2. Ідея національної школи с. Русової

Софія Русова (1856–1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. З 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сім’єю Старицьких С. Русова стала палкою прихильницею української культури, познайомилася з П.Чубинським, М.Лисенком, М.Драгомановим, О.Пчілкою, П.Житецьким.

У 1874 р. С.Русова переїжджає до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом О.О.Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше – у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона написала і видала “Український буквар” ( на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. – “Початкову географію” та брошуру “Про колективне і групове читання”.

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу у дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу “Світло” (1910–1914), у численних статтях обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С.Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з народною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С.Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою “Позашкільна освіта” (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, а педагогічним ідеалом – національно-релігійний.

У 1921р. С.Русова виїхала за кордон, де продовжила педагогічно-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи: “Західна Європа” та “Позаєвропейські країни” (1922 р.)

3. Ідея національного рідномовного виховання і.Огієнка

Іван Огієнко (1881–1971) народився в м.Брусилів Житомирської області. Закінчив Київський університет, де згодом працював доцентом, професором. Добре знав і вивчав історію школи в Україні.

Написав ряд підручників для українських шкіл: “Рідна мова” (1917), “Рідне писання” (1918), “Українська граматика” (1918), “Українські шкільні мотиви” (1921). Працював вчителем середньої школи та комерційного училища в м.Києві, приват-доцентом і професором в університетах Києва, Кам’янець-Подільського, Варшави, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І.Огієнка є “Українська культура” (1918), де він постає як дослідник історії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (ХVІІ–ХVІІІст.), вчений зробив висновок про культурно-освітнє посередництво України між Заходом і Сходом та про регенерацію української наукової думки у Московській державі.

У 1918–1920рр. І.Огієнко керував Міністерством освіти і віросповідань Української Республіки та Кам’янець-Подільським державним українським університетом. За дорученням уряду Директорії він видав наказ про перехід на українську мову викладання в школах усіх типів; створив комісію з опрацювання українського правопису; видав постанову про запровадження обов’язкового безкоштовного навчання дітей шкільного віку.

Головним у розвитку духовності української молоді І.Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого, лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, принциповими рисами педагогічних поглядів І.Огієнка можна вважати: різномовність, родинність, залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим, основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання; створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.