Творчі завдання і реферати

1. Етнічні і родинні засади виховання М. Драгоманова.

2. Українознавство як основа поглядів М. Грушевського.

3. Концепція історичної освіти М. Грушевського.

4. Етнічні засади виховання у діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Які ознаки українства як етносу виділяє М. Грушевський?

2. Зміст національного виховання (за М. Драгомановим).

3. Взаємозв’язок між українознавством і ідеєю національного виховання, за М. Грушевським.

4. Окресліть зміст національного виховання у діяльності НТШ.

Тест

1. Перший шкільний закон на західноукраїнських землях да­тується:

а) 1774 роком; б) 1805 роком; в) 1832 роком.

2. Загальною тенденцією розвитку шкільництва в Галичині у другій половині XIX століття було:

а) зменшення кількості шкіл, що супроводжувалося значним змен­шенням грамотності серед населення; б) збільшення кількості шкіл, що супроводжувалося значним зростанням грамотності серед насе­лення; в) збільшення кількості шкіл, що супроводжувалося недо­статнім зростанням грамотності серед населення.

3. Першим культурно-освігнім товариством на Західній Украї­ні вважається:

а) «Галицько-Руська Матиця»; б) «Головна Руська Рада»; в) «То­вариство галицьких уніатських священиків».

4. Ініціатором заснування у Львові Товариства ім. Т. Шевчен­ка був:

а) Кониський; б) Грушевський; в) Франко.

5. Роль М. Грушевського у створенні Української Академії Наук визначається тим, що він:

а) був першим президентом УАН; б) об’єднав українські наукові сили в одне вогнище наукової теорії й практики; в) здійснював довго­літнє керівництво HTLU.

6. В основу виховання дітей М. Драгоманов пропонував покласти:

а) працю; б) мистецтво; в) кращі народні традиції.

Тема XV українська школа й педагогіка початку XX століття

1. Характеристика системи освіти в Україні на початку XX століття.

2. Освітньо-педагогічні погляди І. Франка.

3. Педагогічні ідеї Л. Українки.

4. Освітня й педагогічна діяльність Т. Лубенця.

Література

1. Історія української культури / Під ред. І. Крип’якевича. — Зшиток VII—IX. — K.: AT «Обереги», 1993.

2. Крип’якевич І.П. Історія України. — Львів: Світ, 1990.

3. Огієнко І. Історія української літературної мови. — K.: Либідь, 1995.

4. Кравець в.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. — Тер­нопіль, 1994.

5. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, o.A. Дубасенюк. — Жито­мир, 1999.

6. Любар о.О. Та ін. Історія української педагогіки / За ред. М.Г. Стельмахо- вича. — k.: ізмн, 2000.

7. Сбруєва A.A., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. — Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміни

Мережа «Просвіт», часопис «Літературно-Науковий Вісник», підручник «Древня історія східних народів», «Общеполезный за­дачник», український буквар Лубенця.

1. Характеристика системи освіти в Україні на початку XX століття

Початок XX століття був відмічений поворотними соціально- політичними подіями, що змінили культурно-освітній фон Укра­їни на користь української мови та української школи.

Царськими указами цього періоду разом з проголошенням сво­боди зборів друку, слова, спілок з’явилася реальна можливість від­родження національного шкільництва: у сфері науково-педагогіч- ній, суто організаційній, соціально-педагогічній і т.ін.

Починаючи з 1905 р. на території України з’являється мережа «Просвіт». Перше громадське культурно-освітнє товариство тако­го типу з’явилося у Львові ще у 1898 р. Вже за кілька років «Про­світи» заснувалися у Києві, Одесі, Катеринославі, Житомирі, Миколаєві та інших містах. Постійну підтримку громади «Про­світ» отримували з боку українських парламентських груп у Дер­жавній Думі Російської імперії; полеміка серед депутатів дає мож­ливість прослідкувати хід культурно-освітніх процесів на терито­рії України.

«Просвіти» ставили перед собою цілий ряд навчально-вихов­них завдань, серед яких головне — запитьноосвітня діяльність в най- ширших масах населення.

Основними завданнями діяльності «Просвіт» були визначені:

а) розгортання мережі початкових шкіл;

б) після початкова освіта (для тих, хто закінчив українську шко­лу, та тих, хто отримав початкову освіту у інших навчальних закладах);

в) загальноосвітня діяльність в най ширших масах населення, а саме:

• ознайомлення з історією та культурою України;

• виховання патріотизму, формування українського вихов­ного ідеалу;

• налагодження видавничої справи, опікування засобами ма­сової інформації, бібліотеками; соціально-педагогічна, театраль­но-видовищна діяльність.

Для поширення своїх педагогічних ідей «Просвіти» провели у Києві курси народних вчителів (1906), де було прийнято резо­люцію про українську школу.

Курс народної школи повинен бути розширений до шести ро­ків (до цього, як правило, народна школа проводила одно-, триріч­ний курс навчання). Усе навчання має вестися рідною мовою. Державна мова (тобто російська) має вивчатися в старших класах як один з предметів навчання.

В учительських семінаріях та інститутах усі предмети слід ви­кладати українською мовою. Вчителі повинні розуміти мову наро­ду, якому вони несуть освіту.

У всіх середніх та вищих навчальних закладах в Україні навчан­ня мусить також вестися українською мовою. Зараз дуже бажано ввести в програми навчання цих навчальних закладів вивчення української мови та літератури, історії та географії України.

Товариства «Просвіта» проводили свою діяльність залежно від об’єктивних та суб’єктивних умов існування. Вони відрізнялися за структурою, формами роботи, типом управління; різними були на­віть назви. Так, у м. Києві —- «Товариство «Просвіта» ім. Т. Шевчен­ка». До структури товариств могли входити різноманітні комісії та підкомісії — театральна, видавнича, артистична тощо. Координу­вати діяльність «Просвіт», вивести справу розбудови національного характеру на якісно новий рівень допомогло створення Всеукраїн­ської спілки вчителів і діячів народної освіти (травень 1906 р.). Ця спілка повинна була стати основною структурно-організуючою оди­ницею в освітній сфері України, а в перспективі — основою україн­ського Міністерства освіти. Однак Всеукраїнська спілка вчителів під тиском реакції 1907 р. не змогла повноцінно працювати, а від­новила свою діяльність в добу Центральної Ради.

Необхідно зауважити, що діяльність «Просвіт» була нерозривно пов’язана з українознавчими процесами в середовищі духовенства, частина якого активно відстоювала право українського народу вивчати біблійні тексти та молитви українською мовою. Так, по­чесним членом Кам’янець-Подільської «Просвіти» став місцевий єпископ Парфеній. Він же є автором одного з перекладів на укра­їнську мову Святого Євангелія, ініціатором викладання в духов­них навчальних закладах української літератури та історії України.