Застосування рентгенівського дослідження для діагностики захворювань серцево-судинної системи

Для дослідження серця частіше застосовують рентгеноскопію ї лише в необхідних випадках рентгенографію. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварин. Тварину ставлять пра­вим боком до рентгенівської трубки і лівим до екрана. Екран від рентгенівської трубки повинен знаходитися на відстані не менше 80 см. У великих тварин рентгеноскопію серця проводять при на­прузі 60—70 кіловольт, силі струму 5—10 міліампер. Рентгеногра­фію у стоячому положенні тварини проводять при напрузі 70— 90 кіловольт, силі струму 50—80 міліампер і експозиції 0,2—0,4 с. Розмір плівки 24X30 або 30X40 см. Можна проводити рентгено­графію і в лежачому положенні (у великої рогатої худоби).

У дрібних тварин рентгеноскопію серця проводять при напру­зі струму 60—75 кіловольт, силі струму 3—5 міліампер. Знімки роблять у лежачому боковому положенні з максимальним відве­денням грудних кінцівок вперед. Трубку центрують на середину четвертого ребра, відстань до об'єкта ЗО—50 см, розмір плівки 24X30 см, напруга 60—75 кіловольт, сила струму 50—80 міліам­пер, експозиція 0,1—0,2 с. Серце на світлому фоні легень має ви­гляд густої, інтенсивно однорідної тіні. Від основи його відходять тіні аорти, легеневої артерії і вен, каудальної порожнистої вени.

У великих тварин тіньовий силует серця видно неповністю. У коней і великої рогатої худоби видно лише його основу і верх­ньо-середню ділянку заднього контуру. У великої рогатої худоби тінь серця на рентгенограмі має конусоподібну, злегка продовгу­вату форму з більш випуклим переднім контуром. Силует серця розміщений між 2—6-м ребрами. Верхівка серця доходить до тіні сьомого сегмента грудної кістки. Основа його лежить на рівні плечолопаткового суглоба. Від основи серця відходять тіні вели­ких судин.

При рентгеноскопії серця можна одержати уявлення про пуль-саторні його скорочення і тонус м'язів. Найсильніше пульсує задній контур серцевої тіні, що відповідає проекції лівого шлуноч­ка серця. За характером пульсації судять про силу скорочення серцевого м'яза, ритмічність й систолічний об'єм крові.

При захворюваннях серця відхилення від норми можуть бути пов'язані як з ураженням самого серця, так і легень та плеври. На рентгенівських знімках спостерігаються зміни форми, розмі­рів, положення, пульсації і тонусу серця. Збільшення розмірів і зміни форми серця можуть бути пов'язані з його гіпертрофією, розширенням і наявністю рідини в перикарді. Відхилення у поло­женні серця, його зміщення встановлюють при однобічних пато­логічних процесах у легенях, плеврі, діафрагмі (ателектази, плев-

355

ральні спайки, рубцеві стягування, однобічний ексудативний плев­рит). При міокардові зміни проявляються у вигляді розширення силуету серця і зниження його тонусу, вираженість яких залежить від ступеня і характеру ураження м'яза.

При перикардиті рентгенівська симптоматика залежить від кількості рідини в перикарді. У випадку нагромадження випоту в нижній частині серцевої сумки змінюється форма, величина, по­ложення і пульсація серця. Серцевий силует за рахунок розши­рення його нижньої частини спочатку має трикутну форму, потім серцева тінь заокруглюється і збільшується у два і більше разів. Кардіо-діафрагмальний трикутник різко зменшується або зникає зовсім. Тіні заднього контуру серця і діафрагми зливаються. У ді­агностиці перикардитів ураховують також малу або майже неза-мітну пульсацію серця. Аорта, порожнисті й легеневі вени можуть бути розширені, інтенсивність їх тіней підсилена, пульсація збере­жена. Прямим рентгенологічним симптомом травматичного пери­кардиту є виявлення стороннього тіла в перикарді або в стінці серця. До непрямих симптомів травматичного перикардиту від­носять: рівномірне збільшення серцевої тіні в усі боки й послаб­лення пульсації її контурів внаслідок нагромадження ексудату в серцевій сорочці, рівномірне зниження прозорості легеневого поля і зменшення або повна відсутність кардіо-діафрагмального три­кутника. При наявності газу в навколосерцевій сорочці на екрані чітко простежується у верхній частині повітряний простір різної величини та форми. На його фоні добре помітні коливання ексу­дату.

Рентгенологічний метод застосовують також для діагностики розширення серця (частіше у собак), захворювань аорти (склеро­тичні процеси, аневризми).

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Рентгенологічне дослідження травного апарата без поперед­ньої підготовки тварини і введення штучних контрастних речовин неможливе, оскільки органи травного апарата за щільністю при­близно однакові й їх тіні не диференціюються. Органи травної системи досліджують за допомогою хімічно чистого барію сірчано­кислого (атомна маса його вища щільності органів) або повітря, що має низьку питому масу. Барію сульфат вводять тваринам у вигляді рідкої водяної емульсії або густої пасти через зонд, або з кормом. Для дослідження заднього відділу кишечника водяну емульсію барію сульфату можна використовувати у вигляді кліз­ми. Тварину перед дослідженням витримують на голодній дієті 18—20 год, роблять глибокі очищувальні клізми. Рентгенологіч­не дослідження органів травної системи проводять на тварині в

356

природному стоячому положенні. При цьому можна виявити сто­ронні тіла, наявність, кількість і розміщення газів, контури шлун­ка, печінки, нирок, звуження, розширення, пухлини, дивертикули, функціональні порушення моторної і евакуаторної функцій стра­воходу, шлунка і кишечника, а також інші патологічні зміни,

При дослідженні стравоходу виявляють сторонні тіла, звужен­ня, розширення та його дивертикули. Сторонні тіла (коренебуль­боплоди, кістки, металеві та інші предмети) можна рентгенологіч­не досліджувати з використанням зондів, контрастних речовин. Якщо стороннє тіло має велику щільність, то воно чітко проек­тується на екрані. Звуження стравоходу різного характеру рентге­нологічне проявляється затримкою контрастної маси перед місцем стенозу, а розширення — збільшення діаметра тіні. В дивертику­лах контрастна маса затримується тривалий час і дає тінь у ви­гляді обмеженого місцевого однобічного випинання стінки стра­воходу.

Рентгенологічне дослідження однокамерного шлунка можна проводити за допомогою введення у нього повітря (пневматиза-ція). Після 12—18-годинної голодної дієти через стравохідний зонд у шлунок за допомогою звичайного насоса або спеціального пристосування нагнітають великим тваринам 5—13, а малим — 2—4 л повітря. Пневматизація шлунка та кишечника дає змогу виявити при рентгеноскопії лише грубі контурні зміни його стінок у випадках пухлин, абсцесів, сторонніх тіл, при запальних потов­щеннях. Для просвічування однокамерного шлунка центральний промінь спрямовують справа наліво, у собак на середину 11 — 12-_г а у коней—14—15-го ребер. Тонкі анатомічні та функціональні зміни шлунка одержують з використанням барію сірчанокислого. В шлунок вводять водяну емульсію його від 25 до 100 г дрібним і 300—500 г великим тваринам.

У разі переповнення шлунка кормовими масами у коней при просвічуванні газового міхура не видно або він сильно зменше­ний в об'ємі. Тінь купола діафрагми різко випинається у бік груд­ної порожнини (грудне положення діафрагми). Відсутність газо­вого міхура іноді пов'язана з розривом шлунка.

При рентгеноскопії у випадку гострого розширення шлунка газами спостерігається значне збільшення його об'єму. Нижня межа газового міхура шлунка може досягати рівня його карді-альної частини. Серцево-діафрагмальний трикутник легень різко зменшений або відсутній. Купол діафрагми випинається у грудну порожнину. Рухи діафрагми обмежені.

Гострі гастрити рентгенологічно не виявляють. Для діагности­ки хронічних гастритів (гіпертрофічні, атрофічні й слизисті) вико­ристовують рідку емульсію барію сульфату. При гіпертрофічному гастриті на екрані або рентгенограмі виявляють широкі деформо­вані складки, по нижньому контуру тіні шлунка помітні різко ви-

357

ражена нерівність, зазублини, звернені в порожнину шлунка. При атрофічному гастриті повністю зникають складки слизової обо­лонки шлунка, контури нижньої частини рівні, гладенькі. Слизис­тий гастрит характеризується наявністю значної кількості слизу на нижній частині шлунка. Межа переходу щільної тіні шлунка .до навколишніх тканин поступова, особливо вздовж нижнього краю. Рентгенологічне можна також діагностувати розриви, змі­щення, виразки, рак шлунка, а л-акож наявність у ньому сторон­ніх тіл.

Кишечник для рентгенологічного дослідження найбільш до-

ступний у собак, свиней, у меншій мірі — коней і практично не піддається дослідженню у жуйних. При дослідженні звертають увагу на час надходження контрастної речовини в кишечник, стан тонусу й активність перистальтичних хвиль, положення петель ки­шечника, наявність газів та сторонніх тіл. На деяких ділянках .кишечника для уточнення картини проводять рентгенографію. Характерною ознакою метеоризму кишечника є поява різної

форми та величини ділянок просвітлення на загальному сірому

фоні досліджуваної частини тіла. При непрохідності кишечника виявляють велику кількість горизонтальних рівнів рідини з газо­вими міхурцями над ними. Внаслідок атонії кишечника видимі на

екрані рівні рідини тривалий час зберігають своє місце. При роз­риві кишкової стінки рентгенівським дослідженням знаходять гази у верхній частині черевної порожнини під хребтом і нерізко вира­жений горизонтальний рівень по довжині черевної порожнини, який у верхній частині при дихальних рухах коливається. Щільні й металеві сторонні тіла при рентгенологічному дослідженні ки­шечника видно як контрастні затемнені утворення.

У тварин з однокамерним шлунком можна дослідити печінку. Для цього в шлунок вводять повітря або барію сульфат. При вве­денні повітря тінь печінки добре виділяється на фоні світлих ле-.геневих полів спереду й розтягнутого шлунка повітрям ззаду. При введенні в шлунок емульсії барію задня межа печінки добре ви­діляється на фоні інтенсивної тіні шлунка. Просвічування і знім­ки при дослідженні печінки роблять в природному стоячому поло­женні тварин при спрямуванні променів справа наліво, й навпа­ки. За день до дослідження тварині зменшують даванку кормів, а ввечері зовсім не дають корму. У здорових тварин тінь печінки нагадує неправильний трикутник, який основою частково перекри­ває тіні останніх сегментів грудної кістки, а верхівкою доходить до місця входу стравоходу в шлунок. Передні контури її з боку .діафрагми випуклі, а ззаду — вгнуті. При рентгенологічному до­слідженні виявляють збільшення, пухлини печінки та наявність ехінококових міхурів.

.358