20. Становлення філософських поглядів к.Маркса. Ф.Енгельса. Сутність концепції матеріалістичного розуміння історії.

Принципи діалектики - вихідні, об’єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що поряд із законами діалектики, категоріями діалектики відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об’єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні. Насамперед матеріалістична діалектика спирається на принцип матеріалістичного монізму, тобто визнає, що світ, всі предмети і явища мають єдину матеріальну основу, що матерія первинна і вічна, а дух вторинний. Наступний принцип – принцип єдності діалектики буття і діалектики мислення. Це означає ,що матеріалістична діалектика визнає здатність мислення людини пізнати цей світ, адекватно відобразити його властивості. Ці принципи є вихідними не тільки для матеріалістичної діалектики, а і для сучасної матеріалістичної філософії в цілому. Принципами власне діалектики можна назвати принципи загального зв’язку та загального розвитку явищ у світі. Визнання загального зв’язку явищ у природі, суспільстві і мисленні вимагає системного дослідження цих явищ, на противагу метафізичному методу, який розглядає світ у сукупності ізольованих явищ. Визнання принципу загального розвитку означає не тільки визнання діалектикою наявності розвитку у природі, суспільстві і мисленні, а й відображає глибинну сутність процесу руху матерії як саморуху, формоутворення нового, як саморозвитку матерії. Узагальнюючи можна сказати, що діалектика спирається на принцип єдності та боротьби суперечностей, на принципи переходу кількісних явищ у якісні, та принцип заперечення заперечення. Іноді до принципів включають також причинність, цілісність, системність. У більш широкому тлумаченні – це і принципи відображення, історизму, матеріальної єдності світу, практики, невичерпності властивостей матерії тощо.

Істор. Матеріалізм(матеріалістичне розуміння історії)_ складник марксизму; теорія розвитку і пізнання суспільства. Основні ідеї, висунуті Марксом, Енгельсом, Леніним виходять з визнання первинності матеріального життя Суспільства-суспільного життя по відношенню до суп. свідомості: з ідеї про те, що люди самі творять свою історію, а спонук. Мотиви їхньої діяльності визначаються матеріальними умовами суп. Виробництва; виділяє вироб. Відношення як економ. Структуру, базис суспільства, визначальну надбудову; розглядає історію як закономірний прир-істор. Процес розвитку і зміни суп-істор. Формацій, в результаті якого затверджується комунізм

21. Причини винекнення, проблематика та напрями некласичної філософії 20 століття. Сцієнтизм та антропологізм.

XX століття — століття науково-технічної революції, тому саме раціональне знання стало найважливішою складовою частиною новації та соціально-історичних перетворень, основою підвищення продуктивності праці та змін усіх форм людського буття. Не випадково саме тоді виникли серйозні надії на те, що з допомогою нових наук, досліджень та нової техніки будуть нарешті вирішені відомі проблеми та суперечності людського життя. Такі філософські вчення одержали назву сцієнтизму (від лат. scientia — наука) або техніцизму. Існуючи в різних формах: генетичного, кібернетичного, комп'ютерного сцієнтизму та техніцизму, ці принципи у другій половині XX ст. покладені в основу філософських концепцій індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільства. Культ науково-технічного розуму піднімається вище, аніж в епоху класики. У 50 — 60-х роках широкого розповсюдження набула концепція суспільства загального благодіяння. Спираючись на зміст та ледве не чудодійну силу науково-технічного розуму, американські вчені обіцяли це суспільство будувати на основі розумовості, науковості управління компетентних фахівців та експертів, що стояли у влади, на підвищенні науково-освітнього рівня великих мас населення тощо. Передбачалося, що суспільство загального благодіяння настане вже в 70 — 80-х роках XX ст.

Антропологізм

Філософська течія, яка розглядає поняття "людина" в якості базисної категорії, що лежить в основі системи уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, благо, обов'язок, свободі, Бога і т. д. У концепціях А. людина - вихідний пункт і кінцева мета філософії. А. відправним пунктом аналізу вважає біологічну (а не соціальну) природу людини. Концепції А. можуть носити як матеріалістичний, так і ідеалістичний характер. Найбільші представники матеріалістичного А. Нового часу - Гельвеции і Фейєрбах, який і розробив А. як методологічний філософський принцип. Принцип А. орієнтував дослідників на вивчення єдності людської сутності і постулював відносність поділу людини на "тіло" і "душу". Починаючи з другої половини 19 ст. розробляються ідеалістичні варіанти А. (Ніцше, Дільтей, Зіммель). А. випробував на собі значний вплив філософії життя, феноменології Гуссерля, психоаналізу Фрейда. У сучасній західній філософії А. (Ше-лер, Плеснер, Гелен, Е. Ротхакер, А. Портман та ін) прагне затвердити єдність філософського і конкретно-наукового підходу і звільнити розуміння людини від крайнощів як екзистенціалістські антисцієнтизму, так і сцієнтистського-раціоналістичного тлумачення людини. Людина починає розглядатися на широкому тлі наук про дух і наук про культуру (етнографії, мовознавства, соціології, історії релігії та мистецтва і т. д.). Однак А., незважаючи на деякі наукові та теоретичні положення, сформульовані в його руслі, не зміг стати цілісним вченням про людину. Однобічність А. проявляється в його абстрагування від соціальної сутності людини, від особливостей його життєдіяльності як суспільно-історичного істоти. Як методологічний принцип А. набув поширення в соціології, етики, естетики. Е.В. Петушкова