2. Освітньо-педагогічні ідеї і. Франка

Від смерті Т.Г. Шевченка ніхто з українських майстрів крас­ного письменства не добув собі більшого імені й ширшого розго­лосу на просторах Західної України, як Іван Франко. Зі сторінок своїх публіцистичних праць 1. Франко постає ще й як гіедагог- просвітитель. У багатьох своїх творах і виступах він гостро крити­кує сучасну йому систему освіти й виховання.

Народна освіта в Галичині вимагала наполегливої праці. Іван Франко разом з М. Павликом, О. Тарлецьким та іншими педаго­гами стали на шлях боротьби за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік існуючої освітньо-виховної системи він убачав у тому, що молоді люди виходили зі школи нездатними до праці на користь народу, «слугами теперішнього несправедливого ладу, п’явками народними». Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював свої погляди на мету й завдання народної осві­ти: піднести весь народ на таку височінь, на яку підносить люди­ну сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.

Свої головні переконання щодо спрямування освітньо-вихов­ного впливу І. Франко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими знаннями йшло в парі з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Недопустимою вважалась ним присутність у вихованні будь-яких релігійних, моральних чи суспільних пересудів. Виховання правди­вого, всесторонньо розвинутого й сильного покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, в якій очі дітей не повинні бути закриті на протилежні аргументи й докази. У протистоянні протилежних ідей відточуватиметься їх мислення.

Отже, зв’язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, шо здобу­то досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей — такі широкі завдання, що їх ставить Іван Фран­ко. За ці принципи він готовий боротися до останнього подиху.

_У_брошурі «Чого хоче галицька робітнича громада?» І. Франко пояснює, чого саме домагається робітничий рух в освітянських справах, у таких положеннях:

1. Громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління.

2. Освіта для всього народу.

3. Всебічний розвиток усіх здібностей учнів.

4. Відокремлення школи від церкви.

Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа — таким є освітній ідеал І. Франка.

У поглядах І. Франка на освіту найбільше місце займають його висловлювання про початкову (народну) школу. Блискуче викори­стовуючи статистичний матеріал, Г. Франко доводить мізерність кількості народних шкіл в Галичині проти кількості населення. В ін­ших статтях він відмічає, що ці школи дають не справжні знання, а лише «хвостики», «обрізки» знань, а іноді й зовсім одне «лушпин­ня», перетворюючи учня в машину, яка «бубнить регулярно... зада­ні уроки», тоді як насправді школи повинні давати учням широке коло знань про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, навчати дітей мисли­ти, прищеплювати їм високі моральні, естетичні і трудові якості.

Свої думки про середню й вищу освіту І. Франко висловив у ряді спеціальних статей (напр., «Середні школи в Галичині»), Зокрема, він бачить їх призначення в підготовці інтелігенції: з цих шкіл ма­ють виходити ті, «що згодом стають духовними провідниками на­роду». Тому ці школи заслуговують на значно більшу увагу, ніж їм приділяють. Він виступає проти однобічного класицизму, формалі­зму й схоластики, закликає перебудувати ці заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони «не були позорищем цілого образова- ного світу». Іван Франко наводить такі статистичні дані:

1. Одна середня школа в Галичині припадає переважно на 205 тисяч мешканців. У цьому відношенні Галичина стоїть на остан­ньому місці між усіма країнами Європи. Для існуючої кількості учнів у Галичині потрібно було б 42 середні школи замість діючих 29;

2. існуючі гімназії переповнені;

3. наш народ прагне до гімназій;

4. реальні школи в Галичині знаходяться в стані повної дегра­дації, упадку;

5. якщо в Галичині загальна сума учнів у порівнянні до насе­лення є значно меншою, ніж в інших країнах, то виною цього є тільки брак учбових закладів.

У середній освіті значне місце І. Франко відводив рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велика стаття «Кінечність реформи навчання української літератури в на­ших середніх школах». Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв’язок їх з життям, їх суспільну вартість.

І. Франко наполягає на необхідності реформи середніх і ви­щих учбових закладів, щоб вони були пов’язані з «дійсними умо­вами народного життя. І. Франко глибоко усвідомлював вирішальну роль учителя у початковій, середній та вищій школах.

Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І. Фран­ка займає співпраця з М.С. Грушевським: у HTLLI, у редакції ча­сопису «Літературно-Науковий Вісник» (Франко був фактичним редактором першого періоду існування JIHB), у лавах Національ­но-Демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала осно­вою всеукраїнського єднання.