4 Охорона екосистем. Заповідна справа

Охорону екосистем покликані здійснювати охоронні території. За даними Раулі на 1992 р. у світі під охороною різного виду знаходилися ~ 5% площі суходолу, у ХХІ ст. передбачається довести цю величину до 10-12%. Чітка класифікація категорій охоронних природних об”єктів відсутня. Але в Законі України “Про природно-заповідний фонд” ці об”єкти підрозділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам”ятники природи, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки тощо.

Природний заповідник – це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма компонентами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. ( у світі близько 2000 природних зон ).

Біосферний заповідник – це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу та вивчення природного навколишнього середовища ( в світі є близько 300 біосферичних заповідників).

Національні природні парки створюються з природоохоронною, рекреакційною, культурно – просвітницькою та науковою – дослідною метою для охорони та вивчення природних комплексів особливого значення набуває в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохоронною, рекреакційною метою в місцях з унікальним або типовим ландшафтом (~ 300 таких парків ).

Заказник – це природна територія або акваторія, що виділена для збереження окремого його комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об’єкту, який охороняється.

Заказники поділяються :

• ландшафтні;

• геологічні;

• гідрологічні;

• ботанічні;

• зоологічні;

• палеонтологічні.

Пам’ятники природи – це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значення (об’єкти живої або неживої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.д. ).

Заповідні урочища – це ділянки лісу, болота, луків, степу і іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їхнього природного стану.

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматизації та вивчення рослин у спеціально створених умовах ( у світі є близько1600 ботанічних садів ).

Дендрологічні парки служать для охорони та вивчення в спеціально створених умовах дерев – чагарникової рослинності з метою використання їхньої композиції для наукового, господарського та естетичного використання.

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, іноземні та місцеві види фауни з метою охорони їхнього генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам’ятники садово-паркового мистецтва - являють собою ділянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність (напр. “Софіївки” в м. Умань, “ Олександрія” в м. Біла Церква ).

На планеті зараз нараховується 20 тис. природоохоронних об’єктів.

Наприклад, найбільший національний парк Етоша в Намібії (S = 22 тис м²), Гренландський національний парк з S = 7 млн. га.

В Україні створено 12 державних заповідників в т.ч. 3 біосферних міжнародного значення: Асканія Нова, Чорноморський та Карпатський (1997), 1576 заказників, 2642 пам”ятників природи, 559 заповідних урочищ.

Історія розвитку заповідної справи бере початок ще з давніх часів. Ще в Київській Русі за наказом князя Данила Галицького (1220-1264 р.) було створено великий заповідник: Біловезька (Білорусія) та Цуманська (Украйна) пущі.

Петро І у 1695 р. проголосив заповідними деякі ліси, деревину яких використовували для будівництва військових кораблів.

Важлива роль у розвитку заповідної справи належить німецькому вченому Гумбольдту (ХУІІІ ст.): пам”ятники природи, охорона національних реліквій. Далі – розвиток в США (Йєлоустонський національний парк “Секвойя”, Кінгс – Каньйон (Мексика)). Стратегія оптимізації природно-заповідної мережі включає такі завдання:

• розширення функцій для забезпечення і збереження генофонду, ценофонду, фауністичних комплексів, підтримання екологічної рівноваги і проведення краєзнавчого виховання;

• пріоритетність розвитку груп цих об”єктів: національних парків, заповідників тощо;

• втілення принципу “екологічних коридорів” у межах держави та врахування басейно-ландшафтних особливостей територій;

• збільшення заповідності територій як важливого екологічного показника;

• розвиток пам”ятників культури, архітектури;

• розвиток міжнародного співробітництва.

Карпатський біосферний заповідник створений у 1968 р. (S=38930,5 га) створено на базі територіальних комплексів – Чорногорського, Угольсько-Широколужанського масивів та Долини нарцисів, Марамороський, та масив Кузій і регіональний ландшафтний парк “Стужиця”.

Тут представлені елементи передгірних дібров, гірських букових, мішаних та смерекових лісів, субальпійських лук з сосново-вільховим криволіссям та альпійського поясу з лучними, скельнолишайниковими ландшафтами.