26. Наука , як система знань. Місце науки в системі духовної культури. Наука, релігія, мораль.

Наука в сучасному світі посідає центральне місце. Цей факт є безпере­чним, хоча ставлення до науки і оцінки її ролі в історії людства можуть бути досить неоднозначними і навіть протилежними - від піднесення нау­ки, перетворення її на певний культ, до звинувачення її у всіх бідах людст­ва.У сучасній культурі сформувалися дві позиції до оцінки ролі та зна­чення науки в суспільстві - сцієнтизм і антисцієнтизм.Сцієнтизм - це абсолютизація стилю і методів «точних» наук, прого­лошення науки вищою культурною цінністю з одночасним виявом зневаги до соціально-гуманітарної, світоглядної проблематики.Гуманітарний підхід, антисцієнтизм звертає увагу на негативні непередбачувані наслідки науково-технічної революції, піддає критиці прояви дегуманізації науки, випадки «заангажованості» сучасної науки, її зв'язки з політичними, воєнними, корпоративними структурами і служіння їм..З плином історії наука стає продуктивною силою суспільства і найва­жливішим соціальним інститутом.

До аналізу науки застосовують три підходи:

а) наука розглядається як певний соціальний інститут, в якому ді­ють певні соціальні групи і організації, наукові співтовариства, яким при­таманні свої норми, правила, цінності;

б) наука досліджується як процес отримання знання, як пізнавальна діяльність, що здійснюється за певними закономірностями, регулюється відповідними засобами, орієнтована на певні цілі;

в) до науки підходять як до результату пізнавальної діяльності, як до системи спеціалізованого знання, що має певні ознаки науковості, свою мову, логіку тощо.

Структура науки, згідно з сучасною типологією, включає в себе такі компоненти:

• за предметом і методами пізнання наука поділяється на природозна­вчо-математичні, соиіально-гуманітарні і технічні науки;

• в залежності від методів одержання і рівня абстрагування знання, виділяють теоретичну і емпіричну стадії наукового знання (іноді їх називають теоретичними і емпіричними науками):

• в залежності від мети і завдань розрізняють фундаментальні і при­кладні науки (метою фундаментальних наук є відкриття законів, створення ідей, концепцій, теорій, а прикладних - застосування їх для вирішення тех­нологічних і практичних проблем).

26. Структура пізнання. Взаємозвязок чуттєвого та раціонального пізнання. Творчість, як найвища форма пізнавальної активності людини.

Філософія виділяє два основні джерела знання та пізнавального процесу:відчуття та мислення. Аїх взаємодія у процесі пізнання виявляється досить складною. Людські почуття ніколи не бувають «чистим чуттям», бо їх певним чином завантажують розум, мислення, міркування.

Першим рівнем пізнання є чуттєве пізнання це є фіксація окремих властивостей та ознак речей органами чуття людини. Цей рівень пізнання ще не творить знання, але дає пізнанню його компонент, поза яким пізнання неможливе.Воно здійснюється у таких формах: відчуття фіксують окремі властивості предметів, сприйняття постають поєднанням відчуттів та створеням певного образу або певної проекції речей, уявлення є відтворенням образу без посереднього контакту з річчю.Таке пізнання має недоліки:відчуття мають свої межі, відчуття мінливі, нестійкі, відносні.

Ці недоліки надолужуються подальшим рівнем пізнання – раціональним. Його форми: поняття (слова, що фіксують характеристики, як класу предметів), судження(речення, що звязують між собою поняттятак, що хід мислення у суттєвих моментах збігається з процесами реальності), умовиводи( сукупність речень повязаних між собою законами логічного виведення)

Наступний рівень пізнання – це поєднання двох попередніх – синтезувальний рівень.Його форми: досвід(особисте нагромадження умов та обставиняк збігання, так і незбігання розумового конструювання з реальним ходом речей), експеремент(дослідження певних властивостей речей), практика(свідомо фіксований досвід застосування теорій, учень та концепцій)