3.Стан ринку міжнародних транспортних перевезень в Україні.

Необхідно відзначити, що в Україні обсяги перевезень поступово знижуються, тому що на цей час транспорт ще повністю не забезпечує потреби пасажирів та власників вантажу в перевезеннях. Це пов’язано з нестачею транспорт них засобів, неякісною і в значній мірі зношеною матеріальнотехнічною базою, незадовільною підготовкою вантажів до транспортування, недостатньою відповідальністю транспортних організацій за псування вантажів у дорозі, за їх збереження. Не в повній мірі використовуються потенційні можливості транспортного комплексу по розвитку експорту транспортних послуг.

На даний час в Україні розроблено і використовуються два напрямки контрейлерних перевезень, що, виходячи з геополітичних можливостей України, є недостатнім. Це обумовлено в основному політичними та організаційними аспектами. Політичні аспекти полягають у неузгодженості позицій країн, територією яких здійснюються перевезення. Організаційні аспекти полягають у складності розробки оптимальних маршрутів перевезення вантажів. Вже функціонують два маршрути контрейлерних перевезень: перший маршрут – Київ—Славкув («Ярослав») і другий – Київ—Санкт-Петербург («Вікінг»), який проходить територіями України, Білорусі й Литви.

Серед лідерів міжнародного автотранспортного бізнесу України можна виділити: ЗАТ «Київська виробнича компанія «Рапід»; ЗАТ «Транс Кінг»; компанії «Транс Пеле», «Орлан Транс Груп», «Камаз-Транс-Сервіс». Серед підприємств Західного регіону, які стабільно функціонують на ринку міжнародних вантажних автоперевезень, можна виділити: Укртранс – Львів; СП “Інтерлінія”; СВП “Арсенал”; “Волиньавтомотосервіс»; ЗАО “Эксімп”; СП “Стеллар – ЛТД”; “Діана Інтенаціональ ЛТД” та ін.

А також є КИЙ АВІА КАРҐО – українська транспортно-експедиторська компанія, яка здійснює міжнародні перевезення з доставки вантажів (міжнародні автомобільні перевезення, авіаперевезення вантажів і морські вантажоперевезення), по Україні та за її межами під митним контролем, а також надає комплекс логістичних послуг з складського сервісу та митного оформлення.

На міжнародних ринках перевезень – судноплавних, автомобільних та авіаційних компаній конкурентоспроможність вітчизняних перевізників втрачається. Частка вітчизняного морського флоту у відправленнях експортних і транзитних вантажів становить 8%, вітчизняних авіаперевізників у польотах на Європу – 20%, автомобільного пасажирського транспорту у міжнародному сполученні – 45%.

4. Основні напрямки розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України.

Формування зовнішнього сектору економіки України відбувається в умовах реструктуризації міжнародної економіки, суть якої полягає у формуванні на мегаекономічному рівні багатополярної системи суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Посилюється тенденція до створення й подальшого розвитку високо-інтегрованих економічних просторів, які об'єднують країни, близькі за географічним положенням, рівнем економічного та культурного розвитку.

Вирішення питання про входження до міжнародної економіки потребує від України чіткого визначення стратегічних і тактичних цілей зовнішньоекономічної політики. З огляду на економічну і політичну ситуацію, що склалася у світі, стратегічні цілі формування зовнішнього сектору економіки України визначаються як орієнтація країни на подальше багатовекторне співробітництво з країнами СНД, а також на європейські інтеграційні структури, які розвиваються на основі ЄС.

Таким чином, до першочергових завдань належать:

• посилення співробітництва в рамках СНД;

• набуття Україною членства в СОТ;

• набуття Україною членства в ЄС;

• ефективніше використання потенціалу взаємозв'язків України з розвиненими країнами світу;

• реструктуризація економічних взаємовідносин з країнами, що розвиваються;

• поглиблення співпраці з міжнародними фінансовими інституціями;

• регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку.

Посилення співробітництва в рамках СНД дасть змогу, з одного боку, зберегти і закріпити на перспективу ринки збуту в країнах пострадянського простору, з іншого — нарощувати експортний потенціал і отримувати ті види товарів і послуг, капіталу та робочої сили, в яких України відчуває потребу через обмеженість економічних ресурсів і відсутність конкурентних переваг у їх виробництві.

Російська Федерація є нашим найбільшим торговельним партнером, а Україна залишається одним із найбільших споживачів російських енергоносіїв, контролює наземні, морські та повітряні комунікації в життєво важливому для Росії південно-західному напрямку. Відповідно до національних інтересів та цілей України, її економічної безпеки пріоритетними напрямами стратегічного партнерства з Російською Федерацією в економічній сфері в наступному десятиріччі мають стати:

• співробітництво в енергетичній галузі (розвиток єдиної енергетичної системи, спільне використання нафтопереробних та інших виробництв паливно-енергетичних комплексів);

• науково-технічне та інноваційне співробітництво;

• розвиток транспортної мережі в Україні в інтересах обох держав;

• інвестиційне співробітництво, розвиток спільних виробничих структур, коопераційних та технологічних зв'язків;

• розвиток фондових ринків та процесів взаємоінвестування;

• взаємне розширення ринку трудових ресурсів тощо.

Україна зацікавлена в подальшій лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків і з іншими країнами - членами СНД. Визначальним напрямом співпраці з ними є формування зони вільної торгівлі, що сприяло б інтенсифікації господарських взаємовідносин, активному обміну капіталом, товарами, послугами, робочою силою.

Набуття Україною членства в СОТ розглядається як один із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, системний чинник розвитку національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності, лібералізації зовнішньої торгівлі, створення сприятливого середовища для залучення іноземних інвестицій. Членство України в СОТ є чітким шансом для держави, для української економіки завоювати нові ринки і підвищити конкурентоспроможність через якість товарів, додаткового споживача, додаткові технології. 

Набуття Україною членства в ЄС відповідає довгостроковим інтересам України і передбачає:

• проведення переговорного процесу та підписання угоди про асоціацію України та ЄС, які визначатимуть новий формат відносин і наближатиме країну до кінцевої мети - утворення передумов набуття повноправного членства в Євро-союзі;

• проведення переговорного процесу щодо створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, який передбачатиме функціонування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловій сфері, стабільні та недискримінаційні правові рамки, чітко визначені права власності, належну організацію прикордонної інфраструктури тощо;

• приведення законодавства України у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних сферах;

• виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Отримавши такий асоційований статус, Україна зможе бути краще інформованою про внутрішні перетворення у Євросоюзі, брати неформальну участь у переговорах стосовно питань загальноєвропейського масштабу і значення, отримати полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурсів ЄС;

• проведення переговорного процесу та створення митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;

• повне виконання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі.

Головне завдання української держави сьогодні - визначити нові напрями, форми, засоби та етапи реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація народного господарства країни має бути здійснена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх факторів для того, щоб, використавши існуючі та розкривши потенційні конкурентні переваги національної економіки, сприяти реалізації національних економічних інтересів, зростанню добробуту народу.