- •1. Олексій Петровч Остапенко 2. Олексій Миколайович Макаревський (1854—1916) [1863—1842]
- •3. Володимир Іванович Зайцев [1903—1973)
- •4. Антонім Васильович Синьок j1903—1973j
- •Основні методи дослідження
- •8. Техніка дигітальної перкусії
- •Термометрія
- •Глава II
- •Симптоми хвороб
- •Синдроми хвороб
- •Прогноз хвороби
- •Історія хвороби
- •Глава III дослідження загального стану тварин
- •Дослідження габітусу
- •Дослідження шкіри
- •Аналіз результатів термометрії
- •18. Постійна гарячка
- •Глава IV дослідження серцево-судинної системи
- •Тони серця
- •23. Схема тонів серця:
- •Шуми серця
- •Діагностика пороків серця
- •29. Схема електричне? активності Ізольованого м'язового волокна
- •32. Векторелектрокардіограма
- •Вимірювання артеріального кров'яного тиску.
- •Аритмії серця
- •36. Електрокардіограма коня. Шлуночко-•а екстрасистолія (за Судаковим м. О.|
- •Основні синдроми серцево-судинної недостатності
- •Глава V дослідження дихальної системи
- •Дослідження носа
- •42. Огляд слизоіОі оболонки носа у коня
- •Дослідження гортані та трахеї
- •Дослідження грудної клітки
- •49. Збільшення язика при актиномікозі (за Левченком в. І.)
- •Дослідження глотки
- •50. Зовнішня пальпація глотки
- •51. Техніка внутрішньої пальпації глотки
- •52. Зівник і. Д. Ганжі для зонда Хохлова
- •Дослідження черева
- •53. Руменограф 3. С. Горяїнової
- •54. Перкусія і аускультація при зміщенні сичуга (за Dirksen g.)
- •. Дослідження шлунка свиней
- •Дослідження шлунка собак
- •, Дослідження кишечника
- •58. Положення внутрішніх органів коня (вигляд справа]:
- •Цевидна залоза
- •59. Попе перкусії черевних органів у коня (вигляд зліва):
- •Маклака, п - пін,я плечового суглоба; пусті місця поля перкусії - голосний тимпанічний звук- плюси — притуплано-тимпанічний, мінуси — притуплений звук; крапки — тупий звук
- •60. Поле перкусії черевних органів у коня (вигляд справа):
- •61. Положення внутрішніх органів свині (вигляд зліва):
- •63. Грудна та черевна порожнина собаки (з правого боку):
- •Глава VII дослідження печінки
- •' Методи дослідження печінки
- •Загальноклінічні методи дослідження печінки
- •65. Абсцеси печінки (за Лев ченком в. І.
- •Глава VIII дослідження сечової системи
- •Дослідження сечовиділення
- •Дослідження нирок
- •Дослідження сечоводів
- •Дослідження сечового міхура
- •68. Катетеризація сечового міхура у корови
- •Дослідження уретри
- •Дослідження сечі
- •Фізичні властивості сечі
- •Хімічне дослідження сечі
- •Дослідження осаду сечі
- •Глава IX дослідження нервової системи
- •Дослідження поведінки тварин
- •Дослідження черепа та хребта
- •Дослідження органів чуття
- •Дослідження чутливості
- •69. Схрещування передніх кінцівок у корови при гіперестезії внутрішнього боку лівої кінцівки (за Dirksen g., 1990)
- •Дослідження рухової сфери
- •Дослідження рефлексів
- •Дослідження ліквору
- •Глава X дослідження системи крові
- •Методи одержання крові
- •Біохімічне дослідження крові
- •Визначення резервної лужності і кислотної місткості крові
- •Визначення загального білка і білкових фракцій
- •71. Атомний абсорбційний спектрофотомер aas-30
- •11. Вміст загального кальцію та неорганічного фосфору в сироватці крові здорових тварин
- •Визначення мікроелементів
- •Визначення в крові глюкози
- •Визначення кетонових тіл
- •72. Гемоцитометр гцмк-3
- •Дослідження селезінки
- •Дослідження імунної системи
- •Глава XI діагностика порушень обміну речовин
- •Глава XII дослідження залоз внутрішньої секреції
- •Глава XIII особливості дослідження птахів дослідження ембріонів
- •Дослідження птахів
- •Глава XIV основи ветеринарної рентгенології
- •Рентгенівські апарати
- •Техніка безпеки при роботі з рентгенівськими апаратами
- •Застосування рентгенівського дослідження для діагностики захворювань серцево-судинної системи
- •Глава XV
- •Глава VII. Дослідження печінки (Влізло в. В) . ...... 198
- •Глава VIII. Дослідження сечової системи (Коляда м в.,
- •Глава IX. Дослідження нервової системи (Коляда м. В.) . . 234
- •Глава X. Дослідження системи крові (Левченко в. І.) ... 254
- •Глава XII. Дослідження залоз внутрішньої секреції (Кондрахін і. П.) ................... 327
- •Глава XIII. Особливості дослідження птахів (Байдевля-тов а. Б )....................
- •Глава XIV. Основи ветеринарної рентгенології (Коляда м. В.) .................... : 337
- •Глава XV. Ультразвукова діагностика (ехографія, сонографія;
Дослідження нирок
Нирки знаходяться у черевній порожнині екстраперитонеаль-но — між поперековими м'язами і пристінним листком очеревини, справа й зліва від хребта в поперековому його відділі.
У великої рогатої худоби права нирка розміщена в поперековій ділянці від 12-го ребра до 2—3-го поперекового хребця (рис. 67), її краніальний кінець розміщений у нирковому заглибленні печінки. Ліва нирка трохи перекручена по поздовжній осі а товщим каудальним кінцем, лежить позаду правої нирки на рівні 2—5-го поперекових хребців, підвішена на короткій брижі, може зміщуватися вправо та вліво, через що її називають блукаючою.
У коней права нирка краніальним кінцем лежить у печінковому заглибленні і розміщується під поперековими м'язами на рівні від 14—15-го ребра до 2-го поперекового хребця. Ліва нирка лежить на рівні 18-го грудного й 3-го поперекового хребців.
У овець і кіз нирки з усіх боків оточені очеревиною, що утворює короткі брижі, на яких вони підвішені й тому можуть зміщуватися. Права нирка прилягає до печінки й розміщена під 1—-3-м поперековими хребцяти, а ліва лежить позаду правої на рівні 3— 6-го поперекових хребців.
У свиней нирки розміщуються майже на одному рівні під 1 — 4-м поперековими хребцями.
У собак нирки знаходяться під 1—3-м поперековими хребцями. Краніальна частина правої нирки розміщена у нирковому заглибленні печінки. У дрібних тварин ліва нирка знаходиться під 2—4-м: поперековими хребцями, права — під 1—3-м.
Зміщення нирок особливо виражені у худих тварин і нижче-середньої вгодованості. Локалізація лівої нирки у дорослої великої рогатої худоби зумовлюється наповненням рубця кормовим» масами Зміщення її в правий бік спостерігається при перепов-
213?
«енні рубця, тимпанії, а зміщення вперед може викликатися розростанням пухлини в стінці матки.
Розміщення нирок у великих тварин за очеревиною біля самого хребта робить неможливим їх огляд та зовнішню пальпацію.
•Однак при огляді тварини звертають увагу на наявність набряків, які можна виявити в ділянці підгрудка, міжщелепного простору, черева, вим'я, зовнішніх статевих органів, на кінцівках. Набряки розлиті, неболісні, водянисті. Набрякова рідина може нагромаджуватися також у черевній і грудній порожнинах, перикардіаль-ній сумці, внутрішніх органах (печінці, легенях, головному мозку). Набряки виникають при запальних і дистрофічних процесах у нирках (гострий нефрит, нефроз) внаслідок порушення водно-сольового обміну. При нефрозі вони розвиваються через втрату з
•сечею білка, особливо альбумінів, які утримують воду в кров'яному руслі. При цьому вода переміщується у міжтканеві щілини. Сприяє розвитку набряків збільшення виділення альдостерону, який викликає підвищення реабсорбції натрію в ниркових каналь-цях і затримання води в організмі. Причиною набряків при нефриті є підвищення артеріального кров'яного тиску, порушення обміну калію і натрію.
Дослідження нирок у великих тварин проводять внутрішньою пальпацією, якою можна виявити місце їх розміщення, величину, форму, чутливість, консистенцію. У великої рогатої худоби можна пропальпувати обидві нирки. Ліву нирку знаходять приблизно по «серединній площині тулуба, а при сильному наповненні рубця тазовий кінець її відтискується у праву половину черевної порожнини. У коней пальпують ліву нирку, а праву можна прощупати лише у невеликих тварин. Збільшуються нирки при паранефриті, пієлонефриті, гідронефрозі, амілоїдозі, розвитку пухлин, а зменшення їх пов'язане з хронічно перебігаючими процесами (хронічний нефрит, нефросклероз).
Поверхня нирок у коней гладенька, у великої рогатої худоби
•чітко прощупуються окремі частки. Поверхня їх стає горбистою при туберкульозі, ехінококозі, лейкозі, пухлинах, абсцесах, хронічному нефриті та пієлонефриті.
Велике діагностичне значення має болісність нирок, яку виявляють ректальним дослідженням та вібраційною перкусією. Кулаком правої рук}/ наносять кілька послідовних ударів з тильного
•боку кисті лівої руки, покладеній на лівий, а потім правий боки поперекової ділянки над нирками. Різке занепокоєння, прогинання
•спини, бажання ухилитися від ударів та внутрішньої пальпації є показником болісності нирок, яка буває при гострому нефриті, .паранефриті, абсцесах нирок, нефролітіазі. При пієлонефриті, гідронефрозі ректальним дослідженням виявляють флюктуацію.
У дрібних тварин (собак, котів, кролів, кіз, овець і телят) нир-жи досліджують зовнішньою пальпацією. Великі пальці обох рук
214
накладають на поперекову ділянку, решту — на черевні стінки знизу, з обох боків за останнім ребром. Надавлюючи пальцями рук назустріч одна одній, їх просувають по поверхні черевної" стінки вверх до останнього грудного хребця. У котів і кролів нирки бобовидні, тверді, гладенькі. Права нирка у них лише злегка виходить за останнє ребро, а у собак її пальпують рідко. У свиней нирки важко пальпувати із-за жирового прошарку, у овець і кіз знаходять обидві нирки, у телят добре відчувається задній край правої.
Застосовуючи загальноклінічні методи дослідження нирок,, одержують деяку інформацію про їх стан. Для детальнішого вивчення структури та функції нирок застосовують спеціальні методи— біопсію, рентгенографію (у дрібних тварин), лабораторне дослідження сечі та проводять функціональні проби.
Біопсія — прижиттєве взяття шматочків ниркової тканини для-досліджень. Беруть її через стінку в правій або лівій голодній ямці на місці проекції нирок за допомогою спеціальної голки або-троакара. Шматочок фіксують 10%-ним розчином формаліну або іншими фіксаторами і готують для дослідження.
Рентгенівське дослідження нирок проводять у дрібних тварин» для визначення їх форми, величини, контурів. Збільшення нирок спостерігають при пухлинах, кістозності, гідронефрозі, нефриті, набряку, зменшення — при нефросклерозі, нирковокам'яній хворобі. На знімку розпізнають камені з уратів і оксалатів, а камені з сечової кислоти невидимі.
Дослідження функціонального стану нирок найбільш розроблене у великої рогатої худоби. До функціональних проб відносять визначення концентрації у крові виділюваних нирками речовин — залишкового азоту, сечовини та креатиніну, проби на видільну функцію нирок після навантаження різними речовинами, методи, що грунтуються на очисній функції нирок.
У залишковому азоті (ЗА) містяться кінцеві продукти обміну білків — сечовина, аміак, креатин, креатинів, сечова кислота, індикан, азот амінокислот. Вміст його в сироватці крові великої рогатої худоби і свиней становить 15—29 ммоль/л. Збільшення вмісту залишкового азоту в крові називають азотемією. Залежно від причин розрізняють ретенційну і продуктивну азотемію. Ретенційна азотемія буває нирковою (при нефриті і пієлонефриті), коли вміст ЗА збільшується до 107—214 ммоль/л в основному за< рахунок сечовини, і позанирковою, яка спостерігається при зменшенні клубочкової фільтрації у випадку хвороб серця, зневодненні. При продуктивній азотемії вміст ЗА збільшується за рахунок азоту амінокислот внаслідок посиленого розпаду тканинних білків,. але із збереженням функції нирок.
Основним компонентом ЗА є сечовина. На неї припадає 50 % ЗА крові і 85—90 — сечі. В нормі вміст сечовини у сироватці крові
215-
великої рогатої худоби становить 3,3—6,7 ммоль/л, свиней — 3,3—
•5,8. Вміст сечовини в крові збільшується внаслідок порушення її виведення при хворобах нирок. При легкій формі гострого нефриту кількість сечовини зростає до 35 ммоль/л, середньої важкості хвороби — до 70, при хронічному перебігу — до 15—35 ммоль/л. Детальнішу оцінку вмісту сечовини можна дати з урахуванням кількості залишкового азоту. Якщо вона збільшується, то це є
•ознакою запалення нирок, збільшення вмісту ЗА і зменшення сечовини є показником ураження нирок і печінки.
Досить інформативним показником функції клубочків є вміст креатиніну в сироватці крові, який фільтрується клубочками і не реабсорбується у канальцях. Критична верхня межа вмісту креатиніну в сироватці крові великої рогатої худоби становить 130 мкмоль/л. Якщо вміст його збільшується до 220— 400 мкмоль/л, це свідчить про те, що функціонує лише 20—50 % гклубочків нирок, а подальше підвищення його концентрації до 700 мкмоль/л є показником зменшення об'єму фільтрації до 10— '20 % від норми.
Видільну функцію нирок вивчають шляхом навантаження різними речовинами (індигокарміном, феноловим червоним, конго
•червоним). Для проведення проб тваринам вводять фарбу, а потім через катетер беруть проби сечі, визначаючи час появи у ній фар-«би і завершення її виділення, яке залежить від ниркового кровотоку і видільної функції канальців. При гострій нирковій недо-
•статності, хронічному гломерулонефриті, пієлонефриті виділення фарби сповільнюється.
Методи, які грунтуються на очисній функції (кліренсі) нирок, застосовують для дослідження фільтраційної, реабсорбційної та
•екскреторної їх функції. Нирковий кліренс — це кількість плазми або сироватки крові, яка за одиницю часу повністю очищається від введеної речовини. Для дослідження кліренсу використовують інулін, парааміногіпурат (ПАГ) та інші речовини. Введений у кров інулін виділяється лише за допомогою клубочкової фільтрації, тому кліренс інуліну характеризує її стан. При зниженні клубочкової фільтрації знижується кліренс інуліну через ураження клубочків при нефриті, пієлонефриті, амілоїдозі, склерозі нирок. Під-
•вищення клубочкової фільтрації відмічається при нефротичному синдромі.
Парааміногіпурат фільтрується з крові клубочками нирок, реабсорбується в канальцях і там знову екскретується. Отже, клі-.ренс ПАГ відображає фільтраційну, реабсорбційну та екскреторну функції (змішаний кліренс). Підвищення цього показника свідчить про значну ниркову недостатність.
216