4. Економіка природокористування

Економіка природокористування – новий розділ в екології (економіці), в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ресурсів, негативний вплив забруднення природного середовища процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею природних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забрудненням всіх сфер землі.

Основною базою економіки природокористування є знання основних екологічних законів розвитку природи і суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідношення позитивних і негативних змін природних умов, рівні використання суспільством природного середовища, в зв’язку з виробничими відносинами між людьми за даними конкретних економічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології і інших наук.

Для розвитку економіки будь-якої країни важливі 3 основні фактори:

1. трудові ресурси;

2. засоби виробництва;

3. природні ресурси.

Одним із принципових моментів при вирішенні завдань економіки природокористування є необхідність застосування інтегрованого підходу до збереження і раціонального використання природних ресурсів.

Існують 3 шляхи соціально-економічного зростання:

1. нарощування маси ресурсів, що застосовуються в процесі відтворення, без зміни ефективності їх використання;

2. нарощування маси тих самих ресурсів одночасно з підвищенням ефективності використання;

3. підвищення ефективності використання всіх видів ресурсів без нарощування їх виробництва.

Основними питаннями, які розглядає сучасна економіка природокористування є такі:

• особливості (характер, територіальне розміщення, обсяги, запаси, вартість, господарське значення, технічне добування) всіх природних ресурсів – земельних, лісових, водних, повітряних, мінеральних, паливно-енергетичних, їх еколого-економічна оцінка й охорона;

• охорона довкілля від викидів та впливів транспорту;

• охорона природного середовища під час видобування та транспортування паливно-електричних ресурсів;

• охорона середовища в процесі виробництва конструкційних матеріалів та будівництва;

• охорона середовища від викидів та діяльності металургійної промисловості;

• ресурсозбереження з використанням альтернативних видів енергетики;

• економічне стимулювання природоохоронної діяльності;

• НТП як основа раціонального природокористування; основи економічного нормування (водопостачання, водовідведення, паливно-енергетичних ресурсів);

• відходи виробництва; переробка вторинної сировини;

• управління та контроль за природокористуванням та охороною природного середовища;

• розміщення виробництва з урахуванням екологічних вимог, територіальні промислові комплекси, проблеми й перспективи;

• урбанізація, народонаселення та продовольство, глобальні екологічні проблеми.

В екології використовуються економічні критерії, використання яких направлено на реалізацію головного принципу - не максимізація прибутків підприємців або держави, а досягнення стійкого розвитку шляхом збалансованого природокористування так, щоб розвиток матеріального виробництва в будь-якому регіоні забезпечував стійкість екосистем.

Екологічне забезпечення збереження здорового природного середовища включає в себе:

а) державне фінансування заходів з охорони природи;

б) ліцензування;

в) нормування;

г) створення екологічних фондів;

д) систему плати за користування природними ресурсами;

е) економічні санкції (платежі, штрафи) за забруднення навколишнього середовища;

є) економічне стимулювання за зниження забруднень, пільгові кредити для реалізації екологічних робіт;

ж) пільгове оподаткування підприємств, що впроваджують безвідходні технології та отримують чисту продукцію;

з) право на продаж екологічно чистої продукції.

На сучасному етапі розвитку суспільства на перший план висувається система екологічних показників. Вона полягає в оплаті збитків, які завдаються природному середовищу даним підприємством та карного штрафу.

Існують 3 основні підходи до економічної компенсації екологічних збитків:

а) рентний;

б) витратний;

в) оптимізаційний.

У багатьох країнах світу прийнятий витратний принцип екологічних платежів, відповідно до якого розміри плати за забруднення виводяться з розмірів витрат, що необхідні для уникнення забруднення або ліквідації його наслідків.