2. Освітньо-педагогічні ідеї і. Франка

Від смерті Т.Г.Шевченка ніхто з українських майстрів письменства не добув собі більшого імені й ширшого розголосу на просторах Західної України, як Іван Франко. Зі сторінок своїх публіцистичних праць він постає ще й як педагог-просвітитель, у багатьох творах і виступах якого гостро критикується сучасна система освіти й виховання.

Народна освіта в Галичині вимагала наполегливої праці. І.Франко разом з М.Павликом, О.Тарлецьким та іншими педагогами стали на шлях боротьби за дійсно народну, по-справжньому демократичну й гуманістичну, відповідну інтересам народу освіту. Основний недолік існуючої освітньо-виховної системи він убачав у тому, що молоді люди виходили зі школи нездатними до праці на користь народу, “слугами теперішнього несправедливого ладу, п’явками народними”. Разом з гнівним осудом він неодноразово чітко формулював мету й завдання народної освіти: піднести весь народ на таку височінь, на яку підносить людину сучасна наука, озброїти широкі маси народу всіма здобутками людської думки.

Спрямованість освітньо-виховного впливу І.Франко вбачав у тому, щоб оволодіння науковими знаннями йшло в парі з розвитком тіла в процесі фізичної праці. Недопустимою вважалась присутність у вихованні будь-яких релігійних, моральних чи суспільних пересудів. Виховання правдивого, всебічно розвинутого й сильного покоління можливе лише завдяки боротьбі з реальними життєвими труднощами, в якій очі дітей не повинні бути закриті на протилежні аргументи й докази. У протистоянні протилежних ідей відточуватиметься їх мислення. Отже, зв’язок навчання з працею, широка освіта, позбавлена будь-яких забобонів, використання всього того кращого, що здобуто досвідом цілого життя попередніх поколінь, всебічний розвиток мислення дітей – такі завдання, на думку І.Франка, має виконувати навчальний процес.

У праці “Чого хоче галицька робітнича громада?” І.Франко у таких положеннях пояснює вимоги робітничого руху у справах освіти:

1. Громадський характер навчання і виховання підростаючого покоління.

2. Освіта для всього народу.

3. Всебічний розвиток усіх здібностей учнів.

4. Відокремлення школи від церкви.

Широка, всебічна, звільнена від усяких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа – таким є освітній ідеал І.Франка.

У поглядах І.Франка на освіту значна увага приділяється початковій (народній) школі. Блискуче використовуючи статистичний матеріал, він доводить мізерність кількості народних шкіл в Галичині проти кількості населення. В інших статтях він відмічає, що ці школи дають не справжні знання, а лише “хвостики”, “обрізки” знань, а іноді й зовсім одне “лушпиння”, перетворюючи учня в машину, яка “бубнить регулярно... задані уроки”, тоді як насправді школа повинна давати учням широке коло знань про навколишній світ, його природу, суспільство й саму людину, забезпечувати розумовий розвиток, прищеплювати високі моральні, естетичні і трудові якості.

Свої думки про середню й вищу освіту І.Франко висловив у ряді спеціальних статей (напр., ”Середні школи в Галичині”). Зокрема, він бачить призначення освіти у підготовці інтелігенції: з шкіл мають виходити ті, “що згодом стають духовними провідниками народу”. Тому школи заслуговують на значно більшу увагу, ніж їм приділяють. Він виступає проти однобічного класицизму, формалізму й схоластики, закликає перебудувати навчальні заклади відповідно до сучасних потреб, щоб вони “не були позорищем образованого світу”. У зв’язку з цим, І.Франко наводить такі статистичні дані:

1) на одну середню школу в Галичині припадає переважно на 205 тисяч мешканців. У цьому відношенні Галичина стоїть на останньому місці між усіма країнами Європи. Для існуючої кількості учнів у Галичині потрібно було б 42 середні школи замість діючих 29;

2) існуючі гімназії переповнені;

3) наш народ прагне до гімназій;

4) реальні школи в Галичині знаходяться в стані повної деградації, упадку;

5) якщо в Галичині загальна кількість учнів у порівнянні до кількості населення є значно меншою, ніж в інших країнах, то виною цього є тільки нестача учбових закладів.

У середній освіті значне місце І.Франко відводив рідній мові й літературі. Цьому питанню спеціально присвячена його велика стаття “Кінечність реформи навчання української літератури в наших середніх школах”. Мету навчання рідної мови він визначає як ознайомлення учнів з живою народною мовою. Щодо літератури, то він домагається від учителів критичного аналізу творів, уміння показати учням зв’язок їх з життям, їх суспільну вартість.

І.Франко наполягає на необхідності реформи середніх і вищих учбових закладів, щоб вони були пов’язані з “дійсними умовами народного життя. Він глибоко усвідомлював вирішальну роль учителя у початковій, середній та вищій школах.

Значне місце в просвітницькій та науковій діяльності І.Франка займає співпраця з М.С.Грушевським: у НТШ, у редакції часопису “Літературно-Науковий Вісник” (Франко був фактичним редактором першого періоду існування ЛНВ), у лавах Національно-Демократичної Партії. Спільна діяльність на теренах Західної України цих двох найвизначніших учених та ідеологів стала основою всеукраїнського єднання.