Прогноз хвороби

Прогноз (від грецьк. prognosis — передбачення, завбачення) — передбачення перебігу і закінчення хвороби, обгрунтоване діагно­зом хвороби та знаннями закономірностей перебігу патологічного процесу. Якщо діагноз є висновок про теперішнє, то прогноз — це обгрунтоване на діагнозі припущення про майбутнє (Захар'-їн Г. А.). Чим повніший і індивідуальніший діагноз, тим точні­шим може бути прогноз.

При визначенні прогнозу враховують: суть хвороби, тобто діаг­ноз, індивідуальні особливості організму, наявність радикальних методів лікування та можливості їх застосування у даних умовах і створення для хворої тварини необхідних умов утримання та годівлі.

У висловлюваннях стосовно прогнозу, в їх формулюванні лі­кар повинен бути стриманим, оскільки прогноз це завжди лише припущення. Постійна можливість перевірки прогнозу в ході за­хворювання дає змогу лікареві все більше й більше уточнювати своє передбачення. Підтвердження прогнозу робить лікаря більш

32

впевненим у собі, рішучішим у своїх висновках і діях, що є дуже важливим у практичній діяльності лікаря.

Прогноз може бути: сприятливим, коли очікується виду­жання і збереження продуктивності тварини; несприятливим, коли лікар має справу з невиліковуваним на даний час захворю­ванням (сказ, туберкульоз, сап, травматичний перикардит, цукро­вий діабет, гнійний гепатит та інші хвороби); сумнівним або обережним, якщо клінічна картина хвороби складна, неможливо точно визначити стан окремих органів.

Прийнято також розрізняти прогноз щодо життя (progno­sis quoad vitam) і прогноз щодо збереження роб ото -здатності або продуктивності тварини (prognosis quoad la-borem). Наприклад, при хронічному маститі у корів прогноз щодо життя буде сприятливим, а щодо відновлення продуктивності не­сприятливим.

Помилки прогнозу можуть бути зумовлені неправильно постав­леним діагнозом, неточним визначенням глибини змін в органах і захисних сил організму тварин, а також труднощами передба­чення особливостей перебігу хвороби.

Історія хвороби

Це офіційний документ, який складають на кожну хвору тва­рину, що знаходиться на стаціонарному лікуванні, а також на хворих високоцінних племінних тварин в елеверах і племінних господарствах. Історія хвороби має такі розділи: а) реєстрація хворої тварини; б) анамнез; в) стан хворої тварини у день над­ходження її в клініку — status praesens. У цей розділ записують дані об'єктивного дослідження. На основі результатів дослідження хворої тварини в бланк записують попередній діагноз., а пізні­ше — заключний; г) перебіг хвороби і лікування, де ведуть по­слідовне записування клінічних досліджень; результатів аналізів; методів лікування, дієти, режиму утримання; різних консультацій; закінчення хвороби; д) епікриз (від грецьк.— epikrisis — міркуван­ня) — коротке кінцеве міркування лікаря про особливості хвороби й результати проведеного лікування. В епікризі повинні знайти місце такі питання — індивідуальний діагноз і його обгрунтуван­ня, етіологія та особливості патогенезу захворювання у даної хво­рої тварини; особливості перебігу хвороби, ефективність проведе­ного лікування, стан хворої тварини на момент її виписування, по­дальший режим утримання та експлуатації, а також лікування, якщо в цьому є необхідність, надаються рекомендації власнику чи господарству щодо запобігання випадкам подібного захворюван­ня серед інших тварин.

33

При летальному завершенні хвороби порівнюють дані клініч­ного та патологоанатомічного досліджень.

Закінчується історія хвороби підписом лікаря ветеринарної ме­дицини або куратора і датою її повного оформлення.