3. Особливості становлення освіти у післявоєнний час (кінець 40-х—50-ті роки)

Непрості випробування пройшла вітчизняна школа в роки Другої світової війни. З самого початку війни десятки тисяч вчи­телів і учнів старших класів добровільно пішли на фронт зі збро­єю в руках захищати Вітчизну.

В тяжких умовах воєнного часу почалася підготовка до почат­ку 1941/42 н.р. 1 вересня 1941 року почались заняття в районах України, які не були окуповані (деякі р-ни Донбасу, Одеса, Сева­стополь, деякі райони Чернігівської і Сумської областей). Учні шкіл України, які евакуювалися на схід, почали 1941/42 н.р. у шко­лах інших республік — Росії, Туркменії, Казахстану, Грузії.

23 січня 1942 року виходить Постанова Раднаркому СРСР «Про заходи по боротьбі з безпритульністю серед дітей». При обласних і кра- йових виконкомах створювались комісії для боротьби з безпритуль­ністю, прийомники і розподільники для дітей-сиріт і безпритуль­них, дитячі будинки. Для підлітків, які,в роки війни залишили на­вчання і пішли працювати, в 1943 році були створені вечірні школи.

З 1943 року було поновлено роботу шкіл в районах України, визволених від окупантів. 31 грудня 1943 року Раднарком УРСР прийняв постанову «Про організацію обліку дітей і підлітків віком 7Л_Г15років і про порядок контролю за виконанням закону про обов'яз­кове загальне навчання». З! вересня 1944 року на переважній біль­шості території України відновилась робота шкіл. У 1943/44 н.р. в Україні було 12 802 школи, в яких навчалось 1 770 179 учнів. З 1944/ 45 н.р. було запроваджено обов’язкове навчання дітей у школах, починаючи з семирічного віку, що сприяло ліквідації розриву між дошкільними установами і школою. У серпні 1943 року були при­йняті «Правила для учнів», в яких визначались їх обов’язки і прави­ла поведінки. З 1943/44 н.р. в школах було запроваджено цифрову п’ятибальну систему оцінки успішності та поведінки учнів.

21 червня 1944 року Раднарком СРСР прийняв постанову « Про заходи поліпшення якості навчання в школі», згідно з якою для уч­нів, які закінчили початкові і семирічні школи, вводились випускні екзамени, а також екзамени на атестат зрілості для тих учнів, які закінчили середню школу. Цією постановою також було запрова­джено нагородження випускників середньої школи золотими і сріб­ними медалями.

Після закінчення війни в Україні розпочалася відбудова народ­ного господарства, відновлення роботи загальноосвітньої школи. У 1949 році було запроваджено обов’язкове загальне семирічне на­вчання. У 1956 році був створений новий тип школи — школа-інтер- нат, куди приймались діти одиноких матерів, інвалідів, сироти.

Верховна Рада СРСР 24 грудня 1958 року прийняла закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток систе­ми освіти в СРСР». Законом запроваджувалась загальна обов’яз­кова восьмирічна освіта. Згідно з цим законом, встановлено нову систему шкільної освіти:

• загальна обов’язкова восьмирічна школа для дітей віком від

7. до 15—16 років;

• повна середня для підлітків і молоді 15— 18-річного віку (ден­ні середні школи, вечірні (змінні) й заочні середні школи працю­ючої молоді);

• школи-інтернати, спеціальні школи-інтернати для дітей з ва­дами фізичного і розумового розвитку;

• технікуми та інші середні і вищі навчальні заклади.

Головним в перебудові системи народної освіти було поєднан­ня навчання з продуктивною працею. З 15—16 років вся молодь повинна була включатися в посильну суспільно-корисну працю.