Тема 7 Екологічний моніторинг. Система екологічної інформації.

1. Поняття і визначення моніторингу.

2. Класифікація видів моніторингу.

3. Завдання моніторингу.

Контроль за якістю компонентів біосфери, змінами здійснюється з допомогою моніторингу.

Державний моніторинг навколишнього природного середовища – це система спостережень, збору, обробки, передачі, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробка науково-обґрунтованих рекомендацій для винесення управлінських рішень.

Забруднення природного середовища та потреби охорони природи призвели до необхідності організації обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

Моніторинг – це науково-інформаційна система спостережень, оцінок та прогнозів стану навколишнього середовища та живих організмів. Існує декілька класифікацій моніторингу.

Виділяють такі види моніторингу:

• фоновий;

• біологічний;

• господарський

Фоновий моніторинг передбачає систематичні стаціонарні заміри, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, грунту, природних вод та особливостей земної поверхні.

Біологічний моніторинг – зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин і тварин. Він включає зміну, реєстрацію чисельності і структури їхніх популяцій, характер міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

В залежності від призначення моніторинг буває:

• загальний – це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об’єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі оцінки й прогнозування стану навколишнього середовища, регулярно розробляти управлінське рішення на всіх рівнях;

• оперативний-це спостереження спеціальних показників на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об’єктами-джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, що їх визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварії зі шкідливими екологічними наслідками з метою збереження оперативного реагування на кризові ситуації та створення безпечних умов для населення;

• фоновий-це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими навколишнього середовища, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій екосистем і біосфери в цілому.

Моніторинг дозволяє вирішувати коло завдань:

1. виявлення взаємозв’язку джерел забруднювання природного середовища з об’єктами, на які вони діють;

2. виявлення каналів поширення забруднювальних речовин у природному середовищі;

3. вибір індикаторів, які найкраще характеризують стан навколишнього середовища.

Залежно від розмірів охопленої моніторингом території розрізняють 3 основні його види:

а) глобальний моніторинг, який оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери, геосфери в цілому;

б) регіональний моніторинг, який має за мету виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднювальних речовин у межах великих регіонів;

в)локальний моніторинг, який передбачає аналіз стану окремого природного об’єкта.

В процесі моніторингу реєструються:

• екосистеми, що існують на даній території;

• тип господарського використання території;

• ступінь і форми деградації природного середовища – зміна рельєфу, ерозія;

• фізичний та хімічний стан повітря, води грунту;

• біологічне різноманіття та стан видів індикаторів, якщо такі виділені;

• радіоактивне забруднення;

• санітарний стан.

Екологічний моніторинг здійснюється на 4-х рівнях:

1. локальному – на території окремих об’єктів;

2. регіональному – в межах адміністративно-територіальних одиниць;

3. національному;

4. глобальному.