Література:

1. Акимова Т.А., Хаскин В.В. Экология: Учебник.- М.-ЮНИТИ.- 2000.- 494-512с.

1. Білявський В.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань.-Київ,- «Либідь»,- 1996.- 90-94с., 218-230 с., 209-213с.

2. Відомості Верховної Ради України, -1992.- №50.- Ст.678

3. Відомості Верховної Ради України,-1991.- №41.- Ст. 546.

4. Дорогунцов С.І., Коценко К.Ф., Аблова О.К., Хусаїнов Д.Я.,Чук Л.Г. Екологія: Навчально-методичний посібник для самост. вивчення дисц.- К.- видавництво КНЕУ.-1999.-138-150с., 75-83с.

5. Екологія і закон: Екологічне законодавство України у двох книгах.- Київ.- Юрінком Інтер,- 1998.

6. Злобін Ю.А. Основи екології.- Київ,- «Лібра».-1998.- 226-230с., 233-234с., 235-237с.

7. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – Київ: Право, 1996.

8. Кормилицын В.И., Цицкишвили М.С., Яламов Ю.И. Основы экологии: Учебное пособие.- М.- Издательство «Интерстиль».-1997.-348-349с.

9. Соколов В.И. Природопользование в США и Канаде: экономические аспекты.- М.: Наука, -1990.

10. Экология и экономика. Справочник //Под.ред. К.М.Сытника,- Киев.-1986.-283-293с.

Теми для самостійного вивчення Тема

Збереження біорізномаїття – головне завдання у справі збереження біосфери. Червоні книги. Заповідна справа. Біотехнології.

1. Біологічне різноманіття – основа стійкого існування екосистем.

2. Охорона генофонду. Червона книга України.

3. Охорона ценофонду. Зелена книга України.

4. Охорона екосистем. Заповідна справа.

5. Заповідники Закарпаття.

6. Біотехнології.

1. Біологічне різноманіття - основа стійкого існування екосистем.

Багата і щедра природа України. Для неї характерні свої неповторні ландшафти, унікальні природні комплекси, своєрідний тваринний і рослинний світ. Все це є нашим спільним багатством, яке потрібно не тільки зберігати, а й примножувати силу і красу природи, передати її наступним поколінням.

Ще на початку XVII ст. англійський філософ Бекон писав у “Новій Атлантиді”, що головним завданням науки є збереження панування людини над природою. У наш час багато екологічних принципів і вимог не діють, оскільки вони є чужими технократичному суспільству. Люди розуміють, що промислове і сільськогосподарське виробництво забруднює середовище життя, але не хочуть відмовитися від екологічно небезпечних виробництв. Хоча у 1913 р. Л. Толстой писав: “Питання полягає в тому, що визначити добробутом – чи покращення шляхів сполучення, поширення книгодрукування, освітлення вулиць газом, розмноження будинків притулку для бідних і т.д. або первісне багатство природи – ліс, дичина, риба, сильний фізичний розвиток, чистоту моралі”.

Моральне ставлення до природи включає такі взаємопов’язані аспекти:

а) релігійний, що спирається в своїх рекомендаціях про бажаний тип взаємовідносин сил людини з природою на принципі тієї чи іншої релігії;

б) гуманістичний, що має в своїй основі розуміння того, що шкода, заподіяна навколишньому середовищу рівноцінна шкоді, заподіяній майбутнім поколінням людей.

в) моральний, що допускає рівноцінність усього живого.

І основне тут – функціонування їх в одному напрямку.

Ідею охорони природи висловив вперше Ж. Ж. Руссо, але загальне визнання вона отримала після 1-го Міжнародного з’їзду з охорони природи, який відбувся в 1913 р. у Швеції. У1980 р. була проголошена Всесвітня стратегія охорони природи та природних ресурсів. У 1982 р. на пленарному засіданні ООН прийнята Світова хартія охорони природи, що стала документом світового значення.

У наш час під охороною природи розуміють систему наукових знань та практичних підходів до раціонального використання природних ресурсів, захисту природного середовища від антропогенної деградації та збереження видів флори і фауни від знищення.

Стратегія охорони природи включає в себе:

1. збереження біологічного різноманіття у природних біомах;

2. вирощування рослин та розведення тварин у ботанічних садах та зоопарках;

3. реінтродукцію рослин та тварин у місцях їхнього попереднього мешкання;

4. тривале збереження генетичної інформації у формі кріобанків - глибокозаморожених статевих або соматичних клітин.

Одним з найбільших важливих завдань охорони природи є збереження біологічною різноманіття. У прийнятій концепції охорони біологічного різноманіття велику роль зіграла Конвенція про біологічне різноманіття, схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку у 1992 р. До кінця 1993 р. цю конвенцію підписали 167держав світу.

Що ж це є біологічне різноманіття, яке властиве для всіх екосистем? Біологічне різноманіття - це інтегральне поняття, що описує варіабельність, яка властива всім видам наземних і водних екосистем.

Воно підрозділяється на такі види :

1. генетичне різноманіття – різноманіття генотипів рослин і тварин;

2. внутрішньовидове – наявність різновидностей популяції в межах виду;

3. видове – кількість та різноманітність видів на певній території.

Основними категоріями біологічного різноманіття є :

а) різноманіття індивідуальних організмів за віком, життєвим станом і статтю;

б) різноманіття популяцій за їхніми структурними типами;

в) різноманіття видів або генотипів;

г) різноманіття угрупувань;

д) різноманіття екосистем.

Таким чином, біологічне різноманіття є формою її існування, і тому, однією з об’єктивних цінностей природного середовища.