3. Філософія як наука і як форма суспільної свідомості. Філософія і релігія, філософія і культура. Національна своєрідність філософського мислення.Важлива особливість філософського знання - особистісний харак­тер. Індивідуальні особливості філософа, особистості, спосіб життя невід'ємні від стилю й манери філософствування. Саме це відрізняє філософію від релігії та міфології. Міфологія - спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку. Міфи існували в усіх народів світу. У духовному житті первісного суспільства мі­фологія домінувала. Струк­тура мислення на міфологічній стадії розвитку багато в чому пояс­нюється особливостями життєдіяльності людини, її практичним став­ленням до світу. Тому суть речі визначається причинами, що лежать далеко за межами самої речі і залежать від богів, героїв та ін. Для міфологічної свідомості характерне згладжування відмінностей між образом і річчю, предметом і симво­лом. Природні сили відособлювалися, одушевлялися й олюднювалися. У суспільній свідомості стародавнього суспільства міф виконував різноманітні функції: минуле зв'язувалося із сучасним і май­бутнім, забезпечувався зв'язок поколінь, закріплювалася система цін­ностей, стимулювалися певні норми поведінки. З відходом первісного способу життя в історію міф як форма сус­пільної свідомості, поступово зникає. Проб­леми життя і смерті людини стали головними проблемами релігійно­го і філософського світогляду. Релігія - є формою світогляду, в якій світ розділений на земний, природний, що сприймається органами почуттів людини, і потойбіч­ний — небесний, надприродний. Спілкування з таким світом здійсню­ється через культові дії. Релігія дає відповіді на всі питання, що виникають у процесі життєдіяльності людини. Найважливішою особливістю релігії є покло­ніння надчуттєвим силам, які уособлює Бог. Проявляється близькість релігії та філософії. І релігія і філософія ставлять подібні завдання, переслідують певну мету: з'ясування суті світобудови, суті буття суспільства і кожної людини та формування відповідного мислення і поведінки людей. Відносини між філософією і наукою суперечливі. Філософія - уже не релі­гія, але ще не наука. Філософія прокладає шлях від релігії до науки, несучи образ і подібність того й іншого. Філософія, як наука, щось вивчає, будучи спорідненою з релігією - вчить. Перехід від релігії до філософії і від філософії до науки, якщо мати на увазі логічний аспект, є трансформацією основоположного початку, дже­рела, а саме: здійснюється рух від віри до розуму (знання), від жит­тя емоційно насиченого, до життя, що ґрунтується на аналізі. В історичному аспекті релігія передує філософії, а філософія пе­редує науці. Та було б спрощеним логічне та історичне слідування розглядати як заміну і витіснення. Філософія своїм виникненням Не заміняє релігію, а наука не витісняє філософію. Розвиток іде через збагачення культури. Філософія проголошена зведенням ме­тафізичних спекуляцій, логічних суперечностей і лінгвістичних конструкцій, що взагалі не мають змісту. Необхідно очистити мову і мислення. Інтелектуальна санітарія зводилася до переведення дій­сних проблем, інтуїтивно нащупаних філософією, у чіткі аргументовані наукові формулювання. Кожному, хто серйозно збирається філософствувати, корисно зрозуміти, що мова - інструмент, виготовлений для спілкування, і людина має навчитися оволодівати мовою, спілкуватися, працювати. Причому мова - інструмент, засіб спілкування, може виявитися неадекватним новій ситуації — матеріалу або проблемі, що раніше не виникала. Отже, проблема розуміння потребує удосконалення мови - інструмента, засобу спілкування. Адже мова -це, насамперед, і засіб комунікації.

4. Умови формування, особливості та проблематика давньогрецької філософії, як джерела західного типу мислення.

Антична філософія — великий ідейний здобуток людства. Вона не лише вперше відкрила широкі обрії людського інтелектуального світоосмислення, а й зафіксувала великі прозріння у межах цих обріїв. Антична філософія уперше окреслила основні напрями філософської проблематики, визначивши на віки людське розуміння світу, Космосу, природи, суспільства, людини, її пізнання, інтелекту, поведінки. Певною мірою усе це ввійшло і в духовну скарбницю України, де з першими християнськими текстами з Візантії мислителі Київської Русі засвоювали ідеї Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля і Сенеки.

Слово “античний” в перекладі з латинської означає "давній". Але у звуженому й усталеному вживанні воно позначає початок європейської культури та цивілізації, греко-римський давній світ. Відповідно до “античної філософії” входять філософські здобутки цього світу. Зауважимо, що поняття “антична філософія” ширше від поняття “давньогрецька філософія”, бо охоплює, крім давньогрецької, ще елліністичну, римську й олександрійську філософії. Зазначену відмінність понять чітко видно у розгляді етапів розвитку античної філософії:

1 етап — натурфілософський (фізичний), абo рання класика (VII— V ст. до н.е.)

2 етап — висока класика (V—ІV ст. до н.е.)

З етап — пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До нього входять періоди:

• елліністична філософія (IV—І ст.до н.е.).

• олександрійська філософія (І ст. до н.е. — V—VІ ст.).

• римська філософія (І—VI ст. н.е.).

Отже, на двох перших етапах розвитку поняття античної філософії збігається з поняттям давньогрецької філософії, а в подальшому історичному розвитку сюди додалися і філософські досягнення інших, культурно споріднених із Грецією регіонів. Проте і надалі грецька філософія була не простою, а основною складовою античної філософії, оскільки поставала як вихідна інтелектуальна засада та освячений традицією взірець і філософствування, і філософської поведінки.

Найважливішою особливістю античної філософії було те, що саме в античному світі вона вперше відокремилась від інших сфер діяльності і постала як автономний напрям знання та пізнання (1). Антична філософія була також відкритою і доступною (для усіх вільних громадян, крім жінок) (2), терпимою до різних думок і позицій (3), динамічною і пластичною (4). Останнє проявилось у тому, що в античній філософії були наявні зародки різних напрямів подальшої філософії.

Чому ж завдячує антична філософія такими своїми якостями? Відповісти на це запитання означає зрозуміти, які умови й донині необхідні для нормального розвитку філософії і побачити в історії античної філософії деякі виходи на сучасність. Серед умов, що сприяли появі феномену античної філософії, виділимо такі:

• географічно-кліматичні — розміщення Балканського півострова, де починався розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів (Європа, Азія, Африка); сприятливий клімат; наявність різноманітних природних зон (гори, долини, ріки, морські затоки), що, врешті, створювало ефект своєрідної “природної лабораторії” для випробовування людської кмітливості, розумності та активності;

• культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати; сама вона у цьому плані була "цивілізацією другого порядку";

• соціальні — високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, багатоманітність напрямів життєдіяльності; існування полісної (невеличкі міста-держави) форми організації життя та інтенсивні контакти між полісами; демократичний устрій життя у більшості полісів, що сприяло спілкуванню між людьми, культивуванню навичок формування ясних, виразних думок, їх аргументації та доведенню (у демократичних полісах найважливіші державні рішення приймалися на загальних зборах, де всі законні громадяни мали право висловити свою позицію);

• відносна зрозумілість античної міфології та її близькість до людини;

- талановитість, активність та рухливість стародавніх греків. Отже:

- антична філософія є першою історичною формою європейської філософії;

- в античному суспільстві філософія вперше відокремилась від інших сфер життєдіяльності людини та набула авто­номного характеру розвитку,

– завдяки сприятливим умовам розвитку вона дала початок багатьом ідеям і напрямам європейської науки та філософії.