26. Філософське розуміння буття, його структура.

"Онтологія - перша, найважливіша частина філософського знання. Філософія, власне, починалася з постановки онтологічних питань: пошук першопочатків буття, системність буття, способи існування буття, місце людини в бутті - споконвічні питання, які хвилювали вже перших мислителів, так званих натурфілософів. Античні натурфілософи, в основному "досократики" (Піфагор, Фалес, Анаксімен, Анаксагор, Анаксимандр, Геракліт Ефеський, Емпедокл, Парменід та ін), спираючись на існуючі на той час знання, намагалися заглянути далі, - не просто описати видимі боку реальності, а помислити: що ж таке "буття взагалі", тому однією з перших проблем онтології було питання про визначення поняття "буття", а також пошук організуючих принципів і почав буття."

Аналіз буття як найбільш загального філософського поняття пов'язують з діяльністю античної школи Елейська школа (Парменід, Зенон, меліса). Елейська школа першими спробували зрозуміти світ, застосовуючи до різноманіття речей гранично загальні поняття: буття, небуття, рух, ціле, подільність, неподільність. У результаті вони ототожнили поняття буття із самим буттям. Вважаючи, що "все є буття, а небуття немає", вони тим самим відкинули мінливість, рухливість буття в цілому. Зенон у своїх знаменитих апорія (парадокси) намагався логічно підтвердити і довести, що рух і подільність лише думку, наша ілюзія. За дану концепцію Елейська школа зазнали критики з боку Платона, Арістотеля, Секста Емпірика ін, але вони першими поставили питання про буття як таке, про її цілісність, про збіг думки про буття з ним самим.

У цей же самий час (V ст. До н.е.) існували й прямо протилежні точки зору на буття: широко була відома позиція Геракліта Ефеського про загальну мінливості, плинності та мінливості буття. Отже, вже в самій початковій онтології не було єдиного погляду на буття і його розуміння.

У самому первісному наближенні під буттям розуміється всі існуючі, все, що живе, що є, що "існує". У цьому відношенні поняття "буття" збігається з поняттям "реальність". Буття - це, перш за все, дійсно філософська категорія, що позначає всі реально існуюче, все суще в дійсності і в можливості, весь світ в його зміну і рух; все, що коли-небудь, у будь-яких формах себе позначало; те, що є об'єктивністю, незалежної від свідомості, а також людина з його свідомістю і духовністю. Екзистенція (існування) і есенція (сутність) - латинські терміни, характеристики, головні атрибути будь-якого буття.

Буття як реальність багатогранно, надзвичайно складно по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Наприклад, можна розглядати буття як єдність таких сфер:

1. Матеріально-предметне буття. Це світ чуттєво сприйманих об'єктів, які впливають на свідомість, мислення через органи почуттів. Тут буття представлене як світ чуттєвих образів у її конкретно-предметному вираженні. Це світ речей, конкретних ситуацій, світ діяльності щодо створення предметів.

2. Об'єктивно-духовне буття. Це духовне життя людини в її соціальності: світ думок, наукових теорій, пізнання, світ духовних цінностей, світ філософії, світ емоцій.

3. Громадсько-історичне буття. Включає в себе як матеріальні, так і духовні елементи буття. Це реальні відносини в історичному часі: реформи, революції, війни, "переселення" народів, зміна влади і форм держави і т.д.

4. Суб'єктивно-особистісне буття. Воно включає в себе також матеріальний і духовний елементи, але це життєдіяльність вже конкретного індивіда з його неповторним індивідуальним досвідом, конкретними особистісними проявами буття.

З філософської точки зору в структурі буття можна виділити ще кілька градацій:

"Буття саме по собі" (Об'єктивне буття), безвідносне до нашій свідомості, базова, а значить, первинне. "Буття для нас" (Суб'єктивне буття). Це те буття, яке ми самі конструюємо, картина світу, в якій ми існуємо і з якої, власне, і взаємодіємо. "Буття саме по собі" співвідноситься з поняттям вічності, а "буття для нас" - з поняттям тимчасовості, кінцівки, обмеженості в просторі і в часі.

Буття розрізняється, як буття дійсне, Фактичне, актуальне, наявне, виявлену (його можна будь-яким чином засвідчити), і як - буття потенційне, Можливе, ще не виявлену (його можна тільки прогнозувати, припускати). Буття як акт і потенція (Арістотель, Спіноза).

Буття справжнє (Змістовне, сутнісне) - "світ ідей" у Платона, Бог у релігійному онтології, Абсолютна Ідея в Гегеля й ін і буття неістинним (здається, видиме) - буття на думку, Буття, що не має сенсу.

Буття і небуття. Цікавими моментами є деякі точки зору на співвідношення буття і небуття. Тут небуття не заперечується як у вченні Елейська школа. Навпаки, цій сфері надається основоположна онтологічна роль і значення. Небуття розглядається:

- Як негативне буття: буття як повну відсутність чого-небудь взагалі, буття як рівне ніщо;

- Як позитивне перевагу небуття над буттям (як, наприклад, постулюванні абсолютної свободи в філософії М. Бердяєва);

- Небуття - як лише інша форма буття: щось було, але втратило свою визначеність, перестало бути тим, чим було, але зовсім не зникло, а перетворилося у щось інше ("стали ми і землею, і травою" - співається , наприклад, в одній пісні про війну). Разом буття і небуття і складають вічність.

У даному розумінні діалектика буття і небуття може бути представлена в наступній інтерпретації:

- Небуття первинно і абсолютно; небуття безмежно у всіх відносинах;

- Небуття небуття є буття;

- Буття вдруге і відносно, абсолютного буття немає;

- Висловом нестійкості буття є час, тому що все існуюче існує в часі, все виникає і гине, переходить у небуття;

- Виникнення і загибель не равномощни: всі виникає на час, а гине довічно;

- Головною характеристикою буття, його свідченням (атрибутом) є його абсолютна згубність.

- Буття є первинним, а усвідомлення буття - вдруге. Основа усвідомлення - пам'ять. Завдяки пам'яті свідомість отримує статус субстанції (видимість якоїсь постійної).