9. Особливості формування, проблематика та персоналії філософії європейського середньовіччя. Реалізм та номіналізм.

Феодальний спосіб життя, який був панівним в Європейському Середньовіччі, на відміну від античності (орієнтованої на предметно-речове бачення світу), формував бачення реальності “за образом і подобою”, в цьому плані людина феодального суспільства постає “духовною людиною”, тобто такою, що усвідомлює себе насамперед “одухотвореною”(такою, що має духу), а не просто тілесною (чи природною) істотою. Адже навіть власність феодала становить передусім (і безпосередньо) люди, або як тоді було тоді висловлюватися, - “душі”.

Безпосереднім виявом особистого людського характеру соціальних відносин феодальної доби і виступає духовність. Не заперечуючи реальності речового світу суспільства свідомість середньовіччя тлумачить її як “зовнішню видимість” більш фундаментальної реальності – духовного світу. Тому ключ до розв‘язання всіх, у тому числі і суто “земних” проблем середньовічна людина шукала у сфері духу.

На цьому “ґрунті” і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовне ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконалішим втіленням мислиться Бог, то теологія (богослов‘я) підносить за цих умов на рівень “найголовнішого” знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі “загадки буття”. Звертаючись до духовності як до вищого віднині критерію реальності, нова християнсько – середньовічна думка проголошує “неістотними”, тільки тілесні характеристики людського індивіда, які раніше (в античності) оцінювались, як найзначніші. “Нема різниці поміж юдеєм та геллеєм”, “нема чоловічої статі або ж жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі”[1]. Подібні твердження заперечують традиційні критерії оцінки індивідів, утверджують натомість духовні критерії. Ці твердження ніби задають “ключ” для нового прочитання книг Старого Заповіту.

Реалізм - це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність бутя існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій. Номіналізм. Термін "номіналізм" походить від латинського слова "nomen", що означає "ім'я". В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття т.зв. універсалії - лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленнях. Основними представниками цього напряму були: Д.Скот, І.Расцлін, У.Оккам.

10. Філософія Середньовіччя, її теоцентричний характер, основні етапи розвитку: апогетика, патристика, схоластика.

Особливості філософії Середньовіччя. На відміну від грецької філософії,

яка була пов’язана з язичницьким багатобожжям (політеїзмом), філософська

думка середніх віків ґрунтується на вірі в єдиного бога (монотеїзм).

Основу християнського монотеїзму становлять два важливі принципи: ідея

божественного творіння та ідея божественного одкровення. Обидві ці ідеї

тісно взаємопов’язані і сповідують єдиного бога, уособленого в людській

подобі. Ідея творіння становить основу середньовічної онтології, а ідея

одкровення є основою теорії пізнання (через бога). Звідси всебічна

залежність середньовічної філософії від теології, а всіх середньовічних

інститутів — від церкви. Середньовічне мислення за своєю суттю є

теоцентричне: реальністю, яка визначає все суще, є не природа, а Бог.

Вчення про буття. Згідно з християнським догматом, Бог створив світ із

нічого, створив актом своєї волі, внаслідок своєї всемогутності. У

середньовічній філософії дійсним буттям може бути лише Бог. Він вічний,

незмінний, ні від чого не залежить і є джерелом усього сущого. На

відміну від Бога, створений світ не має такої самостійності, тому що

існує не завдяки собі, а завдяки Богові. Звідси мінливість світу, його

плинність і несамостійність.

Схоластика (представник Фома Аквінський) 13 ст. Пріорітет віри над розумом, але з певним логічним обґрунтуванням. Використовували логіку Арістотеля як інструмент. Ієрархія авторитетів, умоглядний характер проблеми.

Патристика (представник Августин Блажений )-визнавалось інтуїтивному визнання бога.