, та інші умови експлуатації. Нормування витрат моторних олив та мастил здійснюється пропорційно до витрат палива згідно з встановленими нормативами.

Види норм витрат палива і мастильних матеріалів

1.1 Для автомобілів встановлюються такі види норм витрат палива:

- базова лінійна норма на пробіг автомобіля - на 100 км;

- норма на виконання транспортної роботи (враховує додаткові витрати палива при русі автомобіля з вантажем)

- на 100 тонно-кілометрів (т•км);

- норма на одну тонну спорядженої маси Hg (враховує додаткові витрати палива при зміні спорядженої маси автомобіля, причепа або напівпричепа);

- норма на їздку з вантажем (враховує збільшення витрат палива, пов'язане з маневруванням та виконанням операцій завантаження і розвантаження)

- на одну їздку;

- норма на пробіг при виконанні спеціальної роботи - на 100 км;

- норма на роботу спеціального обладнання, встановленого на автомобілях, - на годину або на виконану операцію;

- базова норма на роботу автономного (незалежного) обігрівача - на одну годину його роботи.

1.2 Базова лінійна норма Hs встановлюється:

- для вантажних автомобілів (за винятком самоскидів) - у спорядженому стані;

- для легкових автомобілів і автобусів (повна маса яких не перевищує 3,5 т) та самоскидів - з половиною навантаження;

- для автобусів (повна маса яких перевищує 3,5 т) - з повним навантаженням (повною масою);

- для вантажопасажирських автомобілів - у спорядженому стані з половиною маси пасажирів

№ 18. Планування витрат палива з деталізацією за маршрутами

Витрати на пальне і мастильні матеріали мають найбільшу питому вагу (45—50%) у собівартості автотранспортних робіт. Планову потребу в паливі визначають: для роботи вантажних бортових автомобілів — з урахуванням їх планового пробігу, вантажообігу і норм його витрат залежно від марки машини на 100 км пробігу і на 100 ткм; для самоскидів — крім того, ще з урахуванням поїздок з вантажем і норм витрат на одну поїздку. Норми витрат палива встановлено в літрах, тому для переведення у вагові одиниці (кг) їх треба помножити на питому вагу пального (для бензину А-76 — 0,74). Під час роботи в зимовий час норми витрат палива підвищуються на 5—15%, а за несприятливих дорожніх умов, у період сезонного бездоріжжя і снігових заметів норми підвищуються до 35% на строк не більше трьох місяців. Ці надбавки до встановлених норм можуть бути враховані за досвідом минулих років. На внутрішньогаражні роз’їзди і технічні потреби передбачають додаткові витрати палива в розмірі 1% від загальних його витрат.

Для контролю за правильністю обчислення потреби в паливі й зниження трудомісткості цих розрахунків розробляють питомі норми його витрат на одиницю роботи (1 ткм, 1 т) з урахуванням конкретних умов підприємства.

Витрати мастильних матеріалів планують у відсотках від кількості основного палива. Для полегшення розрахунків грошових витрат на пальне і мастильні матеріали доцільно користуватись комплексними цінами 1 т основного палива, які включають вартість основного палива і відповідну йому вартість мастильних матеріалів (у цінах франко-господарство).

ЗМ 2.1