5. Концепція розвитку транспортно-дорожнього комплексу України

Концепція розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на період до 2020 року спрямована на посилення державної транспортної політики, яка необхідна для доповнення і коригування дій ринкових механізмів з метою забезпечення ефективного, відповідаючого суспільним інтересам формування транспортної системи держави та ринку транспортних послуг. Вона містить принципові спрямування стратегії розвитку і головних питань подальшого розвитку та сталого функціонування транспортно-дорожнього комплексу України до 2020 року з визначенням пріоритетів і першочергових завдань.

Положення Концепції відповідає загальній спрямованості здійснюваних в державі реформ і відображає специфіку транспорту та важливість державного регулювання транспортної діяльності.

Пріоритетне значення на перспективу надається економічним зрушенням в транспортній галузі і підвищенню їх результативності через розробку законодавчо-правової бази і удосконалення структури управління транспортною системою.

При сучасному стані транспортно-дорожнього комплексу економічні зрушення можуть дати багатий ефект тільки при значному підвищенні технічного рівня цієї галузі, для чого необхідні модернізація і оновлення транспортних засобів, виробничої бази всіх видів транспорту та дорожнього господарства.

Викладені в Концепції пріоритети і спрямованість розвитку сформульовані з врахуванням стану та місця кожного виду транспорту в рішенні загальнотранспортних завдань. їх реалізація потребує значних капітальних вкладень і повинна здійснюватись з урахуванням вимог економічної ефективності.

Реалізація стратегічних напрямків розвитку транспортно-дорожнього комплексу, перспективи інтеграції України в світове господарство та посилення транзитних функцій держави через інвестиційну політику передбачає державну участь у фінансуванні об'єктів транспортної галузі, які мають державну вагомість, підвищення інвестиційного потенціалу за рахунок інвестиційної активності транспортних підприємств та залучення інших джерел фінансування інвестиційних процесів. В умовах обмеженості інвестицій першочерговим завданням є приведення в нормативний стан усіх складових транспортної системи.

Положення цієї Концепції повинно бути основою при формуванні державної транспортної політики, удосконаленні нормативно-правової бази транспорту, розробці державних та регіональних цільових комплексних програм в частині розвитку видів транспорту, транспортної інфраструктури та дорожнього господарства та рішенні окремих транспортних та пов'язаних з транспортом проблем, підготовці урядових рішень з цих питань, а також програм соціально-економічного розвитку держави.

6. Міжнародні конвенції та угоди.

1. Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (Женева, 19 травня 1956 р.). Ця угода уніфікує умови договору МАП і документи на їх перевезення; визначає відповідальність відправника та перевізника; регулює порядок відносин між вантажовідправником, перевізником, вантажоодержувачем.

Сфера застосування: 1. Перевезення всіма видами авто транспорту; 2. Коли місце прийому і доставки знаходиться в різних країнах і обов’язково одна із сторін є учасником; 3. Перевезення вантажів країнами, коли транспортний засіб з вантажем виконує частину шляху морем, залізницею, або внутрішніми видами, повітряний.

Україна  приєдналась до Конвенції  1 липня 2006 року.  Конвенція  розділена на 8 розділів: 1 –й сфера застосування; 2-й  особи,  за яких перевізник є відповідальним; 3-й  укладання  і виконання договору; 4-й  відповідальність перевізника; 5-й  претензії та позови; 6-й  положення, які стосуються перевезення, що здійснюються послідовно декількома перевізниками;. 7-й недійсність умов, які суперечать Конвенції і 8-й розділ заключні положення.  Вона застосовується, до будь-якого договору  автомобільного перевезення вантажів транспортними  засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце  прийняття вантажу для перевезення і місце  для доставки, знаходяться  у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. У разі  відсутності  однієї  із названих умов застосування Конвенції (КДПВ)  виключається.  Відповідно до змісту конвенції транспортний засіб це – автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи, що відповідають ст.4 Конвенції про дорожній рух від 19.09.1949р.

Умови Конвенції не поширюються на перевезення:

- які здійснюються відповідно до міжнародних поштових конвенцій;

-  перевезень небіжчиків; 

-  перевезень обстановки  та  меблів при переїздах.

Конвенція КДПВ визначає застосування єдиного уніфікованого документа на перевезення (міжнародної товарно-траспортної накладної CMR, яка служить підтвердженням укладання договору на перевезення і прийняття вантажу перевізником).

2. Європейська угода про роботу екіпажем авто-траспортних засобів (1970р).

Ця угода застосовується на території кожної країни, яка прийняла конвенцію (Договірна сторона). 01.07.1970 року в Женеві було укладено Європейська угода щодо роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР). Цілі угоди: про підвищення безпеки дорожнього руху; про захист прав водіїв; е. створення однакових умов роботи і конкуренції для перевізників з різних країн. 7 вересня 2005 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про приєднання України до Європейської угоди про роботу екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», що набула чинності із 2 серпня 2006 року.

В угоді чітко прописано, що водієві-міжнароднику можна, а чого не можна. Скільки часу далекобійникові потрібно кожен день і кожну тиждень відпочивати, а скільки годин він може перебувати за кермом. А ще максимальна тижнева і двотижнева тривалість керування транспортним засобом. Щоб не було спокуси попрацювати понаднормово, ще одна вимога угоди ЄУТР передбачає заборону виплачувати водіям грошову винагороду як за пройдене відстань, так і за обсяг перевезеного вантажу, якщо таке заохочення ставить під загрозу безпеку дорожнього руху.

2. Європейська угода про перевезення небезпечних вантажів.

(накладна СМR, свідоцтво про допуск водія до небезпечних вантажів, допуск транспортного засобу до небезпечних вантажів, спеціальний дозвіл по території країни, де будуть перевозити небезпечний вантаж, письмова інструкція водіям та аварійна картка, узгоджений маршрут руху, поліс-угода про обов’язкове страхування відповідальності).

2. Угода про міжнародне перевезення продуктів, які швидко псуються та про спеціальні транспортні засоби, які призначені для їхнього перевезення.

Кожен продукт повинен відповідати вимогам, необхідно, щоб було перевірено ці вимоги, і було підтвердження (свідоцтво). Вантаж повинен мати спеціальну емблему.

2. Угода про міжнародні перевезення великогабаритних та важких вантажів.

Плата за проїзд спеціального транспортного засобу, загальна маса, навантаження на загальну вісь, габаритний розмір та відстань перевезення.

7.Конвенція про договір міжнародних дорожніх перевезень вантажівКонвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р.На відміну від інших магістральних видів транспорту, практична реалізація договірних відносин міжнародного характеру яких передбачає інваріантність застосування різних регламентуючих і регулюючих норм, правове регулювання міжнародних автотранспортних перевезень засноване практично на одній Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. Вона розроблена під егідою і в рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (КВТ ЄБК ООН). її дійсний текст опублікований ООН французькою і англійською мовами. Юристи-транспортники Конвенцію знають більше під абревіатурою CMR. Тому найчастіше цей міжнародний договір називають CMR Конвенцією.CMR Конвенція є основоположною нормою, що регламентує загальноприйняті, такі, котрі склалися головно в європейській практиці, правила та звичаї стосовно договору перевезення. Вона встановлює процедури, які використовують сторони договору міжнародного дорожнього перевезення вантажів у частині його укладання, виконання, розірвання, а також визначає відповідальність перевізника за невиконання або неналежне виконання ним умов договору. Мета Конвенції міститься в Преамбулі. Йдеться про те, що Конвенція розроблена для уніфікації умов, котрі регулюють договір міжнародного дорожнього (автомобільного) перевезення вантажу, зокрема, стосовно документів і відповідальності перевізника.КДПВ прий­ня­та з метою вне­сен­ня од­на­ко­вості в умови догово­ру міжна­род­но­го пе­ре­ве­зен­ня ван­тажів до­ро­га­ми і, зо­кре­ма, в умо­ви, що сто­су­ють­ся необхідних для таких пе­ре­ве­зень до­ку­ментів та відповідаль­ності перевізників.КДПВ за­сто­со­вується до вся­ко­го до­го­во­ру до­рож­ньо­го переве­зення ван­тажів за ви­на­го­ро­ду за до­по­мо­гою транс­порт­них засобів, якщо місце на­ван­та­жу­ван­ня ван­та­жу та місце до­став­ки, вка­зані в до­го­ворі, зна­хо­дять­ся на те­ри­торії двох різних країн, з яких що­найменше одна є учас­ни­цею Кон­венції. За­сто­су­ван­ня КДПВ не за­лежить від місця про­жи­ван­ня та національ­ності осіб, що укла­ли договір пе­ре­ве­зен­ня.Слід за­зна­чи­ти, що під транс­порт­ним за­со­ба­ми в КДПВ ро­зуміють ав­то­мобілі, ав­то­мобілі з напівпри­че­па­ми, при­че­пи і напівпри­че­пи.КДПВ не за­сто­со­вується до пе­ре­ве­зень, що здійс­ню­ють­ся згідно з міжна­род­ни­ми по­што­ви­ми кон­венціями, до пе­ре­ве­зень покійників, а також до пе­ре­ве­зень об­ста­нов­ки й меблів при пере­їздах.