4.5. Формули

При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Почнемо з розміщення формул в тексті курсової роботи.

Великі, довгі і громіздкі формули, які мають в складі знаки суми, множення, диференціювання, інтеграції розміщують на окремих рядках. Для економії місця декілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під інший. Невеликі і нескладні формули, які не мають самостійного значення, вписують усередині рядків тексту.

Правила пунктуації в тексті з формулами. Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) якщо в тексті перед формулою є узагальнююче слово; б) якщо цього вимагає побудова тексту, який передує формулі.

Знаками препинання (розділовими знаками) між формулами, які йдуть одна за одною і невідокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Знаки препинання (розділові знаки) між формулами, які розміщені на окремих рядках і об'єднані фігурною дужкою (парантезом), ставлять усередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна знаки препинання не ставити.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з абзацного відступу. Перший рядок пояснення починають із слова «де» без двокрапки.

Рівняння і формули треба відокремлювати від тексту вільними рядками. Вище і нижче за кожну формулу залишають по одному вільному рядку. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в другий рядок після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Посилання на формули в курсовій роботі оформляють порядковим номером формули: наприклад, "у формулі (3.1)".

Формули в курсовій роботі (якщо їх більше однієї) нумерують в межах пункту. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в тексті. Номер формули складається з номера пункту і порядкового номера формули в пункті, між якими ставлять крапку.

Номер формули ставлять біля правого поля сторінки в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього пункту). (Від формули до кінця абзацу перехід здійснюється за допомогою клавіші Tab).

Номер, який не поміщається в рядку з формулою, переносять в наступний ряд нижче за формулу. Номер формули при її перенесенні поміщають на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках та об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), розташовується вправо від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і обернене у бік номера.

Приклад оформлення формул наведений в додатку Ф.

4.6. Цитування і посилання на використані джерела

Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того або іншого друкарського твору слід використовувати цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, оскільки щонайменше скорочення приведеної цитати може спотворити зміст, закладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) Текст цитати починається і закінчується лапкою і приводиться в тій граматичній формі, в якій він представлений в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапкою, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий».

б) Цитування повинне бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без спотворень думок автора. Пропуск слів, пропозицій, абзаців при цитуванні допускається без спотворення авторського тексту і указується трьома крапками. Вони ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, усередині, в кінці). Якщо перед пропущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається.

в) Кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело.

г) При непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути граничне точним у викладі думок автора, коректним відносно оцінки його результатів, і давати відповідні посилання на джерело.

д) Цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, оскільки і те, й інше знижує рівень наукової роботи: надмірне цитування створює враження компілятивної роботи, а недостатнє - знижує наукову цінність викладеного матеріалу.

е) Якщо необхідно відзначити відношення автора курсової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них в круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання.

ж) Якщо автор курсової роботи, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальна вказівка, то після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і указуються ініціали автора курсової роботи, а весь текст зауваження розміщується в круглих дужках. Приклад таких зауважень: (курсив наш. - М.І.), (підкреслено мною. - М.І.), (розрядка моя. - М.І.), де М.І. – автор курсової роботи Михайло Іванов.

Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на які подані посилання в роботі.

Посилання в тексті роботи на джерела роблять відповідно до їх переліку в списку літератури в квадратних дужках, наприклад «... у роботах [1-7]...» (додаток Х).