Класифікація екосистем е косистеми

стійкі короткочасні

Для кожної системи характерний певний видовий склад, чисельність організмів, біомаса, інтенсивність процесів продукування і деструкції органічних речовин.

Виділяють і такі екосистеми:

• мікроекосистеми (наприклад, стовбур гниючого дерева);

• мезоекосистеми (ліс, ставок, озеро);

• макроекосистеми (біосфера Землі).

Крім природних екосистем , існують також штучні екосистеми, наприклад, космічна станція, акваріум, вазон з кімнатною рослиною тощо.

У тих випадках, коли йдеться про природні біосистеми, які охоплюють певну територію, замість поняття “екосистема” в європейській літературі , часто використовується термін “біогеоценоз”, що його запропонував В.Н.Сукачов.

Ю.Одум виділив 3 групи природних екосистем: наземні (біоми), прісноводні, морські:

тундра

Лотичні

ріки

------------------------

Струмки

Відкритий океан

тайга

Прибережні води шельфу

Широколисті

ліси

Райони апвелінгу

Лентичні озера

------------------------

ставки

------------------------

Водойми

степи

Пустелі

савани

інші

Заболочені

угіддя

болота

-----------------------

Болотяні ліси

Естуарії

Глибоководні рифтові зони

Апвелінг – процес вертикального руху води в океані, в результаті якого на поверхню води підіймаються глибинні води, багаті азотом, фосфором і іншими елементами, що сприяє розвитку фітопланктону.

Естуарій – розширене у вигляді віяла гирла ріки, що впадає в море (дельта річки).

В основі класифікації екосистем лежать визначені ознаки: для наземних – тип рослинності, для прісноводних – фізичні властивості води.

Кожна екосистема має 2 головних компоненти:

• автотрофний – організм, що утворює своє тіло з мінеральних речовин і енергії;

• гетеротрофний – який живить свій організм готовими органічними речовинами чи істотами.

Для характеристики екосистем використовують такі ознаки:

1. видовий склад живих організмів, типовий для даної екосистеми;

2. співвідношення в екосистемі організмів з різними типами живлення;

3. розмір створюваної в екосистемі первинної та вторинної біопродукції (первинна продукція – органічна речовина, що створюється рослинами за одиницю часу, наприклад, за рік; вторинна продукція – біомаса тварин, що постійно збільшується , або споживачі первинної органічної продукції);

4. інтенсивність потоку енергії через екосистему та швидкість кругообігу речовин;

5. режим абіотичних умов та ресурсів (простір, світло, температура, вода, грунт, повітря тощо).

Склад екосистем:

1. неорганічні речовини;

2. органічні речовини;

3. кліматичні умови;

4. продуценти-автотрофи (зелені рослини, бактерії);

5. фаготрофи – тварини;

6. сапротрофи – бактерії чи грибки, що руйнують.

Неорганічні речовини включаються вкругообіг. Живим організмам необхідні у порівняно великій кількості шість елементів: вуглець, кисень, азот, фосфор і сірка.

Органічні сполуки (білки, вуглеводи, ліпіди, гумус і ін.) об”єднують біотичну і абіотичну частини екосистеми. Це дуже важливі компоненти останньої. У процесі фотосинтезу зелені рослини використовують енергію сонячного світла для перетворення двох простих сполук з низьким вмістом енергії (вуглекислий газ і вода) у складніші органічні сполуки, де частина сонячної енергії перебуває в запасі у формі хімічної енергії. В процесі фотосинтезу як побічний продукт утворюється кисень. Для здійснення фотосинтезу і створення складних органічних речовин зеленим рослинам необхідні не тільки сонячне світло, вода, вуглекислий газ, а й незначна кількість деяких мінеральних елементів, що розчинені у воді, оточують водні рослини або знаходяться у волозі грунту навколо коренів наземних рослин.

Органічні речовини – це не тільки джерело енергії, а й матеріал. що його використовує організм для побудови своїх тканин. Речовина та енергія в процесі фотосинтезу утворюють єдине ціле; продукти фотосинтезу можуть переходити від зелених рослин до інших організмів, що складають екосистему. Врешті-решт, продукти фотосинтезу розщеплюються в процесі дихання, а вивільнена при цьому енергія використовується для отримання поживних рослин та енергії, підтримання цілісності організму та його функцій, на ріст, рух, розвиток, розмноження тощо. Хімічні компоненти їжі – вуглекислий газ, вода і неорганічні речовини – можуть знову використовуватися зеленими рослинами, так що речовина в цій екосистемі може здійснювати безконечний кругообіг, і крок за кроком перетворюється в некорисну теплову енергію. Тому екосистемі потрібне постійне поновлення енергії ззовні.

Продуцентами в екосистемі називають зелені рослини, оскільки вони самі утворюють для себе їжу. На перший погляд здається, що зелені рослини незалежні від інших організмів; однак вчені стверджують, що якби на Землі існували тільки зелені рослини, то, кінець кінцем, усі мінеральні речовини виявилися б зв”язаними в цих рослинах і ріст рослин припинився б. Цього не відбувається тому, що інші організми – редуценти (або мікроконсументи) використовують поживні речовини, що містяться у мертвих рослинах, і як джерело енергії, і як їжу, розкладаючи при цьому органічні сполуки на простіші неорганічні. У такому вигляді їх здатні поглинати й використовувати живі рослини. До редуцентів належать бактерії. гриби, а також тварини, які живляться мертвими організмами, - деякі комахи, черви тощо.

Енергія та елементи живлення, що містяться в організмах живих продуцентів, споживаються в більшості природних екосистем не тільки редуцентами, а й макроконсументами, або фаготрофами. Макроконсументи – це гетеротрофічні організми, переважно тварини, які живляться іншими організмами або частинками органічної речовини. Серед них є травоїдні ( тварини, що живляться рослинною їжею), всеїдні ( тварини, що споживають як рослинну, так і тваринну їжу), м”ясоїдні, а також паразити.

Процес розкладу в екосистемах важливий, оскільки закінчується поверненням у кругообіг елементів мінерального живлення, допомагає утворенню їжі для деяких організмів у ланцюгу живлення.